С. Я. ЄРМОЛЕНКО

ЖИТТЯ СЛОВА

У жовтні 1975 р. весь світ облетіла звістка: автоматичні апарати, встановлені на радянських космічних кораблях, зробили знімки планети Венера. Надруковано в газетах і показано на телевізійних екранах панораму поверхні Венери. Чому саме зображення, фактично фотографію, назвали панорамою? Одне із значень слова панорама «вид місцевості, що відкривається з висоти».

Космічні апарати оглянули загадкову сусідку Землі з висоти, придивилися до неї зблизька і передали на Землю особливе зображення — широкоформатний знімок. На ньому видніється обрій, пруг горизонту на Венері, кам’янисті розсипи. Мабуть, через прийом кінознімання, а також через масштабність охопленого простору цей кінознімок було названо панорамою поверхні Венера. У цьому словосполученні фіксується народження в слові панорама нового відтінку, можливо, навіть нового значення, синонімічного поняттям зображення, фотографія.

Слово панорама складається з двох грецьких слів πχν — все і ο˜ραµα вид, видовище.

Найближчими за змістом до цих двох грецьких слів є українські круговид, виднокруг, видноколо. У сучасних словниках панорама пояснюється не тільки як «вид місцевості з висоти» а й як один з видів образотворчого мистецтва (наприклад, Севастопольська панорама, панорама «Бородінська битва»); панорама – це і оптичний пристрій на гарматі, і вид рухомої театральної декорації. Активно ввійшло в сучасну літературну мову, насамперед у публіцистичний стиль, таке значення слова панорама, як «огляд». Цього значення словники ще не подають, хоч воно вже завойовує позиції. Згадаймо популярність особливого тележанру — передачі «Кінопанорама». В цьому випадку слово панорама має значення «огляд». Можливо визначення кіноогляд викликало б небажану двозначність, сприймалося б як «рецензія на кінофільми». На усталення назви кінопанорама могло також вплинути широковживане панорама, використання його в новому значенні «особливий вид кіно» (кінопанорамою, як відомо, називається кінематограф і кінотеатр).

Крім поширеного значення панорама «огляд», спостерігається активне вживання цього слова в переносному значенні. Наприклад: «Театральна спадщина Лисенка розгортає широку панораму різноманітних форм і видів балетної музики, призначеної для оперної сцени» (ж. «Народна творчість та етнографія»); «Широкою панорамою розгортається сонячний пейзаж — золота осінь: зжаті поля, молотьба біля скирт» (Головко).

Слово панорама вживається образно і має значення «обрії, горизонти» (як правило, в такому значенні у формі множини). Напр.: «Виставка розповідає про роботу Сибірського відділення АН, тобто дає частину сибірської панорами» (з газети). З образним значенням слова панорама пов’язані й такі поетичні рядки: Ось встає на оболоні, З межигір зринає Київ, Наче з хмар хто опускає Дивовижну панораму (Усенко).

Коли слово набирає значення терміна або коли воно стає загальновживаним, поетична мова шукає і виразніших синонімів до такого поняття. Синонімічними, наприклад, є іменники: панорама, обрій, видноколо, виднокруг, овид. Вони, природно, входять у художньо-словесні образи, розширюють можливості художньої публіцистики. Наприклад: Красномовні карти на стіні — Схема світу всього на папері — Відкривають обрії ясні Просто так, як до кімнати двері (Рильський) І знов той став, і знов ті верби, І той знайомий виднокруг (Гончаренко).

У М. Стельмаха і П. Тичини трапляються слова-синоніми видноколо і овид: «Можна з батькового плеча бачити, як несподівано ширшає видноколо землі» (Стельмах); «Не з одного якогось боку підходить він (Пушкін. — Ред.) до народу, а широко, з усіх боків, попушкінському, по-глибокому, включаючи в свій овид всі племена, всі нації» (Тичина).

Можливості мови у відображенні нових відтінків значень слова справді невичерпні.

Майже в кожному словосполученні, поєднанні з незвичним поняттям у слові з’являється новий нюанс, несподіваний стилістичний відтінок. До стилістичного оновлення слова прагнуть і художній, і публіцистичний, і розмовний стилі.

Особливої виразності, експресивності досягає розмовний стиль, розширюючи можливості сполучуваності слів, видобуваючи з узвичаєних словопоєднань несподіваний ефект метафоричних, переносних значень. Скажімо, звичним для прикметника елегантний є поєднання з іменниками: елегантні (сукні, сумки), елегантні (пальта, зачіски), елегантні (жінки, чоловіки).

