Батьківщина — Батьківщина

Слово батьківщи́на вживається здебільшого з наголосом на останньому складі. Але ж у словах із суфіксом -щина має наголошуватись корінь: «Ки́ївщина, Льві́вщина, Херсо́нщина і под. Справді, в назвах, що передають географічні поняття, наголошується корінь, а не суфікс. Тільки такий наголос мало спершу і розглядане слово — ба́тьківщина. Первісне значення цього слова — до речі, воно існує й тепер — назва майна, успадкованого від батька. Ось, наприклад, колоритний малюнок із оповідання С. Васильченка «Мужицька арифметика»: «А Охрім казав далі своїм сусідам: — Це, скажемо, так. У тебе, Микито, скільки землі? — два опруги? Ну і в мене щось коло того. От зійшлася та й балакаємо: а давай будемо лічити панову землю, коли своєї катма. Ти скажеш: стільки в пана землі! а я скажу: ні, стільки! Ти скажеш: брешеш, бо стільки, а я скажу: ні, ти брешеш! Потім ти мене цап за чуба, а я тебе по уху — і пішла арихметика!.. А ось Грицько йде та і питається: за віщо люди б’ються — чи не за ба́тьківщину часом?..» Тарас Шевченко вживав слово батьківщи́на з іншим, високим значенням — земля батьків, вітчизна. Наприклад: «Зажурилась Україна — Така її доля! Зажурилась, заплакала, Як мала дитина. Ніхто її не рятує… Козачество гине; Гине слава, батьківщи́на». Наголос служить засобом розрізнення значень: ба́тьківщина — спадщина, батьківщи́на — вітчизна.

І зараз слово батьківщи́на у значенні «вітчизна» вживається переважно з наголосом на суфіксі: Я буду вчитись щохвилини, Щоб гідним сином Батьківщи́ни Зустріть в садах любов мою.

(В. Сосюра) Він батьківщи́ні присвятив любов, І вищої нема з серцях любові.

(М. Рильський) Проте нормативним вважається і вживання слова ба́тьківщина з традиційним наголосом на корені: «наша дорога ба́тьківщина».

Ба́тьківщина у значенні «спадщина, одержана від батька» уживається з наголосом тільки на першому складі.