М. Г. ЖЕЛЕЗНЯК

ЯК ПРАВИЛЬНО?

Як правильно сформулювати запитання, щоб узнати час? Багато разів доводиться чути це питання. По-різному запитують.
Можна почути: рос. который час?, сколько времени?, укр. скільки часов?, скільки годин?, який час?, яка година?, котра година? (останнє досить рідко!). Серед перерахованих тільки дві форми є нормативними: перша — для російської мови, остання — для української.
Запитання скільки часу? та скільки годин? (відповідно рос: сколько времени?) вживають тоді, коли хочуть знати проміжок часу між початком і кінцем події чи між початком події і моментом мовлення. Напр.: Скільки годин іде поїзд від Києва до Львова? Скільки часу Ви витрачаєте на проїзд до місця роботи? Скільки уже минуло часу після його зникнення?
Відповідаючи на такі запитання, вживаємо кількісний числівник з іменником година. Напр.: Поїзд від Києва до Львова йде дванадцять годин. На проїзд до місця роботи я витрачаю одну годину. Від часу його зникнення минуло близько ( більше, менше, коло) п’яти годин, чи майже п’ять годин, чи годин п’ять, годин з п’ять.
Запитання яка година?, який час? правомірне тоді, коли хочуть знати не кількісну, а якісну характеристику певного часового відтінку, тобто: година ( яка?) пізня, ранкова, лиха, щаслива, нещасна тощо. Пам’ятаєте, у Лесі Українки: Спи, мій малесенький, пізній бо час.
Отже, правильне запитання українською мовою звучить: Котра година? Не яка, не скільки, а саме котра!
Не менш важливо й правильно відповісти на це запитання. А що ж ми чуємо? Форм можливих відповідей не менше, ніж запитань. Та нормативні не всі з них. Залежно від того, що показують стрілки годинника, відповідей буде кілька. Ціле число годин.
Носії української мови користуються двома формами відповіді. Перша — сполука кількісного числівника з родовим відмінком множини іменника година: п’ять годин, сімнадцять годин, шість годин ранку ( вечора) тощо. Друга — сполука порядкового числівника з називним відмінком іменника година: п’ята година, лише перша година та ін. Для літературної української мови нормативна друга форма, яку, на жаль, можна почути дуже рідко. Причина тут очевидна: багато мовців звикли ототожнювати запитання котра година? і скільки годин?, а це, як ми вже бачили, зовсім різні речі. Крім того, перша форма набула широкого вжитку передусім під впливом російської мови і фактично витіснила другу. Саме її ми чуємо по радіо: Говорить Київ. Шістнадцять годин. Хоч мала б звучати форма, закономірна для української мови: шістнадцята година, як це було раніше і як зараз звучить вона по Львівському радіо.
В українській мові іменник година та відповідний порядковий числівник змінюються за родом, числом, відмінком. Отже, при відмінюванні маємо: десятої години (напр., магазин працює з десятої години), десятій годині (напр., зустріч о десятій годині), десяту годину (напр., збір призначено на десяту годину), десятою годиною.
Формально словосполучення десята година і лиха година — однопланові, але перша конструкція відповідає на питання котра?, бо важлива саме кількісна характеристика, а друга — на питання яка?, бо йдеться про якісну характеристику години.
Бувають випадки, коли у відповідь на запитання котра година? говорять: Вже за третю годину чи Вже, мабуть, за десяту, не називаючи при цьому кількість хвилин. Іноді можуть сказати: зараз не більше ( не менше), як одинадцята година. Ці форми є нормативними для української мови. Вони служать для передачі неточного чи наближеного часу.
Година з хвилинами:
а) година + Х хвилин. В українській мові для вираження такої часової ситуації існує кілька форм. Якщо число хвилин не перевершує тридцяти, то вживається конструкція з прийменником на: двадцять хвилин на десяту, чверть на восьму, пів на шосту тощо. Можна використовувати й конструкцію з прийменником по, напр.: десять хвилин по п’ятій, п’ятнадцять по шостій та ін.

