Р. В. БОЛДИРЄВ

ЧОМУ ЦЕ ТАК ЗВЕТЬСЯ?

Людина дуже легко встановлює значення деяких слів. Скажімо, слово житній означає «зроблений із жита», хатній — «наявний у хаті», «пов’язаний із хатою», борошнити — «вкривати борошном». Але це все слова похідні, значення яких розкривається через значення вихідного слова. Як же пояснити значення вихідних слів, таких, як жито, хата, борошно і сотні інших? Чому вони означають саме те, а не інше поняття? Чи є подібні слова в інших мовах? Що вони там означають? На ці питання відповідає етимологія — галузь мовознавства, що вивчає походження слів.

ПОХОДЖЕННЯ СЛОВА БОРОШНО Словники української мови XIX—XX століть тлумачать це слово, як: 1) «продукт розмелювання хлібного зерна; мука», напр.: «Де борошно, там і порошно» (Номис); «А було так, що ні дрібка солі, ні пилини борошна» (Панас Мирний); «Виносить мати коржиків із молодого борошна» (Малишко); те ж саме значення маємо і для зменшувально-пестливого борошенце: «Назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок» (Рудченко); 2) «порошок з якої-небудь подрібненої мінеральної або органічної речовини», напр.: «Риб’яче борошно виготовляють…, висушуючи і розмелюючи цілі риби або їх відходи» («Колгоспна енциклопедія»), кісткове борошно, фосфоритне борошно тощо. Звичайно, друге значення слова борошно недавнє. Що ж до першого, давнього значення, то воно виявляється і в таких похідних, іменних і дієслівних утвореннях, як: застаріле бороше́нниця — «місце, комора, куди зсипають борошно», діалектне борошня́к — «хрущак мучний», літературні форми — бороше́нный — «мучний; призначений для зберігання борошна», борошня́ний — «мучний, виготовлений з борошна», борошни́стий — «такий, що містить у собі борошно або крохмаль», діалектні — борошни́ти — «обсипати, забруднити борошном», борошни́тися — «забруднитися в борошні» та наборошни́ти (у виразі: наборошнити тісто — «обсипати борошном тісто»). До того ж, саме таке значення засвідчують і українські пам’ятки XVIXVIII ст., напр.: «Борошна муки житной осмачокъ пятдесятъ» (1659 р.); «Хутор пущаю в завhдованє на пол мhрки борошна житнего, муки три осмачки» (1675 р.).

Крім того, в українських пам’ятках XV-XVII ст., писаних церковнослов’янською і староукраїнською мовами, досить часто зустрічаємо церковнослов’янське бра́шно у значенні «пожива, страва, потрава; покорм, їжа», напр.: «Положиши трупія рабъ твоихъ брашно птицамъ небесным» (Копистенський); «Я брашно тоє маю уживати, которого ви не вhдаєте» (XVII ст.). Названим тут українським формам відповідають в інших слов’янських мовах близько споріднені: російські діалектні — бо́рошно «житнє борошно», борошен, бо́рошна «те саме (тс.)», борошня «борошенний товар, всякий вид борошна», давньоруське борошьно — «борошняна їжа, страва; їжа взагалі», російське, церковнослов’янське брашьно «тс», верхньолужицьке і нижньолужицьке brošma — релігійне свято, нижньолужицьке діалектне brošna та рідкісне й старе brošno «тс», болгарське і македонське бра́шно́ — «борошно», сербохорватські — брäшно «тс», брашäнце «їжа, харчування; (церк.-рел.) вечеря», словенські — brášno «харчі; їжа, харчування, подорожні гроші», bréšno, brášnja «тс», старослов’янські — брашьно — «їжа, харчування», брашно, брашьньцє «тс, страва»; пізньоспільнослов’янські *borхьnо і *boršьno у тому ж значенні, а також раннє спільнослов’янське *bhoršьno. Ці слов’янські форми (в тому числі й найдавніші — з мови пам’яток старої слов’янської писемності) свідчать про досить значне поширення у просторі й часі згаданих тут слів майже у всіх слов’ян — південних, східних і західних. Проте якщо ми підемо далі у визначенні генетичних зв’язків цих слов’янських форм і сягнемо індоєвропейської мовної спільності, то зустрінемося з багатьма труднощами. Одні дослідники здавна визнають спорідненість індоєвропейських мовних фактів: латинські fār — «хліб у зерні; полба, висівки; крупа, борошно», fărīna — «борошно», оскське й умбрське far «тс», готське barizeins «ячний, ячмінний», давньоісландське barr — «хліб у зерні, ячмінь», давньо-англійське bere — «тс», сюди ж належать: латиські — barība — «харчування», baroût — «годувати, відгодовувати», а також семантично більш віддалені, але спільні за походженням, споріднені форми: давньоіндійське bhrštiš — «вістря, кінчик, зубець», латинське fastigium — «вістря, кінчик, верхівка, вершина», ірландське, корнуельське, бретонське barr — «тс; спис, чуб, вихор, маківка голови», давньоісландські — barr — «ялинова хвоя», burst — «щетина», давньоанглійське byrst — «тс». Такий ряд індоєвропейських слів етимологи нерідко зводять до індоєвропейських коренів *bhares-, *bhars- і *bhrs- із значенням «гострий». Отже, куди приводить нас цей ряд споріднених слів? Очевидно, вони дають підстави вважати за первісне таке значення цього слова, як «плоди рослини з остюками», від якого утворились значення «крупа, борошно з плодів рослини з остюками», далі «борошняна страва, їжа» і, нарешті, «їжа, харчування взагалі».

