БЕРЕГИНЯ

У 1987 році з’явилася книга Василя Скуратівського під назвою «Берегиня», в якій яскраво змальовано національні звичаї та обряди, передусім на терені Полісся. Вона задовольняла гостру суспільну потребу українців — пізнати свої витоки, своє культурне коріння, свою етнічну сутність. Ця книга повернула нам забуте слово — берегиня, яке відразу ж прижилося і стало активно використовуватися, насамперед як назва різноманітних установ, організацій.

З’явилися і всеукраїнське жіноче товариство «Берегиня», і страхова компанія «Берегиня», і ломбард «Берегиня». Берегинями почали називати взагалі тих жінок, що бережуть, оберігають щось суспільно цінне, зокрема родинне тепло, сім’ю, культурні надбання народу.

А втім, берегині давньоукраїнської міфології зовсім не були оберегами і нічого не оберігали. Скуратівський пов’язує берегиню з дієсловом берегти і тлумачить назву так: ‘та, що оберігає’. Проте академічний «Словник української мови» (том 1, 1970 р.) подає інше значення: «Берегиня… Русалка» з ремаркою діалектне. Русалка — це утоплениця, що в уяві предків-язичників оживає під водою, стає мешканкою водоймища. Чи взяла б собі страхова компанія назву «Утоплениця»? Очевидно, ні.

На інше значення іменника берегиня вказують словотвірні ознаки. Суфікс -иня не може поєднуватися з дієсловом. «Словник української мови» містить, крім берегині, ще 31 слово з цим суфіксом. І серед них 24 утворено від іменників (богиня, господиня, газдиня тощо), а 7 — від прикметників (пустиня, святиня, твердиня тощо). Ту саму картину маємо й серед антропонімів: фольклорне Вусиня — від вус, історичне Добриня — від добр(ий) (так звали брата Малуші, матері князя Володимира).

Крім того, у давніх пам’ятках берегинь теж пов’язують з водою, а не оберіганням.

Наприклад, у тексті «Слово Святого Григорія ізобретено в толцех», який був укладений давньоукраїнським монахом-книжником у XII ст. і дійшов до нас у чотирьох списках XIV — XVII ст., знаходимо таке: «А друзии (моляться — Ю. К.) огневи и камению и рhкам и источникомъ и берегинямъ»; «а прежде того клали требу упирем и берегиням».

Етимологію слова берегиня пов’язує з берегом Олег Трубачов. Академік Рибаков уважав берегинь русалками і пов’язував з берегом, а вже звідси — з оберіганням: доплив до берега —зберігся.

Взагалі, слово берегиня у слов’ян майже вийшло з ужитку, оскільки було витіснене словом русалка, яке набуло того ж значення. Річ у тім, що слов’яни запозичили з латинської мови назву свята русалії, яка побутує вже у найдавніших слов’янських текстах. У стародавніх римлян початково це було свято квітів — початку літа, а після утвердження християнства збіглося у часі із святом «Трійці». До слов’ян слово прийшло ще з язичницьким змістом, про що свідчить і «Повість врем’яних літ»: «,     h». Потім воно теж пов’язалося з Трійцею: тиждень перед нею й тепер називається русальним. У цей тиждень, передусім у четвер — Русалчин Великдень, русалки виходять з води на берег. Мабуть, так робили й берегині. Місце їхньої появи (берег) люди заступили часом появи (русалія), тому й утворили від цього слова назву русалка.

Сьогодні ми спостерігаємо активізацію слова берегиня у значенні ‘захисниця’. Первісне його значення забулося. Хоч мовознавці й пояснюють, що означає назва берегиня, проте в масовій свідомості змінити утворений стереотип навряд чи зможуть.

Карпенко Юрій