З ПРАКТИКИ СЛОВОВЖИВАННЯ. І Гривня

Нарешті маємо довгоочікувану гривню. Та й знову клопіт: як писати, як відмінювати, як перекласти російською і т. д.? Справа ускладнюється тим, що в нашій мові є схоже слово — гривна, з яким плутають назву грошової одиниці. Тож запам’ятаймо різницю між цими словами — і плутання не буде.
Мовознавці встановили, що первісно гривна — це прикраса ( що могла бути й нагородою), яка одягалася на шию. Саме тому й походження цієї назви пов’язують із словом грива («шия, потилиця»). У старовину іменник гривьна мав кілька значень: «оздоба» (якою і нагороджували), «кільце, обруч», «подать», «мито» та ін. У пам’ятках староукраїнської мови це слово трапляється на позначення одиниці ваги ( для благородних металів або виробів із них) і грошової одиниці. Згодом, у новій українській літературній мові на народній основі назву прикраси гривну почали відрізняти у вимові й написанні від назви грошової одиниці — гривні.
У Словнику за ред. Б. Грінченка знаходимо слово гривня у значенні монети вартістю в дві з половиною — три копійки. Така назва, за свідченням мовознавців, була відома донедавна у деяких східноукраїнських говірках ( у формі гривня, гримня). Б. Грінченко подає й похідні утворення гривенька, гривняка. Загальновідомий у побуті був донедавна гривеник (пестливо гривеничок) — монета вартістю в десять копійок.
Одинадцятитомний Словник української мови розрізняє гривна — «металева прикраса у вигляді обруча, яку носили на шиї» і гривня в значенні грошової одиниці ( в стародавній Русі — срібний злиток вагою близько фунта; пізніше — мідна монета в три або дві з половиною копійки; а також як синонім до гривеник). Відповідно до цих даних « Словник- довідник з правопису та слововживання» С. Головащука та « Словник труднощів української мови» за ред. С. Єрмоленко розглядають іменники гривня і гривна як різні за значенням слова, які не слід плутати. Отже, грошова одиниця — гривня. Відмінюється, як іменник першої відміни м’якої групи земля і под.: сьогодні в обігу гривня, будемо звикати до гривні, ми раді гривні, я вже маю гривню, ми цікавимося гривнею, на гривні гарний портрет Тараса Шевченка, у добру путь тобі, гривне!, заробимо багато гривень і т.д.
Гривна ж відмінюється, як іменник першої відміни твердої групи весна і под.: гривни, гривні, гривну, гривною, на гривні, гривно! і т.д. Російською мовою обидва слова перекладаються одним — гривна, хоч годилося б теж розрізняти гривну і гривню.
***
Основне значення слова ностальгія — « болісна туга за батьківщиною». Походить воно від грецьких nostos (« повернення додому») та algos (« страждання»). Той, хто перебуває на чужині, рано чи пізно відчуває сум за своїм краєм, переживає ностальгійні почуття, тобто сумує, бажаючи повернутись додому і повернути все приємне, що було там досі Напр.: «Молодшим поколінням діаспори.. уже не цікаво було на ностальгійних зібраннях батьків чи дідів, котрі жили спогадами про давно минулу Україну» (Літ. Укр., 20 серпня 1992, 7), «Очевидно, тепер з гостротою постало про те, аби українцям, які живуть за кордоном і мають потяг до батьківського краю — переживають якісь ностальгійні почуття, — ..аби всім отаким розсіяним по світах співвітчизникам уряд незалежної України надав право повернутися» (Літ. Укр., 26 листопада 1992, 3).
Словом ностальгія називають і взагалі тугу за минулим, причому приємним. Адже, як правило, з минулого згадується переважно щось приємне, хороше, бо ж то була, насамперед, молодість. Ось як пишуть про свого викладача колишні студенти: «Дмитро Іванович Горбачевський належав до того покоління, яке заведено з відтінком ностальгії називати «старою школою» (Веч. Київ, 2 грудня 1992, 2). Тут ностальгія — просто « туга, сум».
Прикметник ностальгійний розширює семантику, образно кажучи, відривається від домівки, стає самостійним. Порівняймо: «Та все ж і за цих умовин.. Україна не принизить себе ностальгійною тугою за тим, що було» (Літ. Укр., 20 серпня 1992, 1). Що це, масляне масло? Ні. Рядки належать людині, що володіє словом, відчуває його — Олесеві Гончару.

