Г. Л. АРКУШИН

УЛЮБЛЕНА НАРОДОМ РІКА

Наші предки здавна будували свої житла біля річок: це і водний шлях, і природний захист від ворогів, це і питна вода, і рибальство. У « Топонімічному словнику-довіднику Української РСР» М. Т. Янка ( К., 1973) пoдано походження назв майже 580 рік. З усіх цих рік однією з найулюбленіших українським народом є Дунай, про що свідчить фольклор. Наприклад, у багатьох народних піснях1 драматичні події відбуваються на фоні річки: закохані спершу зустрічалися на березі річки, а тепер тут розлучаються; зраджені сумують над водою; мати топить у річці свою дитину. У 325 піснях ( з 2648 досліджених) йдеться про воду взагалі; тут не конкретизовано, про що мова: про ріку, струмок, джерело, ставок чи озеро. Напр.:
Ведуть коня до води
За шовкові поводи,
Гей, гей, за шовкові поводи ( с. 362);
Заковала сива зазуленька В лісі над водою… (с. 375);
Ой у полі край дороги чумак волів напуває…
Воли ревуть, води не п’ють — пригодоньку чують ( с. 540).
У 127 піснях ріки не мають назв, у 149 виступає назва Дунай. Хоч найбільшою рікою України є Дніпро, але він згадується у 13 піснях із 2648.
Для нас Дунай — голубий (згадаймо хоча б вальси про Дунай). А от якою побачили цю ріку герої трилогії Олеся Гончара « Прапороносці»: «Дунай, Дунай! Так ось який ти! Не голубий, не вальсовий!.. Темний, як хмара! Широке смертельне поле, згубна нейтральна зона! Потовчена снарядами крихка крига треться об береги. Вирують темні глибини, явориться вода, як на підводному камінні… Ні, не голубий, не вальсовий!».
У « Топонімічному словнику-довіднику Української РСР» сказано, що українці називали Дунай тихим Дунаєм, голубим Дунаєм. Але у розглянутих піснях жодного разу не зустрічається епітет голубий. Дунай у народних піснях буває: тихий; не тихий; не тихий — бистренький; широкий; не широкий; невеличкий; смутен; каламутен; глибокий; кровавий. До тієї самої назви не могли вживатися такі різко протилежні епітети. Ймовірніше було б сподіватися постійного художнього узагальнення. І справді, під назвою Дунай у народній творчості виступає не якась одна конкретна річка, а взагалі велика ріка:
Ой піду я до Дунаю,
Сама собі подумаю ( ч. 2, с. 228);
Виїв [ кінь] трави дві поплави, Випив води два Дунаї… (с. 150);
Та що матінка плаче — да Дунай-річка тече;
Да й сестриця плаче — то й другая тече;
Да й милая плаче — то й роса не впаде… (с. 282).
Видавці народних пісень, хоч і непослідовно, подавали написання слова Дунай, якщо йшлося взагалі про воду чи річку, з малої літери, підкреслюючи цим узагальнююче значення назви:
А пасла я при дунаю пави,
Де не било за сім рочків трави ( ч. 1, с. 63);
По сім боці дунаю,

1
Українські народні пісні. Пісні суспільно-побутові. — К., 1967 (далі у тексті після цитат із цього видання вказується тільки сторінка); Українські народні пісні. Родинно-побутова лірика. — К., 1964, ч. 1; Українські народні пісні. Родинно-побутова лірика. – К., 1965, ч. 2 (далі відповідно: частина 1, 2 і сторінка).