б) година + Х хвилин. В українській мові у цьому випадку існує конструкція з прийменником за, напр.: за чверть п’ята, за десять хвилин шоста година тощо. Часто іменник година опускається. Набуває все ширшого вжитку народно-розмовна конструкція з прийменником без: без п’яти третя година чи без десяти дев’ять. Очевидно, поширення її пов’язане з мовною ситуацією в Україні, бо, як відомо, ця форма є нормативною у російській мові. Словник Б. Грінченка вживання прийменника без у складі конструкції з часовим значенням не подає, а СУМ в 11- ти томах серед ряду значень подає й таке: без у сполуці з кількісним числівником вказує на кількість, якої не вистачає до потрібної, і наводить приклад з поезії М. Бажана: «Грими ж но, хвилино страшна і велична, Всім вікам і народам всім: 21 січня. Без десяти сім» (СУМ. т. 1. — С 119).
Виявляється, не так просто ставити запитання і давати на них відповіді! Правильне запитання і правильна відповідь запобігають помилкам в усній і писемній мові.

Надія СОЛОГУБ ЗА КИЇВСЬКИМ ЧАСОМ…
«Котра година?» — запитали Вас. Припустімо, стрілка Вашого годинника стоїть на 9- ій годині. То як же правильно відповісти українською? Ознайомлення з словниками, граматиками, порадниками показує, що природними для української мови у цьому випадку є форми з порядковим числівником. Отже, в наведеному прикладі слід відповісти: «Зараз дев’ята година». Порядкові числівники на позначення часу з’явилися в нашій мові давно. Вони змодельовані з інших конструкцій, які в ній були і є: пор.: зустрінемося о третій годині і зустрінемося опівдні ( опівночі, о тій порі); за двадцять п’ята година (тобто через 20 хвилин буде п’ята) і буду за хвилину (тобто буду через хвилину); чверть на п’яту (тобто 15 хвилин, як повернуло на п’яту) і повернуло на вечір ( на зиму, на весну).
Власне, форми типу « о шостій годині», «за двадцять шоста», «чверть на шосту» не викликають особливих заперечень і сприймаються носіями української мови як природні. Певне заперечення ( іноді дуже різке) викликає називний відмінок в оголошеннях типу: «Говорить Київ. За київським часом — третя година», бо в декого така форма асоціюється з російською мовою, де цілі години позначаються кількісними числівниками ( пор. «Сейчас шесть часов»), а порядковий числівник використовується тут переважно для позначення приблизного часу ( пор. «шестой час»).
В українській мові форма називного не має такого значення. Її можна розглядати як вихідну початкову щодо прийменникових конструкцій типу « о шостій годині», «чверть на шосту», «за двадцять шоста». А ще в мові може бути і так, що конструкція місцевого з прийменником « о» уподібнила собі форму називного відмінка. У мовознавстві це називається вирівнюванням парадигми. Річ у тому, що саме конструкція прийменник « о» плюс порядковий числівник найуживаніша, оскільки позначає найтиповіші життєві ситуації ( пор.: сонце зійшло о … годині, ми зустрілися о … годині, поїзд прибуває о … годині і т. ін.). Очевидно, під впливом « сильної» форми місцевого виникла і форма називного».
Конструкції з порядковими числівниками на позначення часу давні: вони зустрічаються в південних давньоруських списках євангелій XII—XIII ст., що, зокрема, фіксує « Історичний словник українського язика», за редакцією професора Є. Тимченка (1932). Часом чуємо закиди, що це вплив на українську мову польської, бо в ній теж вживаються форми з порядковим числівником у називному відмінку, щоправда, з іншим порядком слів. Нічого дивного в цьому немає, бо жодна мова світу не існує ізольовано, без контактів і взаємовпливів, і зв’язки української з іншими мовами є давніми. Зокрема з польською, як і з іншими західнослов’янськими, українську мову зближує те, що1/24 частина доби в ній позначається словом година ( з певними фонетичними модифікаціями), і вже саме запитання « котра година?» у позначенні точного часу стимулює узгодження числівника з словом « година» (третя, шоста та ін.).
Крім того, давність наведених у словнику Є. Тимченка конструкцій на позначення часу дає підстави думати, що, можливо, існувало якесь спільне джерело виникнення цих форм і в українській, і в білоруській, і в польській. До речі, і в російській мові минулого століття зустрічаємо такі форми на позначення точного часу, пор.: Седьмой уж час почти в исходе ( М. Лермонтов).
Літературна норма не може орієнтуватися лише на поширені у практиці форми, які часто зближують мови аж до суржика.
Тим часом у граматиках, словниках знаходимо вислови на позначення часу. Форми з порядковим числівником фіксуються, зокрема, в « Українській мові» О. М. Пархоменка (Київ, 1956), в « Порівняльній граматиці української і російської мов», у « Збірнику вправ і завдань» М. Ф. Алефіренка і Т. Г. Безкишкіної» (Київ, 1988). Відповідні моделі є і в словнику Б. Грінченка, тритомному російсько-українському словнику, в одинадцятитомному СУМі. Звичайно, в цих виданнях наводиться не вся парадигма форм, але виразна орієнтація на вживання порядкових числівників.