Отже, йдеться про усвідомлення прикметника ностальгійний у новому значенні « такий, як при ностальгії», тобто болісно гострий, глибокий, постійний ( про почуття).
***
Дуже поширеним стало плутання двох різних слів — пригода і нагода, уживаних у відомих висловах стати в пригоді — при нагоді. Сучасні словники засвідчують ці вислови
як нормативні, кожен з них має своє значення.
Стати в пригоді — «знадобитися», «стати потрібним», «допомогти». Пам’ятаєте, як буває у казках? Викупив Іван-царевич боржника, врятував його від в’язниці, а той « побіг услід за Іваном-царевичем та й гукає: — Іване-царевичу, візьми мене з собою! За те, що ти мене визволив, я тобі в пригоді стану!» (Казка про Кощія Безсмертного, Івана-царевича та Булата-молодця). Так само в потрібний час, коли траплялася нагода, ставали в пригоді («пригодилися») героям і кіт із собакою, і миші, і риба, рак.
Нагода — випадок, зручний час для здійснення чого-небудь. За визначенням тлумачного Словника української мови, це « зручні для здійснення чого-небудь обставини, підхожий для чого-небудь момент». Ми згадуємо нагоду, коли треба нею скористатися, щоб здійснити щось, наприклад, передати кому щось при нагоді, зайти при нагоді до товариша.
Треба запам’ятати, що іменник пригода поєднується з прийменником в (стати в пригоді), а іменник нагода — з прийменником при (при нагоді). Ось іще кільа прикладів: Пальто стане в пригоді взимку. Батькова порада стане в пригоді — Купити книжку при
нагоді. Сказати при нагоді про запізнення.
***
Гарна пісня розляглася, передають про козаків і співають про їхні походи, про їхню славу. Сучасні автори написали багато прекрасних творів про наше героїчне минуле. І про отамана Сірка написали величну, урочисто-запальну пісню. Та, слухаючи її виконання, хочеться щоразу затуляти вуха, коли доходить до атамана Сірка: «Пам’ятають кручі, Славутич-ріка славнії діла атамана Сірка…» Але ж на кручах Славутича-ріки гуляли отамани, то на Уралі, на Волзі воювали атаманы. Невже не відчувається ніяких відтінків,
нема різниці?..
звичного ширвжиток
***
змушує
вільних художників
Іноді можна почути в розмові, виступі чи натрапити в пресі слово ширспожив замість
Наприклад: «Фінансова скрута
розписувати ширспожив — вази, підставки, тарілочки…» (Веч. Київ, 8 вересня 1993, 4).
Усі словники подавали досі як абревіатуру лише ширвжиток, хоча відомі паралельні словосполучення: товари народного ( широкого, масового і т. ін.) споживання— предмети, що служать для задоволення найперших побутових потреб населення; предмети ( товари) широкого вжитку — предмети ( речі), які мають широке використання, застосування ( див. СУМ, статті споживання, ужиток). Як же правильно?
Мабуть, обидві форми абревіатури цілком можливі, бо мають трохи різні значення: дієслово вживати сприймається ширше, ніж споживати, бо частіше від останнього стосується не лише їжі, питва, а й узагалі різних побутових предметів ( одягу, взуття тощо). Споживають, як правило, для задоволення потреб харчування. А вживають для задоволення будь-яких потреб. З цього погляду, в наведеній вище фразі, очевидно, більше годилося б ширвжиток («те, що широко використовується, застосовується»). Можливо, автори свідомо уникли його як такого, що сьогодні несе на собі негативну маркованість: ширвжитком називають ремісницькі вироби, товари, що не мають якоїсь художньої цінності.
Чи є необхідність
заміняти
давно
відоме і широко вживане ширвжиток?
Звукосполучення РСП не набагато легше вимовляти, ніж РВЖ. У мові є паралельні варіанти лексики, словотворчих засобів, синтаксичних конструкцій, порядку слів та ін. На практиці реалізується найдоцільніший варіант із даних. Таким варіантом сьогодні є лексема
ширвжиток
(Катерина Ленець)

ЯКА ІСТОРІЯ НАЗВИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВАЛЮТИ?