Недалеко від краю,
Молод козак потопає.
Ой просить він рятунку:
«Рятуй мене, батеньку,
Молод козак потопає!»
Прийшов отець до Дністра — Нема човна, ні весла… (ч. 1, с. 166—167);
Вийшла на дунай мати воду брати,
Пізнала квіточку свойого дитяти ( ч. 2, с. 42).
Досліджуючи походження назв річок, мовознавець О. С. Стрижак писав: «Факт високої ( найвищої серед усіх слов’ян) частотності слова Дунай ( дунай) в українській усній народній творчості окремі дослідники пояснюють полісемантизмом цієї назви. Гадають, що тут поєдналися значення: апелятивне (« широкий, водний простір, ріка, водойма, калюжа») і власне-іменне (1. Назва західного допливу Чорного моря — лат. Danubius; 2. Назва Дніпра)» (див.: Стрижак О. С. Назви Дніпра і так звана « богиня Дана». — Мовознавство, 1971, № 5, с. 68).
Дехто вважає, що загальна назва дунай стає власною, називаючи тільки одну ріку, а потім це власне ім’я знову переходить у загальне. І тому існують поряд два слова — Дунай і дунай.
Літературній традиції використовувати назву Дунай на позначення великої ріки поклав початок автор « Слова о полку Ігоревім»: «На Дунаи Ярославнынъ гласъ ся слышить, зегзицею, незнаема, рано кычеть: «Полечю, — рече, — зегзицею по Дунаевы, омочю бебрянъ рукавъ въ Каялh рhцh, утру князю кровавыя его раны на жестоцhмъ его тhлh».
Українські дожовтневі письменники часто писали про Дунай. Олена Пчілка передала хвилювання і радість від зустрічі з рікою: «А Дунай, отой тихий Дунай, хіба не хороший! Стоїш коло мосту, дивишся, як він несе свої широкі, спокійно-глибокі води. Так оце ж він, той Дунай, котрого ймення знаєш з дитячих літ, із тих пісень, що вповідають, як козаченько край Дунаю коня напуває, а дівчина косу пускає на тихий Дунай… Думається, було, де ́ то він, який то він, той Дунай? Аж от довелось побачити». Письменниця ототожнює цю річку з тими, про які знала з пісень. У Тараса Шевченка:
Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю,
Один за водою.
У повісті « Бурлачка» І. С. Нечуй-Левицький використав народну пісню, яку, напевно, сам записав у рідних місцях:
Ой у нашому Стеблеві стала новина:
Породила Биківночка малеє дитя.
Ой узяла мале дитя під білі боки
Та вкинула мале дитя в Дунай глибокий.
Однак усі читачі знають, що в Стеблеві протікає Рось, а не Дунай.
Герой твору М. Коцюбинського « Дорогою ціною» вимріяв свою зустріч з Дунаєм: «Уявляється йому [ Остапові. — А. Г.] Дунай, широкий-широкий — ну, як Дунай широкий». Тут, на нашу думку, письменник порівняв конкретну ріку Дунай, одну з найбільших у Європі, з узагальнюючою назвою ріки в усній народній творчості.
Сучасні українські письменники теж часто звертаються до назви Дунаю:
Ті, що з нами за Дунай ходили,
Хліб і волю людям всім носили…
(М. Нагнибіда);
Чуєш, серце, знову починаєм
У дівочий вирій мерехтіти, Знову крильми свиснем над Дунаєм В тихім шумі сонної орбіти. (І. Драч);
Ох, було б тоді перше, чим кохатися,
Та напиться води аж із Дунаю… (Б. Олійник).
Часто слово Дунай використане ними в порівнянні при зображенні врожайної ниви, буйної рослинності:
У них по самий небокрай
Пшениця — як Дунай.
(М. Луків);
Цієї ночі, я в усіх снах плив на човні — плив по воді, по росі, по траві і навіть по чиїхось коноплях, що стояли, наче Дунай» (М. Стельмах).
Отже, в українській мові слово Дунай позначає: 1) власну назву другої за довжиною після Волги ріки Європи; 2) в усній народній творчості — взагалі велику ріку; повідь; скупчення води.
«Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка подає два значення слова Дунай: «1) Разлнвъ воды, вообще большое скопленіе воды. 2) Рhка Дунай». У тлумачному 11-томному Словнику української мови слово Дунай не фіксується зовсім. А варто було б відбити друге, загальне значення і в Словнику української мови.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space