Ці ж конструкції рекомендував Б. Антоненко-Давидович у книзі « Як ми говоримо» (1970, І991). Ще 1965 року Є. Д. Чак у книзі « Складні випадки українського слововживання» обґрунтувала доцільність цих форм. Самовчителі української мови, які з’являються тепер, також пропагують ці форми. Все це свідчить про те, що форми з порядковим числівником не вигадані, вони є і в теоретичній, і в навчальній літературі, і притаманні українській мові. Інша річ, що вони мало пропагувалися.
Люди старшого покоління пам’ятають, що саме такими формами у довоєнні роки оголошували час диктори українського радіо. Цю конструкцію засвідчують художні твори, листування XIX—XX ст.: «У половині восьмої увечері нам принесуть канапку» (Леся Українка); «О шостій годині сідали гості за довгий стіл обідати» (Панас Мирний). Особливо багато зворотів з порядковими числівниками зафіксовано в творах М. Коцюбинського. Пор. також: «На годиннику, що на стіні, рівно третя година» (А. Головко); «Була тільки п’ята година» (О. Гончар). У В. Самійленка — « о десятій», «о 15 минут на дванадцяту», «…скоро вдарить дванадцята. Це — 1897 рік!»
Але не все так однозначно. Двомовність далася взнаки, і в усному мовленні, в художніх текстах можна зустріти суржикові форми типу в п’ять годин і под.
Зупинимося ще на деяких моментах у називанні часу.
Для позначення неповних годин в українській мові існують форми з прийменником «на» (як правило, для позначення часу до половини години) та з прийменником «за» (після половини години), наприклад: чверть на сьому, двадцять на сьому, за десять сьома. Можна українською сказати і чверть на сьому і чверть по шостій, і за двадцять сьома і двадцять до сьомої. Форми з прийменниками на і за — найусталеніші. У розмовній літературній мові це звучить природно. В « строгих» стилях, зокрема в офіційно-діловій сфері, військовій справі, вживаються конструкції, в яких на першому місці називаються години, а потім — хвилини. Це відповідає цифровому позначенню часу. Хвилини виступають як додаткова інформація, оформлена у вигляді приєднувальної, «згорнутої» конструкції. У розгорнутому вигляді ми сприймаємо їх як: дев’ята година і 10 хвилин, тринадцята година і 40 хвилин тощо.
Що стосується оголошень часу по радіо і телебаченню, то тут теж існують різні стилі. В оголошеннях офіційного характеру, напевно, доречно називати час формами типу «п’ятнадцята година 30 хвилин». Але, з іншого боку, стильовий розподіл в цих програмах не може бути категоричним. Тепер широко використовуються відкритий ефір, виступи оглядачів, коментування, що в цілому демократизує мову засобів масової інформації. Тому форми типу « за двадцять шоста», «чверть на шосту» теж сприймаються як природні і в оголошеннях часу.
Отже, безприйменникові конструкції з порядковими числівниками на позначення часу здавна побутували в нашій мові. Літературно-писемна практика їх пропагує, рекомендує.
Маємо частіше заглядати до словників, граматик, порадників. Існуючі варіантні форми шліфуватимуться в різних ситуаціях, стилях спілкування. Ці міркування хотілося б завершити словами І. Огієнка: «Не тому бракує нам слів, потрібних на вислів наших думок, що в рідній мові їх не багато: ми позабували їх, позабували настільки, що хіба гарним вивченням можемо нагадати собі їх».

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space