Писемні пам’ятки подають давню назву слов’янської грошової одиниці тільки в твердому варіанті — гривьна, гривна: за мъною осмь коунъ и гривьна; аще кто оумчить дhвкоу.., за срамь еи 5 гривень злата. Колись гривня — то були великі гроші, пор. вираз гривьна рублей: гривню рубали на шматки ( спочатку, з 1316 р., в Новгороді — виходили рублі). Потім, уже з XV ст. рубль у Московській державі став головною грошовою одиницею, підпорядкувавши собі гривню, яка у XVII ст. коштувала менше рубля: продають рубль руской противь восми гривень. Зрештою вартість гривні усталилася як 1/10 рубля — рос. гривенник = 10 коп., пор. у записі Марковича 1727 p.: Коней… въ Ромнh продалъ 8 за 30 р. и 4 гривни. А в XIX ст. гривнею стала вже мідна монета в 3 або 2,5 коп. Як українська національна валюта гривня відродилася в УНР. Гривню можна було розрубати на рублі тому, що вона мала традиційну форму ( поряд з іншими формами — шестикутною, ромбовидною) такої собі ковбаски з дорогоцінного металу. А форма ця зумовлена первинною функцією гривні — вона служила прикрасою, яку носили на шиї. Це був золотий шийний обруч: гривна златая на выи, вдасть гривну шииноую.
Цим первинним призначенням гривні пояснюється і її назва, яка з походження становить собою короткий субстантивований прикметник, утворений від слова грива. Нині грива означає ‘ довге волосся на шиї та хребті тварини ( переважно коня)’ та вживається в переносному значенні: ‘гірське пасмо’, ‘смуга трави’. Але так було не завжди. У санскриті слово griva, генетично тотожне слов’янському, означає ‘ шия, потилиця’, пор. і наше загривок. На давнє значення ‘ шия’ вказує й постання слова грива, яке має той же історичний корінь, що й слово горло (з чергуванням гр — гор та різними суфіксами). Отже, та ж частина тіла зсередини — горло, а зовні — грива. То вже пізніше, але ще в праслов’янські часи, слово грива різко звузило своє значення, заступившись найменням вия, яке в свою чергу було витіснене початково іронічною ( буквально: те, чим голова пришита до тіла) назвою шия. У слові гривня, як то часто буває в похідних словах, законсервувалося давнє значення твірної лексеми: «шия». Прикметник гривьна субстантивувався в жіночому роді, тобто колись він узгоджувався з якимось іменником жіночого роду. У давніх текстах подибуємо словосполучення гривная утварь златая, гривная жила, де прикметник має значення «шийний». Але від якого саме іменника відділилося слово гривьна в процесі субстантивації, ми не знаємо: надто давно то сталося.
Викладені факти дозволяють зрозуміти, чому слово гривьна перетворилось на гривня. Субстантивовані прикметники тяжіють до суфіксального оформлення своєї іменниковості. У тлумачному академічному словникові, наприклад, наведено слова опочивальна (субстантивований прикметник) і — почивальня, спочивальня, відпочивальна (теж колишні субстантивовані прикметники, що шляхом пом’якшення приголосного н перейшли до іменників з суфіксом -ня, -льня). Там же знаходимо тотожні за змістом слова типу челядна — челядня.
Назва з твердим н — гривна підтримувалася лексичним рядом шана, рана, війна, тайна. Але широкий народний ужиток слова не міг не посилити його іменниковості — і під впливом слів платня, сотня, гульня, пісня та ін. народилася форма гривня.
Словник Б. Грінченка (1907 р.) подає тільки цю форму, наводячи серед ілюстрацій і приказку з відомої збірки Номиса: «Сказав на гривню правди». Згаданий академічний словник (1971 р.) пробує розмежувати: гривна — прикраса і гривня — грошова одиниця, при цьому наводяться зразки вжитку останньої форми з творів І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Точнішим було б, здається, не семантичне, а хронологічне розмежування: коли йдеться про історичні реалії, про давнину — гривна, а коли про сучасне життя і ширше — період XVIII-XX ст. — гривня.
Цей процес заміни твердої форми гривна на м’яку гривня є, як бачимо, цілком закономірним, зумовленим потребами мовної системи, і тому він відбувався в різних мовах. Так, нормативним ( і то вже давно!) білоруським словом є грыуня, форму гривня знають говірки української мови, як то зафіксовано і в Одеській області ( А. А. Москаленко).
Отже, історія назви гривня давня, і не варто нехтувати нею, послуговуючись, як часом буває, назвою грошей рублі замість гривні.
Карпенко Юрій

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space