Методи і методологія стилістичних досліджень ґрунтуються на глибинних зв’язках стилістики з поетикою, історією літературної мови, історією культури. До аналізу того самого об’єкта “мова творів Тараса Шевченка” залежно від прийнятої автором концепції можуть бути застосовані різні методи дослідження.
Наприклад, праця В. М. Русанівського “У слові – вічність” відповідає концептуальним засадам праць з історії літературної мови, в яких знаходять висвітлення питання взаємодії літературної мови та її народнорозмовної основи, зокрема, таких джерел Шевченкової мови, як фольклорні, історичні джерела, ономастика, церковнослов’янізми, іншомовні запозичення.
Аналізу підлягають системні відношення в лексиці – синонімія з проекцією на повнозначні частини мови, антонімія, полісемія, авторські новотвори, емоційно-оцінна лексика, загальномовно-нормалізаторський аспект добору слова, мова російських творів та її вплив на нормалізацію української літературної мови, роль словотворення в емоційно-оцінному регістрі, улюблені слова, художні засоби повтору і тавтології, перифрази тощо. Автор зосереджує увагу на формуванні словника Шевченка, тісно пов’язаного з тематикою його художніх, епістолярних творів.
Вплив теорії і методології на стилістичні дослідження мови Тараса Шевченка
Застосовані в дослідженні методи аналізу мови творів Шевченка – історично-мовний, лексично-системний, зіставно-мовний, метод виявлення індивідуально-авторського підходу до використання лексики. На інших концептуальних засадах побудував дослідження мови Шевченкової поезії А. К. Мойсієнко. Використовуючи метод апперцепційного декодування поетичного тексту, автор зосереджує увагу на звуковій будові вірша, ролі заголовків, аналізує образне слово (епітет, порівняння, метафору, символ), моделює мовну картину поетичного світу Шевченка, виявлену в антропоморфізмі мовних засобів, вертикальному контексті ономастичної і топонімічної лексики тощо. Наскрізним теоретичним поняттям дослідження виступає поняття тексту, а також досвід сприймання Шевченкового слова. Прочитання, декодування поетичного тексту Шевченка залежить не лише від прийнятої автором концепції аналізу, а й від практики використання понять сучасної лінгвопоетики, від розвитку спеціальної метамови цієї науки, яка вивчає поезію як мистецтво слова.
Основи теоретичної поетики (стилістики), як відомо, закладено в праці О. О. Потебні “Из записок по теории словесности” (1905). Вчений розглядав мову як вияв духовної діяльності людини, суспільства. Тому праці О. О. Потебні становлять теоретичне підґрунтя для дослідників мовної картини, поетичної картини світу. Зважаючи на утвердження в сучасному мовознавстві психологічного, антропологічного напрямку досліджень, можна передбачати й актуалізацію відповідних методів аналізу художніх творів, спеціалізації підходів до інтепретації художніх і нехудожніх текстів.
Наукова абстракція потребує виокремлення мовних засобів, стилістичних прийомів і їх самостійного вивчення. А втім, художній текст як об’єкт естетичного сприймання передбачає цілісність аналізу стилістичних засобів і прийомів.
Дослідник розрізняє засоби поетичної фонетики, поетичної морфології, поетичного словотворення, поетичного синтаксису, поетичної семасіології. Звертаємо увагу на думки автора про слово: “До семантики належить передусім вивчення слова як поетичної теми. Кожне слово, що має речове значення, є для художника поетичною темою, своєрідним засобом художнього впливу, тоді як у мові науки воно становить лише узагальнене позначення абстрактного поняття” (там само, с. 30). Дослідник послуговується поняттям словесна тема, застерігаючи від ототожнення його з поняттям символу. У сучасній метамові словесній темі відповідають поняття наскрізного, ключового слова.
Як зауважує Д. С. Лихачов, “стиль був для В. М. Жирмунського відображенням світосприймання поета і як такий найтісніше пов’язувався з історією літератури та історією культури в цілому” (там само, с. 11). Лінгвостилістика розпочиналася з вироблення методів аналізу художнього тексту. Поширення лінгвостилістичного аналізу на засоби виразності мови в різних сферах спілкування, в різних мовних ситуаціях зумовило визначення різної мети стилістичних досліджень і методикостилістичних напрямків, аспектів досліджень. Сьогодні під загальним поняттям функціональної стилістики об’єднуються такі напрямки, як рівнева стилістика, або стилістика засобів, зокрема й практична; стилістика тексту; стилістика художнього тексту; діахронічна і зіставна стилістика. Кожне із цих відгалужень має свої методи (методику) аналізу об’єкта дослідження.
