ГРОМАДСЬКИЙ — ДЕРЖАВНИЙ

Якось довелося почути нарікання на те, що друкований орган місцевої міськради має назву «Громадська думка» — мовляв, слово громадський недоречне у назві державної газети. Наскільки ж правильними є такі міркування?
Зіставивши лексичні значення та сполучуваність обох слів, з’ясуємо, що за чинними нормами української літературної мови вони не становлять антонімічної пари, не є взаємозаперечними.
Прикметник державний утворений від слова держава і вживається стосовно явищ, осіб, посад, заходів, які характеризують державу, стан справ у ній тощо: «В князівстві Литовському всі землі були власністю державною» (Леся Українка); «Справи державні змусили Президента перервати відпустку» (з газ).
Державним називаємо те, що має важливе значення для держави, може впливати на її устрій, розвиток, культуру, економіку. У такому значенні слово вживається, наприклад, у словосполученнях Державний прапор, Державний гімн, справа держаної ваги та ін. Іноді воно й справді антонімізується, але з прикметником приватний, а не громадський. Порівняймо з цього погляду словосполучення, без яких сьогодні навряд чи обходиться хоч один випуск газети, теле- чи радіоновин: державне / приватне підприємство; державна / приватна торгівля; державний / приватний сектор; державна / приватна власність на землю.
Слово громадський утворене від іменника громада. За Словником української мови, воно має значення ‘ належний усій громаді; призначений для користування усіма членами громади [тобто громадянами. — Авт.]’. Уживання слова саме з таким значенням має давню традицію, його фіксуємо у творах наших класиків: «… уся Шевченкова переписка єсть добро громадське, і ніхто не має права держати її у себе в шуфлядці» (М. Драгоманов).
Так само широко послуговувалися цим словом у минулому XX столітті, коли популярними і загальнозрозумілими були словосполучення громадське майно, громадський транспорт, громадське харчування, громадська будівля та багато інших.
Крім того, громадський — це той, ‘що забезпечує життєдіяльність громади’. Тому говоримо й пишемо: громадський діяч, громадське доручення, громадські інтереси тощо: «Міщанство — це компактна нерухома маса, на якій тримається всякий громадський лад» (В. Підмогильний); «Такими є деякі дані вивчення громадської думки напередодні пленуму Укрпрофради» (з газ.); «Доцільно б створити громадську академію чи центр світоглядно- методологічних досліджень» (з журн.)
Отже, уживання прикметника громадський у назві державної газети — органу місцевої влади, що повинен висвітлювати питання життя громади міста, врешті, і думку громадян, — є правомірним.
Галина Сюта

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space