М. М. ФЕЩЕНКО

КВІТКА КОХАННЯ І БОРОТЬБИ ГВОЗДИКА

Квіти пов’язуються в нашій свідомості з ніжністю, чистотою, найкращими людськими почуттями. Вони є втіленням кохання, щастя і надії. З приходом весни прокидається в природі все живе. Погожого весняного дня на узліссі чи десь на лісовій галявині приємно бадьорить тонкий і ніжний запах. То пахнуть принадні лісові або польові гвоздики, сповнюючи ніжним ароматом навколишнє повітря і роблячи його не тільки приємним, а й цілющим. Тому гвоздика так приваблює кожного, хто побачить її, тому кожному з нас хочеться доторкнутися до її ніжних пелюстків. У науковій ботанічній літературі ця рослина дістала назву гвоздика різноколірна, а в народі її ще називають гвоздикою лісовою, степовою або польовою. Пелюстки квіток дикорослої гвоздики бувають здебільшого рожево- пурпурового кольору. Свідченням цього є слова великого любителя і знавця природи Максима Тадейовича Рильського: «Цвітуть гвоздики в лісі — свіжовмивані, червоні».
З давніх часів гвоздику шанують народи багатьох країн. Культурні сорти цієї квітки можна побачити в парках, скверах, садах, в усіх квітниках світу, а взимку — в кімнатах дбайливих любителів природи. Культурні сорти гвоздик багатьох видів приваблюють нас рясним найрізноманітнішого забарвлення цвітінням, що відображено в художній літературі: «Квітник перед ґанком аж горить червоними, рябенькими, білими гвоздиками» (М. Коцюбинський).
Походження української літературної назви гвоздика у мовознавчій літературі пояснюється здебільшого як семантична калька з польського goz dzik «гвоздика» (пор.  п. gwozdz    « гвіздок», «цвях»). Отже, назва дана рослині через її схожість з цвяхом ( гвіздком). У шеститомному « Українсько-російському словнику» зафіксована назва у формі чоловічого роду гвоздик (т. І, с. 322). Проти в деяких говорах української мови для найменуванні цієї рослини використовують маловживані фонетичні варіанти. Зокрема, в словнику М. Левченка («Опыт русско-украинского словаря», К., 1874, с. 25) вона засвідчена як гвіздик, а « Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка ( К., 1908—1909, т. II, с. 135) подає її у формі звоздик.
На значній території України гвоздика відома під назвою повняк, яка виникла у зв’язку з тим, що, які зазначає О. П. Попов (« Лікарські рослини в народній медицині», К., 1970, с. 53), «у культурних сортів гвоздик квітки повні й напівповні». Саме цю назву засвідчив П. С. Лисенко у говорах Правобережної Черкащини, а Л. С. Паламарчук у формі поліняк зафіксував її на території Житомирщини. Ці найменування досить поширені не лише в розмовній, а й у літературній мові: «Матушка одчинила маленькі дверці. За дверцями на грядках жовтіли здорові голови повняків-гвоздиків, чорніли чорнобривці» (І. Нечуй- Левицький); «Квітчають у хаті, кругом хати понатикають так, наче, буває, що наша хата в лісі. На це то йде клен, ясен, барвінок, трава чебчик, помняки» (А. Кримський). В радянській літературі назва повняк зафіксоване В. Козаченком в його романі « Листи з патрона»: «Дівчатка були в новеньких платтячках, у білих фартушках; і в кожної в руках пломенів букетик осінніх квітів: повняків, айстр, чорнобривців».
Паралельного поширення на значній території набула в розмовній мові назва купчак, походження якої пoяснюється особливістю зростання квітки. Як відомо, польові чи степові гвоздики ростуть переважно великими заростями, немовби купами на полях, степових лугах, у хвойних лісах. Серед лексикографічних праць дожовтневого періоду це найменування засвідчує « Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка. Ця назва фіксується як дореволюційними, так і радянськими письменника ми: «Настя навішала на стінах два ряди гарних образів від жердки аж до мисника, ще й позаквітчувала їх кипчаками та кучерявою м’ятою» (М. Коцюбинський). «І ось непомітно зайшла ніч, купчаки гостро запахли на грядці» (Ю. Яновський).
Гвоздика — трав’яниста рослина з гострими листками. Саме на цій етимологічній основі і виникли на українському мовному ґрунті такі місцеві назви, як трав’янець («Опыт словаря народных названий растений Юго-Западной России» А. С. Роговича (1874, с. 13) ітрав’янка («Словник української мови» П. Білецького-Носенка (1966, с. 356). Свідчення функціонування її в художній літературі знаходимо у Панаса Мирного: «Серед зеленої трави росли різні квіточки — і жовті проліски, голубі фіалочки, червоні трав’янки, сині сокирки».
Гвоздика має свої таємниці, свою історію. Про цю ніжну, чарівну і хвилюючу, як поезія і музика, квітку складено багато чудових пісень та легенд. Цими квітками у Стародавній Греції зустрічали воїнів-переможців, які поверталися з походів. Древні елліни носили букети гвоздик на знак трауру, прикрашали ними надгробні плити та пам’ятники героїв, статуї богів. У грецькій міфології існує легенда про те, як, повертаючись після невдалого полювання, богиня Діана зустріла пастуха, який награвав на сопілці веселу пісеньку. Розгнівавшись, богиня докоряє пастуху за те, що він своєю музикою розігнав усіх звірів. Вона погрожує вбити його. Та пастух благає дарувати йому життя. Розгнівана Діана кидається на хлопця і вириває йому очі. Жах свого вчинку богиня зрозуміла одразу. її допікає каяття. Щоб увічнити ці страдницькі очі, вона кидає їх на стежку. І в цю ж мить з них виростають дві червоні гвоздики, які своїм кольором нагадують безвинно пролиту кров пастуха.
Пригадавши цю легенду, відомий шведський ботанік Карл Лінней дав гвоздиці латинську назву « діантус» (Dianthus) «божественна».
У давні часи французькі дівчата, проводжаючи хлопців у похід проти ворога, дарували їм ніжні гвоздики, виражаючи побажання швидше вертатися переможцями. Воїни вірили у чудодійну силу гвоздики, вважаючи її символом щастя, успіху, надії. «Квітка кохання» не раз допомагала сором’язливим закоханим освідчуватися в коханні.
Червона гвоздика — символ боротьби за свободу. В царській Росії та інших капіталістичних країнах підчас повстань або страйків демонстранти часто замість червоних знамен несли в руках букети червоних гвоздик. Понад 110 років минуло від тієї березневої грози, коли французькі пролетарі вперше в історії сміливо пішли на штурм влади експлуататорів. Крім червоних прапорів, вони несли яскраво-червоні гвоздики як символ пролитої повстанцями крові.
В нашій країні площі та вулиці міст і сіл прикрашають клумби яскраво-червоних гвоздик. Буйною веселкою палають вони біля пам’ятників уславленим героям Жовтневої революції та Великої Вітчизняної війни, нагадуючи про кров палких сердець загиблих, адже червона гвоздика — квітка революції і свободи.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space