абітурієнт

АБІТУРІЄНТ Слово абітурієнт, таке актуальне для всіх тих, хто має намір вступати до вузу, є з походження латинським. Латинське слово abituriens (у родовому відмінку — abiturientis) означає ‘той, хто збирається піти (відходити)’. До слов’ян (а слово абітурієнт знане всім слов’янським мовам) ця лексема прийшла лише десь у XIX ст. з нім. Abiturient ‘випускник — той, хто складає випускні іспити’. Німці взяли його безпосередньо з латини.
Оце, здавалось би, і все. Але залишаються цікаві питання структури слова, його історії та семантики. В українській мові слово абітурієнт як запозичення є нерозкладним і становить суцільний корінь. Але в межах латинської мови воно є багатоморфемним, а корінь його — це один-однісінький звук і, що займає місце після префікса аб-. Від лат. ire ‘йти’ (тут і виступає корінь і — той самий, до речі, що в укр. іти, іду: у формах іду, ідеш маємо давній суфікс -д-, який прийнято називати детермінативом) утворено префіксальне дієслово abire ‘відходити, віддалятися’. Його основа abi- далі творить супін (особливу дієслівну форму) abitum за допомогою суфікса -и. Від основи супі на abit- походить активний дієприкметник майбутнього часу із суфіксом -ur- : abiturus, який і має значення ‘той, хто збирається (хоче) піти’, тобто саме те, що з походження належить слову абітурієнт.
Останнє є вже суто книжним породженням пізньої латини. Слово abituriens у часи Ціцерона і Юлія Цезаря, взагалі у Стародавньому Римі було невідоме. Воно народилося в середньовічній Європі, у якій мовою науки та навчання (і богослужіння) дуже довго була латинська. Саме з цієї причини в освіті і передусім вищій освіті більшість термінів, як-от: студент, аудиторія, ректор, університет, інститут — мають латинське походження. У середньовічній шкільній латині від слова abiturus мудреці-вигадники штучно утворили дієслово abiturio, abiturire ‘збиратися, мати намір піти’ (суфікс -і-), а від нього — активний діприкметник уже теперішнього часу abituriens (суфікс -ens). Отже, генетичне слово абітурієнт членується на морфеми аб-і-т-ур-і-єнт, маючи префікс, корінь і чотири суфікси.
Слово це, як бачимо, від свого народження мало значення ‘випускник’: людина здобула освіту і має ось скоро залишити школу, піти з її колективу в широкий світ. Але ж школу так просто не залишають: треба скласти випускні іспити. Тож слово abituriens звузило свою семантику, набувши значення ‘той, хто складає випускні іспити’. Саме його зберегла німецька мова, саме з ним прийшло воно до слов’ян. Академічний словник української мови у своєму першому томі, що вийшов у 1970 р., для слова абітурієнт подає першим, основним значенням ‘учень, що закінчує середній навчальний заклад; випускник’ (ілюстрація з тексту С.Добровольського, виданого в 1961 р.) і лише другим, та ще й з позначкою «розмовне», вказує значення ‘особа, що вступає до вищого або середнього спеціального навчального закладу’.
Очевидно, тлумачення для 1970 року є помилковим, точніше — застарілим. Оте «друге» значення давно вже стало основним. В «Українській радянській енциклопедії» у другому виданні цілком слушно зауважується, що слово абітурієнт у кінці 50-х років набуло значення ‘той, хто вступає до вищого чи середнього спеціального навчального закладу’. Це типовий приклад метонімії — перенесення значення за суміжністю: закінчив школу, одержав атестат зрілості, склавши випускні іспити, можеш продовжувати освіту, вступати до вузу. У семантичному розвитку слова, таким чином, двічі відбулася метонімія, внаслідок чого його значення змінилося практично на протилежне.
Карпенко Юрій