Слова елегантний, елегантність — запозичення з французької мови (élégant, élegance), яким у латинській відповідали elegans, родовий відмінок elegantis та еіеgantia. У латинській мові ці слова пов’язувалися з дієсловами legere, ēligĕre «вибирати». Від них і утворилися слова elegans, elegantia, найзагальніше значення яких — вишуканий, добірний, вишуканість, добірність. У латинській мові поняття «елегантний» щодо людини набуло таких відтінків: вибагливий, перебірливий, примхливий, витончений, вишуканий, граціозний.

Вживалося це означення і по відношенню до мови, листа, твору, виступу, взагалі до ораторського мистецтва, відтінюючи значення: майстерний, зразковий, гарний, логічний, стрункий, бездоганний. Поняття елегантності поширювалось на багато явищ, предметів; про листочок дерева могли говорити, що він з «елегантними прожилками».

Подібне розширення сполучуваності прикметника елегантний маємо і в сучасній мові. В телевізійній передачі, скажімо, чуємо про елегантні автомобілі, які сходять з конвейєра автомобільного заводу. В поезії Б. Олійника «Робота», присвяченій мостобудівникові Є. О. Патону, читаємо про елегантні мости: Одні залюблені в старі листи.

Ті — в музику. А ті — в руді томища.

Таке життя…

А він любив мости О, не любив — кохав А може й вище! Він їх не слав, не креслив, не мостив.

Він їх ліпив і дарував їм душі.

Під серцем тихо, як дітей, носив І клав на сон грядущий під подушку.

Вони з уяви прагли висоти, Громохкі і тендітно елегантні, По котрих би Улановій пливти — Ефірно так, на голубих пуантах.

Синонімами до слова елегантний у сучасній українській мові виступають прикметники вишуканий, добірний (пор. вишукана промова, добірна мова, вишукане товариство). Власне, українське вишуканий, як і російське изысканный, є калькою з французького élire — вишукувати, вибирати.

Латинське дієслово éligĕre та його французький відповідник elire дали початок і слову еліта, що має в нашій мові кілька значень. Одне з них — термінологічне: елітою називають вибрані, добірні сорти рослин, насіння, екземпляри тварин. Іменник еліта усталився як позитивна назва — по відношенню до кращих, відомих, знаменитих, видатних людей і негативна — до осіб, які чимось виділяються, становлять замкнене коло, вважають себе вибраними. їхні дії, поведінка не заслуговують того, щоб бути взірцем для наслідування. До такого значення слова еліта близькі поняття «зверхність, зверхній». Пор. негативну оцінку в змісті вислову елітарне мистецтво — мистецтво для вибраних, для вузького кола людей.

Несподіваними виявляються зв’язки між словами, їх мандрування в різних мовах, розширення сполучуваності з іншими словами в тій самій мові. Нерідко мовлення засвідчує такі характерні відтінки слова, які з одиничних, нібито випадкових, оказіональних перетворюються на загальновживані, загальномовні. Словники не завжди встигають зафіксувати той момент, коли із стилістичних відтінків слова народжуються, формуються нові лексичні значення, завдяки чому слова переходять у нове місце в семантичній системі мови. Усім відоме, наприклад, слово серпанок, яким називають імлу, ранковий чи вечірній туман. Іменник серпанок відзначається особливою поетичністю, художньо-образним змістом. Через те він активно вживається в описах природи, пейзажних малюнках: «Вся заплава річки, що протікала під горою, підковою огинаючи село, була закутана в легенький серпанок туману» (Збанацький); «Отак би стояти і милуватися серпанковою габою, у яку з такою ніжністю загорнулася земля» (Хижняк); Картини рідні! Рідний краєвид! Серпанком вечора донецького повиті! Хоч і пройшло уже багато літ, Не можу вас забуть і розлюбити (Сосюра).

Зовсім не випадковим є характерне поєднання іменника серпанок із словами закутати, загорнути, повити. Адже, як відзначають словники, серпанок — це назва тканини (російське кисея). У Словнику Б. Грінченка є ще й інше значення — «покривало на голову заміжньої жінки»: «Серпаночок од дрібних слізочок та ніколи не висихає» (Чубинський). Та в сучасному мовному побуті слово серпанок як назва тканини або покривала поступилося перед його образним, переносним значенням: серпанок стало в один синонімічний ряд із словами імла, туман, димка, хоч можливе й таке поєднання: серпанок туману, серпанок імли, як у М. Коцюбинського: «Місяць викочувався все вище і вище; осяяні дерева дивились на свої тіні, через Прут перекинувся срібний, як місяць, шлях у таємничі плавні, завиті сріблястим серпанком імли». Слово, що було колись назвою насамперед конкретної реалії — тканини, продовжує жити у поетичному, образному значенні.

