КОРІННИЙ — ДОКОРІННИЙ

В одній із пізнавальних телепередач довелося почути: Тільки докорінні мешканці можуть без остраху спілкуватися з екзотичною природою. Різнуло вухо недоречно вжите у цьому вислові словосполучення докорінні мешканці. Очевидно, ні перекладач ( фільм, звичайно, голлівудського виробництва, отже, перекладений або безпосередньо з англійської мови, або ж через посередництво російської), ні літературний редактор не відчули неоковирності цієї фрази. Причина — сплутування українських слів корінний та докорінний.
Навіть на перший погляд не важко визначити, що обидва прикметники мають спільний корінь — корінь ( отака цікава гра слів!). Однак їх тлумачення в академічному Словнику української мови засвідчують, що не у всіх мовних ситуаціях вони можуть бути взаємозамінними. З’ясуймо, чому.
Словом корінний нормативно послуговуємося тоді, коли хочемо підкреслити таку ознаку, рису, властивість предмета, явища або ж особи: ‘1. Споконвічний, постійний ( про населення певної місцевості, представників певного середовища тощо) // Властивий певній мові з найдавніших часів її розвитку. 2. геол. Який знаходиться на місці первісного утворення. 3. Який стосується основ чого-небудь; істотний. 4. спец. Головний, основний’ (СУМ. — Т. IV. — С. 292). Як бачимо, друге й четверте значення слова — спеціальні, вузькофахові, для побутового спілкування вони не характерні. Основний клопіт при виборі правильного слововживання завдають нам саме загальновживані лексико-семантичні варіанти. Тож на що маємо орієнтуватися, якими нормами керуватися, щоб уникати помилок?
Із першим значеннєвим відтінком пов’язана нормативна сполучуваність прикметника корінний з іменниками народ, люд, населення, мешканці, пор.: Найпоширеніша група мов корінного населення центральної та південної частини Африки — банту (з наук.-попул. літ.); Корінних жителів країни чи певної місцевості називають аборигенами, тубільцями, автохтонами (з навч. літ.); Тут варто повчитися у корінних мешканців — бедуїнів, котрі пересуваються лише верхи на верблюдах і майже ніколи не спішуються вдень (з журн.); Які б не були стовпотворіння, хто б звідки не накочував сюди, а люд був корінний тут, бо коріння в такому ґрунті глибоко сидить (Л. Костенко).
Доречно й правильно вживати означення корінний і з назвами осіб, утвореними від топонімів, як-от киянин, галичанин, поліщук тощо: Булгаков — корінний киянин. На світ він з’явився на Воздвиженській вулиці, а з 1906 р. мешкав на Андріївському узвозі, 13 (з журн.); Дивною була оця любов до степових рослин і запахів у нього, корінного поліщука, який народився і виріс у суворих пущах (О. Гончар). Однак окремі слововживання прикметника корінний у мові сучасних ЗМІ засвідчують цікавий процес зворотного перенесення семантичної ознаки ‘ споконвічний, постійний’ із поняття ‘ мешканець’ на поняття ‘ територія традиційного проживання’, пор.: Українці живуть автохтонно, тобто споконвічно на корінній слов’янській землі (з журн.).
Інше продуктивне з погляду оформлення загальномовних нормативних словосполучень значення лексеми корінний — ‘ який стосується основ чого-небудь; істотний’. Воно визначає поєднання з іменниками питання, завдання, властивість, риса, пор.: Ми маємо справу з епопеєю, яка своїми велетенськими масштабами торкається корінних питань народного буття (Ю. Щербак); Істотною ознакою називається та ознака, яка відбиває корінну властивість предмета ( з навч. літ.). Оскільки такі вислови мають виразний відтінок книжності, їх рідко чуємо у щоденному побутовому спілкуванні. Натомість вони звичні для мови публіцистики, навчальної, наукової літератури.
Прикметник докорінний у сучасній українській мові функціонує зі значенням ‘ який стосується основ, коренів чого-небудь’ (СУМ. — Т. ІІ. — С. 354). Воно « передається» і похідному спільнокореневому прислівникові докорінно. Таку семантичну спадковість підтверджує уживання цих одиниць у публіцистичних текстах, мові художньої прози: Питання про докорінну реконструкцію нашого заводу в принципі вже було розв’язане (Ю. Шовкопляс); Сучасне суспільство докорінно переглядає окремі сторінки української історії (з журн.); Саме ця властивість — « висока дисциплінованість духу» — і виступає в Ортеги тією рисою, яка докорінно відрізняє « добірну» людину від людини-«маси» (з наук.- попул. літ.).
Прикметник докорінний часто вживається як означення до віддієслівних іменників зміни, перелом, перегляд, перетворення, поліпшення, реконструкція і т. ін. Пор.: Настав час усвідомити необхідність докорінного перегляду відносин, що склалися в системі «людина — природа» (з журн.); За останні століття опішнянські розписи зазнали докорінних змін, зумовлених історією, технологічними новинами (з наук. літ.); Я мрію про більше — про докорінну перебудову села (М. Чабанівський). Водночас прислівник докорінно — це звична обставина при дієсловах, від яких, власне, й утворені згадані іменники: За цей час докорінно змінилася військова [воєнна] ситуація (Іван Ле); Навіть основу основ візантійського канону — хрестовокупольну конструкцію храму — зрештою докорінно переглянуто на Русі (з наук.-попул. літ.).
Згадаймо, що одна з « хитрощів», які допомагають при розрізненні близькозвучних слів, — добирання до них синонімів, антонімів, іншомовних відповідників. Отже, звернувшись до « Словника синонімів», з’ясовуємо, що прикметник корінний може ситуативно замінюватись на кровний ( розм.), споконвічний, одвічний, спадковий ( рідше). Натомість, лексема докорінний очолює синонімічний ряд ґрунтовний, радикальний, генеральний. Адже й справді говоримо корінні / споконвічні / одвічні (аж ніяк не докорінні!) мешканці, але докорінний / кардинальний / ґрунтовний / радикальний перегляд ситуації.
Галина Сюта

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space