Слова й вирази постають для кожного з нас не тільки як носії певного значення, змісту. Часто не менш важливим є і їх звучання.
(О. Тараненко // Культура слова. — Вип. 35, 1988)

ДО СТОЛА ́ЧИ ДО СТОЛУ?

У сучасній українській літературній мові іменник стіл має подвійні акцентні форми — столá і стóлу. У різних словниках, наукових працях, поетичній практиці вживаються ці варіанти, але в одних випадках вони мають однакове значення, а в інших — різне. Отже, простежимо процес виникнення і розвитку зазначених вище акцентних форм.
Первісно іменник стіл мав наголос на закінченні. Отримавши закінчення -у в родовому відмінку однини, наголос у цій формі перейшов із закінчення на корінь. В українських пам’ятках ХVІІ ст. засвідчено обидва варіанти — столá і стóлу.
У лексикографічних працях кінця ХІХ — початку ХХ ст. ці форми фіксуються по- різному: столá (« Малорусько-німецький словар» Є. Желехівського і С. Недільського), столá, стóлу (« Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка). Я. Гануш розрізняє: стóла (південно-східне) і столá ( галицьке), І. Верхратський наводить лише столá. У поетичній мові ХІХ ст. функціонують обидві варіантні форми без різниці в значенні: стóлу (І. Котляревський, Л. Боровиковський, І. Манжура, Леся Українка, А. Кримський), столá, рідше стóла ( Т. Шевченко, Є. Гребінка), столá і стóлу ( П. Куліш), столá ( Г. Квітка- Основ’яненко, Марко Вовчок), столá, рідше стóлу ( М. Шашкевич, С. Руданський, Ю. Федькович), столá і стóлу ( М. Старицький, П. Грабовський, І. Франко). Пор.: І зараз попросив до стóлу (І. Котляревський); Ледве-ледве встала з-за столá ( Т. Шевченко, наголос у тексті); Сидить батько кінець стóла, На руки схилився (Т. Шевченко, наголос у тексті); Наварили б вареників, Сіли край столá.. ( С. Руданський); З кутка та до стóлу, від стóлу до печі.. (І. Манжура); Пресвітлий Боян галицької раті, Я не приходжу, би з Тобов посполу Засісти в раду до царського стóлу Або соколи на дотік пускати (Ю. Федькович).
Л. Булаховський розрізняв стóлу і столá за значенням, а пізніше, наводячи приклади із заміною в українській мові давніх форм родового відмінка на -а формами на -у з наголосом на корені, учений подає стóлу і столá без вказівки на розмежування значень.
Словники сучасної української мови (« Правописний словник» Г. Голоскевича; «Українсько-російський словник» у 6- ти томах; «Словник наголосів» М. Погрібного; «Словник української мови» в 11- ти томах; «Українська літературна вимова і наголос»; «Український орфографічний словник» (2002); «Словник наголосів» С. Головащука) засвідчують обидва варіанти без розрізнення значення. Такої самої думки переважно дотримуються і дослідники української мови ( В. Ільїн, О. Тараненко, Г. Шило, І. Матвіяс). Лексикографічні праці другої половини ХХ ст. вказують на розбіжності у визначенні семантики іменникових форм столá — стóлу. Зокрема, однотомний « Російсько-український словник» (1948) у значенні « предмет меблів» рекомендує — столá, у значенні ‘ їжа, харчі’ — стóлу ( канц. — столáпроте), рекомендує вживання: «просити до стóлу». «Російсько- український словник» у 3- х т. (1968), «Російсько-український словник» Д. Ганича, І. Олійника (1975) пропонують таке розрізнення значень залежно від наголосу: столá і стóлу (предмет меблів), стóлу ( їжа, харчі), столá ( установа або відділення установи). Цей словник також фіксує історизм столá у значенні ‘ князювання’ та геологічний термін столá і стóлу. На розмежуванні відтінків у значенні аналізованих словоформ наголошують і В. Ващенко, С. Cамійленко, О. Тараненко. Зокрема, О. Тараненко вказує: «столá ( стóлу) (предмет меблів; установа; деталь) і стóлу ( рідше столá) (такий предмет меблів разом з їжею на ньому; їжа, страви; тільки: просити до стóлу)» (Тараненко О. О. Словозміна української мови. — Nyíregyháza, 2003. — C. 72).
У південно-західних говорах української мови побутує акцентна форма столá в усіх значеннях.

Поети ХХ ст. (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Бажан, Л. Первомайський, А. Малишко, М. Нагнибіда, С. Олійник, В. Бичко, Л. Дмитерко, Л. Костенко, Д. Павличко, В. Симоненко, Б. Олійник, І. Драч, Л. Лубківський, І. Гнатюк, В. Підпалий, Олекса Стефанович) переважно уживають столá і рідко стóлу в значенні ‘ предмет меблів’. Якщо йдеться про ‘ предмет із стравами до споживання’, то вживають лише — стóлу. Пор.: А він сідає тут до стóлу ( П. Тичина); Сідайте, гості дорогі, до стóлу! (А. Малишко); До стóлу мистецького сядьмо кружка (Р. Лубківський); — Прошу, люди, всіх до стóлу! (С. Олійник). У творчості М. Рильського, П. Воронька, П. Усенка, Д. Павличка, окрім вказаного вище функційного використання, знаходимо варіантну форму столá: А далі вся ватага підвела Ченця до бенкетового столá (М. Рильський); Твоє волосся пахне, як отава З-під скатерті різдвяного столá (Д. Павличко).
Отже, в сучасній українській літературній мові нормативним є вживання подвійних акцентних словоформ столá ( рідко стóлу) в значенні ‘ предмет меблів; установа або відділення установи; деталь’ і стóлу ( рідко столá) — ‘предмет меблів разом з їжею на ньому; їжа, страви’.
Василь Винницький

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space