Звичайні у щоденному мовному побуті назви речей можуть відкривати перед допитливими незвичайні мандрівки слів, переосмислення їх значень. Що, наприклад, говорить нашому сучасникові слово бригантина? Про бригантину як романтичний вітрильник складають пісні існує марка радіоли. Але мало хто може відповісти, що означало слово бригантина, перш ніж усталитись в образному, переносному вживанні. Назва бригантина пов’язана з англійським brig. Бриг — це давній військовий двощогловий корабель. Поширилися слова бриг, бригантина, очевидно, ще з часів романтичних оповідей про пригоди піратів, корсарів. У значенні назви бригантина дедалі, з часом, усталювався відтінок значення «щось романтичне, пов’язане з незнаними, невідомими мандрами».

Невипадково О. Гончар вибрав цю символічну, образну назву для своєї повісті «Бригантина» — ця назва має передати прагнення до мандрів, бажання пізнати невідоме, романтичну піднесеність людської натури.

Ось у якому контексті вживається слово бригантина в повісті: «Тож сидить собі такий пришелець, вечеряє з археологами біля їхніх наметів, і нічим його не відрізниш від решти людей, перед тобою він ніби зовсім тутешній, ніби який-небудь Порфир Кульбака, а насправді він якраз і є то й прилетілий з безвісті на своїй космічній бригантині». Сучасний читач, звичайно, не замислюється над тим, яким був давній військовий корабель — бригантина, скільки щогл на ньому було, яку взагалі мав будову. Для читача важливо знати, що бригантина — корабель (навіть космічний корабель!), що це поетична назва, оспівана в поезії. Пор. такі рядки М. Рильського з його раннього ліричного твору: Є інший край, є інші трави, Є інший цвіт.

Оддасть він їм свій кучерявий Ясний привіт.

І інша дівчина докине Йому розмай, Коли прилинуть бригантини У новий край.

Отже, слово бригантина, не втрачаючи свого загального первісного значення — «корабель», набуло в нашій мові символічного, образного звучання, додаткового поетичного забарвлення.

Те саме можна сказати і про виразний поетизм, на який натрапляємо в наведеному вище вірші М. Рильського розмай. Слово це — характерний атрибут народнопісенної мови, її образних лексичних засобів. Згадаймо такі рядки з відомої пісні: «Ой гаю-гаю, зелен розмаю Любив дівчину, сам добре знаю!» Будова слова розмай настільки прозора, що його відразу ставлять в один семантичний ряд із дієсловами маяти, розмаяти (розвіватися). Таке значення є і в Словнику Б. Грінченка: слово розмай названо як епітет до ліс, гай. Але, очевидно, це значення стало ширшим, і тому образне вживання іменника розмай дає підставу вважати, що розмай — це синонім до слів буяння, цвітіння. Помітна спільність у будові й значенні слів розмай і розмаїтий.

Прикметник розмаїтий виступає синонімом високого експресивного звучання до стилістично нейтрального слова різноманітний.

Життя слова в певних ситуаціях мовлення, звичне вживання його в подібних контекстах сприяє розвиткові його додаткових стилістичних забарвлень. І на лексичному, і на стилістичному значенні слова завжди лежить відбиток не тільки індивідуального чи функціонально-стилістичного використання, а й відбиток часу, знак доби і того мовного побуту, який дає життя слову. Пульс живого слова, розвиток його значень відчутний не тільки тоді, коли зіставляти, порівнювати мову дуже віддалених у часі написання текстів.

Будь-який твір класика української літератури, зокрема літератури XIX ст., може дати вдячний матеріал для того, щоб побачити зміни у мові, зникнення старих і народження нових значень. Є. скажімо, в «Причинній» Т. Шевченка слова «В таку добу, під горою, біля того гаю, Що чорніє над водою, щось біле блукає». Чи вжив би сучасний поет слово доба з таким значенням, як у Шевченка? Очевидно, ні, бо доба в сучасній мові має насамперед термінологічне значення (доба — це 24 години). По-друге, це слово взяла на озброєння публіцистика, пор.: нова доба, нова епоха, нові часи. Тому в сучасному ліричному вірші природно було б чекати висловів такої пори, в таку пору, в такий час.

У кожному конкретному випадку слововживання можна виявити активні процеси, які свідчать про відживання одних лексично-стилістичних значень і народження інших, які підтверджують тісний зв’язок мови й часу, зв’язок історії мови з історією розвитку суспільства.