В. Г. СКЛЯРЕНКО

НАГОЛОШЕННЯ ІМЕННИКА ЧОВЕН У МИНУЛОМУ І ТЕПЕР

Іменник човен розвинувся з праслов’янського * čьlnъ, що характеризувався рухомою акцентною парадигмою, тобто мав у всіх відмінкових формах однини і в називному, давальному та знахідному відмінках множини кореневий наголос. Згодом ( уже на східнослов’янському ґрунті) кореневе наголошення отримали й форми родового, орудного та місцевого відмінків множини, яким у праслов’янській мові була властива флективна акцентуація. Давнє кореневе наголошення іменник човен зберігав у давньоруській ( пор. дав. одн. челноу ́ в Чудівському Новому Завіті, 1355 р.) і в староукраїнській мові ( пор. до чолна ́ в проповідях А. Радивіловського).
У південно-східних говорах української мови іменник човен продовжував вживатися, як правило, з кореневим наголосом, що знайшло відбиття в поетичних творах І. Котляревського, Є. Гребінки, Т. Шевченка, пор. у І. Котляревського: «Був човен ́ легкий, як пушок», «І зараз човен ́ одпихає», «На човен ́ зараз одіслав», «Еней так з човна ́ закричав», «По пояс в воду з човна ́ плиг…», «З Паллантом в човні ́ частовався» і « Потім в чове́н хутенько сівши», «Не мішкавши в чове́н ввійшли»; у Є. Гребінки: «Хтось човен ́ на море пустив», «Де ж човен ́ дівався, де плавле мій милий?», «Ох, жаль мені човна, ́ ох, жаль мого серця!», «Пограються з човном ́ моїм»; у Т. Шевченка: «Пливе човен ́ води повен, Ніхто не спиняє…».
Флективне наголошення іменника човен виникло на ґрунті південно-західних говорів української мови. На таке наголошення (чове́н, род. човна) вказують ́ діалектологічні праці І. Верхратського, а також « Малорусько-німецький словар» Є. Желехівського і С. Недільського. У поетичних творах І. Франка досліджуваний іменник вживається як з кореневим, так і флективним наголосом, пор.: «І повзе ліниво човен» (наголос ́ позначено у тексті), «В однім човні ́ муж побожний, міщанин заможний» і « Хвиля весело плюскоче та леститься до човна» ́ (наголос позначено у тексті). Виникнення флективної акцентуації іменника човен у південно-західних говорах зумовлено дією тенденції до наголошення вставних голосних, пор. також властиве для цих говорів наголошення вепе́р, род. вепра ́ (у південно-східних говорах — вепр, род. ве́пра). Дія згаданої тенденції в південно-західних говорах особливо чітко простежується в акцентуації форми родового відмінка множини іменників жіночого та середнього роду з кореневим наголосом, пор. куко́л ( кукла, мн. кукли), ́ ́ кухонь ́ ( кухня, мн. кухні), суконь ́ ́ ́ ( сукня, мн. сукні), чапель ́ ́ ́ ( чапля, мн. чаплі), гребель ́ ́ ́ ( гребля, ́ мн. греблі), капель ́ ́ ( капля, мн. каплі), зере́н ́ ́ ( зерно, мн. зерна), масе́л ́ ́ ( масло, мн. масла) та ́ ́ ін.1
Наголошення чове́н, род. човна ́ з південно-західних говорів поширилося на північні говори. В поетичних творах Лесі Українки іменник човен вживається і з кореневим, і з флективним наголосом, пор.: «Цілу ніч буде човен ́ блукати», «Шуми, як той шум, що круг човна ́ вирує!» і « Як розбитий чове́н безталанний…» (наголос позначено у тексті), «Хоче море човна ́ розламати».
Подвійність наголошення іменника човен в українській мові відбиває і « Словар української мови» за редакцією Б. Грінченка, однак, на наш погляд, не зовсім правильно: форма називного відмінка однини наводиться з кореневим наголосом, а родового однини — з флективним (човен, род. човна). Помилковість ́ ́ такої інтерпретації подвійності наголошення цього іменника полягає в тому, що саме у формі називного відмінка однини виник флективний наголос, який згодом поширився на інші відмінкові форми. Правильно відбиває подвійність наголошення іменника човен в українській мові « Правописний словник» І. Голоскевича (чове́н, род. човна), ́ ́ ́ який вийшов у 20- ті і 30- ті роки кількома виданнями. Сучасні нормативні словники української мови йдуть в основному за словником Б. Грінченка, рекомендуючи для форми називного відмінка однини виключно кореневий наголос, але, на відміну від словника Б. Грінченка, допускаючи подвійне наголошення інших відмінкових форм (човен, род. човна). На ́ ́ ́ наш погляд, було б правильніше допустити подвійне наголошення в українській літературній мові і форми називного відмінка однини цього іменника.

1
Див.: Smal-Stockyj S., Gartner T. Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache. — Wien, 1913.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space