БУРЯКІВНИК ЧИ БУРЯКОВОД?

Порівняно недавно, у 60-70 роках‚ в Україні прославляли знаменитих буряководів і кукурудзоводів, а в Середній Азії — бавовноводів, рисоводів і чаєводів. Писали також про вівцеводів і собаководів, садоводів і рибоводів, пор.: «Разом з кукурудзоводами вийшли на змагання буряководи республіки» («Хлібороб України»); «Чорноморське узбережжя Грузії чарує не тільки красою, а й трудовими ділами своїх господарів — портовиків, машинобудівників, цитрусоводів і чаєводів, учених» («Знання та праця»); «Рисовод повинен стежити, щоб третина рослини [рису] обов’язково перебувала під водою» («Хлібороб України»); «Рибоводи і науковці опанували біотехніку вирощування близько 30 видів найцінніших порід: білуги, лосося, осетра, севрюги, сьомги, кети, горбуші тощо» («Наука і суспільство»).

Назви фахівців на -вод спочатку вживалися паралельно до питомих українських назв із суфіксом -івник, а згодом почали витісняти їх з ужитку. Найбільш уживаними виявились такі, як буряковод ( до буряківник), кукурудзовод (до кукурудзівник), садовод (до садівник), рисовод (до рисівник), лісовод (до лісівник), чаєвод (до чаївник). Решта не стала широковживаною. Серед них собаковод (до собаківник), овочевод (до овочівник) та ін. За невеликим винятком, нові іменники на -вод найбільше були поширені в мові засобів масової комунікації — мові газет, журналів, радіо.

Чим можна пояснити використання дієслівного кореня -вод у значенні суфікса на позначення особи фахівця, спеціаліста? Чи правомірним було вживання в українській мові іменників на -вод замість іменників на -івник? Використанню кореня -вод у значенні суфікса сприяла певною мірою тенденція до перетворення запозичених і питомих слов’янських коренів складних слів у суфікси, що спостерігалася в багатьох мовах. Вважають, що серед слов’янських коренів найбільше зблизилися з суфіксами дієслівні корені -вод та -роб, тому що вони найактивніше конкурували (позиційно і за значенням) в українській мові з суфіксами -івник, -ник, -ар на позначення особи фахівця, пор.: буряковод і буряківник, садовод і садівник, бавовновод і бавовняр, коновод і коняр, винороб і винник, сукнороб і сукнар. Проте використання запозичених і питомих слов’янських коренів у ролі суфіксів — не основна причина поширення іменників на -вод в українській мові. Сильніший вплив мала російська мова, в якій утворення на -вод були досить поширеними, пор.: бахчевод, овощевод, рыбовод, садовод, кукурузовод, табаковод, собаковод, шелковод, каучуковод, пчеловод, свекловод, свиновод, животновод, коновод, зверовод, лесовод, рисовод, цитрусовод, чаевод, червевод, растениевод, соболевод, полевод, оленевод, овцевод, устрицевод, птицевод, цветовод, скотовод і под. Саме в часи активно пропагованого зближення мов колишнього СРСР частина цих іменників була перенесена журналістами, а почасти — й фахівцями на сторінки українських газет, журналів, наукових видань в оригіналі, як, наприклад, садовод, рибовод, собаковод або в перекладі, здебільшого кореня, пор.: овочевод, буряковод, кукурудзовод, звіровод, лісовод, вівцевод та ін. Проте, як свідчить мовна практика, суфікс -вод в українській мові не «прижився», не витримав конкуренції з питомим суфіксом -івник. Це підтверджує той факт, що нові назви фахівців з його допомогою уже в середині 80-х років майже не утворюються. Вийшли з активного вжитку і такі найбільш поширені у свій час іменники на — вод, як буряковод, кукурудзовод, лісовод, рисовод та ін., але повністю вони ще не витіснені, про що свідчить їх епізодичне використання паралельно із спільнокореневими іменниками на -івник переважно в мові газет та журналів, пор.: «Примхи осінньої погоди створюють особливі труднощі буряківникам» («Робітнича газета», 1981); «..минулий рік для буряківників і цукровиків був дуже важким» («Робітнича газета», 1981); «Буряководи Полтавщини нинішнього року очікують високого врожаю» (газ.»Радянська Україна», 1980); «Більшість агрономів і кукурудзівників знає, скільки труднощів доводиться долати при внесенні в грунт аміачної води і гербіцидів» («Хлібороб України», 1981); «Новий «Херсонець» [комбайн] сподобався кукурудзівникам» («Робітнича газета», 1981); «.з кожним роком у зв’язку із зростанням поголів’я громадської худоби на кукурудзоводів лягає все більша відповідальність» («Хлібороб України», 1980).

Отже, у назвах осіб за фахом, що спеціалізуються на вирощуванні певних сільськогосподарських культур або розведенні тварин, птахів, продуктивним був і залишається питомий український іменниковий суфікс -івник, тому немає ніякої потреби заміняти його чужим, не властивим українській мові суфіксом -вод.

(Катерина Городенська)