Інші дослідники реконструюють найбільш давню спільнослов’янську форму у вигляді *borgsino з індоєвропейським коренем *bhorgˆ- та його фонетичними варіантами *bherg-, *bhregˆ-, *bhragˆ-, що мають значення «дробити, розмелювати». Він засвідчений також в латинському frangěre — «ламати, кришити, розбивати; дробити, товкти, молоти (про зерно ячменю, пшениці)» і кельтській формі *bragˆ- — «розмелене зерно, борошно», ірландському bran з первісним значенням «розтерте, розмелене (про зерно)», від якого утворилось спочатку значення «борошно разом з висівками», потім сучасне «висівки», далі — у валлійському brag — «солод» і галльському bracem — «вид борошна». Таке пояснення давньої спільнослов’янської форми на ґрунті індоєвропейських мов спирається, крім того, на близькі, явно подібні саме у плані семантичного розвитку (від назви дії — до її результату; від початкового «молоти, дробити зерно» — до «розмелене, розтерте зерно», потім «висівки; крупа, борошно», далі — «борошняна страва, їжа» і «страва, їжа, харчування взагалі»), ряди інших індоєвропейських іменних і дієслівних утворень. Напр.: українські пшоно́ — «вид крупи (з проса)», пшоня́ник — «млинець з пшона»; пшени́ця — «рослина і зерно, Triticum vulgare L.»; пшени́чка — «маїс, кукурудза, Zea Mays L.»; пшени́чниця — «пшенична солома»; пшени́шниця — «тс», пшени́чник — «білий, з пшеничного борошна хліб»; російські пшено́— «крупа з проса; крупа (вид рису тощо)», пшени́ца — «рослина і зерно. Triticum vulgare L.»; діалектне пшеничка — «кукурудза», білоруське пшаніца, давньоруські — пьшено — «зерно проса», пшено — «тс», пьшеница — «хлібний злак, пшениця; пшениця у зерні, вид податку», пъшеница, пшеница — «тс». Сюди ж належать: 1) західнослов’янські і південнослов’янські відповідники цих східнослов’янських форм, що зводяться до спільнослов’янського *рьšеnъ — «розтовчений (про злак)», пасивного дієприкметника минулого часу від дієслова *рьхаtі «товкти» (разом з його слов’янськими відповідниками — білоруськими пехаць, піха́ць, російськими пиха́ть, пхать, українськими пиха́ти, пхати, давньоруськими пихати, пьхати тощо), а також: 2) семантично й формальнограматично більш віддалені — литовське paisýti — «товкти, молотити ячмінь ціпами, обдираючи його від лузги», давньоіндійські pinášti — «товкти, дробити», pištás — «молотий, товчений», pištám — «борошно», давньоперське — авестійське pišant — «той, хто товче, молотить», перське pist — «борошно», давньогрецькі πτίσσώ — «товчу, крупно розмелюю», πτιοανη — «обдертий ячмінь, ячна крупа; ячмінний напій», πτισµα — «обдерте зерно», латинські pinšere — «товкти, розтирати, молотити», pistor — «мукомел, який розтирає зерна вручну, мельник, пекар», pistrīna — «мукомельня, ступа; хлібопекарня», pistrīnum — «тс.» та ін.

Отже, обидва припущення можливі, але яке з них вірогідне, — сказати важко: обидва мають досить аргументів на свою користь.

Менш переконливе припущення про зв’язок українського бо́рошно і його слов’янських відповідників з чеським brašna — «торбина», яке виводиться від того самого індоєвропейського кореня — *bher- із значенням «нести», що й українське бра́ти; необґрунтоване також твердження деяких дослідників про запозичення названих слов’янських форм із германських мов.