Методи аналізу та опису в стилістичних дослідженнях текстильного матеріалу

Виділяють загальні й часткові методи функціональної стилістики (Стилистический энциклопедический словарь русского языка. – М., 2003. – С. 224–226). До перших, базових, зараховують функціональний метод, який полягає в комунікативно-системному дослідженні, окресленні мети й завдання спілкування, виявленні зв’язку вживаних системних одиниць із екстралінгвальними чинниками спілкування; комплексний метод, що базується на використанні даних інших наук для інтерпретації спостережуваних мовних фактів; багатоаспектний аналіз різнорівневих одиниць, який дає змогу виявити специфічні ознаки функціональних стилів. Серед часткових методів називають семантичний, пов’язаний із відтворенням різних відтінків значення мовних одиниць; статистичний, зіставно-діахронічний. Конкретний стилістичний аналіз передбачає застосування загальнонаукових методів (метод безпосереднього спостереження, описовий із використанням прийомів зіставлення, класифікації, експерименту, реконструкції, узагальнення, інтерпретації), філологічних (прийоми інтерпретації і порівняльний аналіз мовного матеріалу), загальних лінгвістичних методів (побудова лінгвістичних парадигм, структурно-семантичний аналіз, метод польового структурування). До власне стилістичних методів зараховують дискурсний аналіз, дистрибутивний, компонентний аналіз, контекстуальний, прагматичний, семемний тощо.
Зауважимо, що тут перелічено не лише власне стилістичні методи: останні ґрунтуються на використанні загальнолінгвістичних методів до об’єктів стилістичного аналізу. Оскільки кожна теорія створює свій предмет дослідження (Ажеж К. Человек говорящий: Вклад лингвистики в гуманитарные науки. – М., 2003. – С. 216), то і дистрибутивний, і компонентний, і семемний аналіз у стилістиці наповнюються іншим евристичним змістом порівняно з власне структурно-семантичним аналізом мови. Вони допомагають виявити специфіку стильових різновидів мови, особливості авторського варіювання мовним кодом. Окремий об’єкт стилістичного опису становлять твори художньої літератури. До них застосовний метод, який називають слово і образ, а також метод структурно-семантичної реалізації концептів. Поширення терміна концепт у стилістичних дослідженнях зумовлено, по-перше, його новизною, по-друге, особливою увагою до мовної картини світу в її співвідношенні з концептуальною картиною світу. Хоч названі поняття становлять приклади наукових метафор, однак у науці, причому не лише в лінгвістичній, такі метафоричні номінації досить поширені.
Розвиток теоретичної стилістики в контексті сучасних лінгвістичних досліджень

Зміна наукової парадигми стилістичних досліджень пов’язана з актуалізацією стилістики тексту і комунікативної стилістики. Стилістика тексту оперує поняттями цілісності об’єкта дослідження і нерозривності змісту і засобів його вираження у конкретному тексті. Комплексність підходу до тексту виявляється у дослідженні категорій, якими об’єднуються одиниці різних мовних рівнів. Наприклад, категорію вольової модальності в мові законодавчих актів репрезентують лексичні, морфологічні, синтаксичні засоби, що розглядаються в аспекті комунікативної інтенції юридичних текстів та виявлення типів вольової модальності в досліджуваних текстах (Рогожа В. Г. Засоби вираження вольової модальності в текстах кодексів України: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 2005. – С. 3). Текст у стилістиці становить єдність таких понять: результат висловлювання, інтенція автора до адресата, тип і жанр висловлювання. Виявляючи конститутивні ознаки мовних жанрів, деякі дослідники висловлюють сумнів щодо використання “розмитого” терміна функціональний стиль: “Термін “функціональний стиль” належить, на нашу думку, до числа найменш удалих термінів у лінгвістиці, і тому, ґрунтуючись на критерії жанрового канону дискурсу, пропонуємо нове позначення для обговорюваного поняття – формат дискурсу. Під форматом дискурсу розуміємо різновид дискурсу, щзо виділяється на основі комунікативної дистанції, міри самовираження мовця, усталених соціальних інститутів, регістру спілкування і клішованих мовних засобів” (Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – М., 2004. – С. 246). Навряд чи можна погодитися з висловленою думкою, оскільки розмитість семантики спостерігаємо загалом у багатозначному слові функціональний. Утвердження його термінологічного змісту в стилістиці й формування понять функціональної стилістики зумовлені потребою відмежуватися, з одного боку, від рівневої, тобто структурної стилістики, а з другого – від літературознавчої стилістики (Кожина М. Н. Речеведение и функциональная стилистика: вопросы теории. – Пермь, 2002. – 472 с.).
Певною мірою цей термін виступає синонімом до поняття ‘лінгвістична стилістика’, проте наповнюється такими компонентами значення, як ‘стилістична функція’, ‘аксіологічна функція’, ‘прагматична функція’, ‘естетична функція’ і под., які мають безпосереднє відношення до функціонування мовних одиниць у конкретних комунікативних ситуаціях з відповідною стилістичною настановою. Сучасній лінгвостилістиці чи функціональній стилістиці бракує чіткого теоретичного осмислення аспектів і методів аналізу. Нагромадження значний емпіричний матеріал, що потребує систематизації наукових понять, окреслення власне стилістичних категорій. Аналіз понять, якими оперують дослідники стилістичної системи української мови ХХ століття, стимулюватиме розвиток теоретичної стилістики і поглиблене вивчення мовних жанрів у різних соціокультурних сферах.
Залишити відповідь