АДВОКАТ — ЗАХИСНИК

Мабуть, перше, що впадає в око при зіставленні цих слів, — часткова схожість їх значень і різниця у походженні. Адже й справді, якщо в іменнику захисник — всуціль питомо українські морфеми (префікс за-, корінь хис-, суфікс — ник), то адвокат сягає коренями латині, де advocatus буквально означало закликаний. У нашій мові, як і в багатьох інших, воно закріпилося на позначення фахівця, який надає «професійну правову допомогу населенню, установам, підприємствам і організаціям порадами, складанням юридичних документів і головним чином захистом їхніх інтересів на суді» (Словник іншомовних слів. — К., 1985). Із таким прямим, стилістично нейтральним значенням це іншомовне запозичення функціонує в усіх сферах сучасного мовного вжитку — від офіційно-ділової та наукової до розмовно-побутової: Адвокат цілеспрямовано захищає людину в рамках закону (з мови документів); Після одержання диплома за спеціальністю юрист [США] зобов’язаний скласти вступний іспит до комісії адвокатів (з газ.).

Пряме значення цього слова переконливо ілюструють також приклади з творів художньої літератури — як класичної, так і сучасної: [Мартіан]: Ти в’язнів не одвідуєш на те, щоб я їх міг з темниці визволяти, боронячи їх справ, як адвокат (Леся Українка); Було тут двоє італійців, молодий чоловік і молода жінка.., якийсь адвокат чи якийсь інший пан з жінкою (М. Грушевський).

Однак адвокат — не єдина в українській мові назва професії ‘юрист, який захищає обвинуваченого на суді’. Словник синонімів (К., 1999. — Т.1) подає ще кілька значеннєво близьких слів, які творять послідовний синонімічний ряд: адвокат — захисник — оборонець, оборонник — речник. Кожен із елементів наведеного ряду має свій ступінь віддаленості чи наближеності стосовно термінологічної лексеми адвокат. Функціонально необмеженим виявляється слово захисник, тоді як при оборонець є помітка рідковживане, а речник марковано як застаріле. Зважмо, проте, що у творах українських письменників та публіцистів усі названі слова є синонімами, у багатьох контекстах вони значеннєво заступають один одного, експресивно увиразнюють художню мову: Опісля говорить оборонець Гната (М. Коцюбинський); Бідні злочинці божились, благали, слухали журно своїх речників (О. Олесь). Смислова співзвучність стає особливо помітною тоді, коли такі синоніми творять стилістичну фігуру градації: Оборонець покривджених, захисник безсилих, — адвокат потребує не тільки сухих приписів права, але й живого огненного слова (І. Огієнко); Дмитро вважав обов’язком бути її [Катрі] адвокатом і оборонцем у всяких справах (М. Грушевський).

У художньому стилі синоніми допомагають урізноманітнити, індивідуалізувати мову автора. Офіційно-ділова мова, позбавлена будь-яких конотацій, навпаки, вимагає максимальної чіткості та термінологічної прозорості. Тому рідковживані, застарілі, експресивно забарвлені чи багатозначні слова не тільки порушують загальну тональність викладу, а й можуть призвести до небажаної двозначності висловлювань. З цього погляду для офіційного називання особи, яка здійснює фаховий судовий захист обвинуваченого, сучасна стилістична норма рекомендує вживати лексему адвокат. Від неї утворюємо розгорнутий словотвірний ряд нормативних назв та означень на зразок: адвокатство, адвокатування, адвокатура, адвокатський. У реєстрі Орфографічного словника української мови зафіксовано також спільнокореневе розмовне дієслово адвокатувати — ‘працювати, бути адвокатом’.

Питомий український іменник захисник демонструє значно ширший спектр лексичних значень. В академічному Словнику української мови він має такі тлумачення: «1. Той, хто захищає, обороняє кого-, що-небудь від нападу, замаху, удару ворожих, небезпечних і т. ін.

дій. 2. Той, хто пильно стежить за недоторканістю чого-небудь. 3. Той, хто відстоює на суді інтереси обвинуваченого; оборонець. 4. Той, хто у складі спортивної команди здійснює захист під час гри у футбол, хокей і т. ін.». Пересвідчуємося, що значеннєвий перетин лексем адвокат і захисник відбувається тільки в одній із чотирьох позицій. У зв’язку з цим спостерігаємо цікавий процес смислово-експресивних взаємозміщень. З одного боку, у менш офіційних та неофіційних комунікативних ситуаціях захисник (у 3-ому значенні) безболісно заступає лексему адвокат, зберігаючи первинну семантичну цілісність позначуваного поняття: Порадившись, громада постановила своїм коштом узяти Іванові захисника (з журн.); Захисник й судді об’їдались останнім мужицьким скарбом… (М. Стельмах). З другого боку, в сучасній мовній практиці чітко простежується орозмовлення слова адвокат, розширення його вузькофахової семантики до загальнішої ‘той, хто захищає кого-небудь; заступник’: Я можу про це поговорити сама. Мені не потрібні адвокати (С. Голованівський); Украй роздратований, Юрко у цю мить ненавидів своїх непрошених адвокатів (Ф. Малицький).

А що ж згадане у синонімічному ряду колоритне слово речник? Колись воно й справді значеннєво дублювало лексеми адвокат та захисник. Однак із часом ця семантика стала периферійною, поступившись місцем іншому, більш загальному значенню ‘виразник чиїхось поглядів, інтересів і т. ін.; поборник, прихильник кого-, чого-небудь’ (пор.: речник народного депутата, речник українського зовнішньо-політичного відомства та ін.).

Отже, вслухаймося у глибинне звучання слів адвокат, захисник, будьмо речниками рідної мови.

Галина Сюта