Л. Т. МАСЕНКО

АНТИЧНИЙ ОБРАЗ ХАОСУ У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Одними із постійних джерел, до яких зверталась Леся Українка у своїй творчості, були міфологія, література й філософія Давньої Греції. Освоюючи класичні сюжети, мотиви й образи, українська поетеса розширювала обрії рідної літератури, збагачувала її мистецькими надбаннями інших народів, уводила українську літературу в контекст світової. В інтерпретації української поетеси класичні мотиви й вічні образи одержували нове філософське осмислення й поетичне звучання, що відповідно збагачувало скарбницю світової культури. Наша розвідка присвячена античному образові хаосу, який Леся Українка неодноразово вживала і в ліричних поезіях, і в драматичних поемах, і в літературознавчих статтях та публіцистиці.
Художній смисл, який Леся Українка вкладала в поняття хаосу, значно ширший і об’ємніший, ніж те первісне загальновідоме значення, з яким воно закріпилось у багатьох мовах — « безмежний простір, що існував до створення світу», «первісний стан матерії», «невпорядкована першопотенція світу». Вперше він з’являється в поезії «Fiat nox!» (« Хай буде тьма!»):
«Хай буде тьма!» — сказав наш бог земний.
І стала тьма, запанував хаос,
Немов перед створінням світу. Ні, ще гірше
Був той хаос, бо у ньому були
Живі створіння, їх давила тьма.
Цей хаос є іншим, ніж первозданний, коли з безладної суміші всіх стихій ще не виділились протилежні начала — живе й мертве. Хаос, який запанував після верховного вироку « Хай буде тьма!», тим і страшніший, ніж первозданний, що поглинув уже народжене життя, що прагло світла. Проте пітьма може все поглинути, але не може вбити. Вона має здатність зробити все живе невидимим і невидющим, але не здатна заглушити голоси живих створінь:
Здавалась
Ота юрба частиною хаосу
І голосом його. Часами розлягалось
У темряві гукання: «Світла! Світла!»
Голоси відлунюють, знаходять відгук у відважних серцях, пробуджують прагнення до світла, до боротьби за нього.
У цій поезії образ хаосу, хоч і належить світові пітьми, не є силою, повністю їй тотожною. Тьма — це символічний образ всепоглинаючої мертвої стихії, семантично близький до таких ключових символів поезії Лесі Українки, як безодня, прірва і под., пор. алегоричний образ прірви як мертвого німого царства, «твердині тьми й спокою», куди затягає « Той, що в скалі сидить» Мавку (« Лісова пісня»).
Хаос же в тому значенні, в якому це поняття вжито в розглядуваній поезії, — це середовище, що містить у собі поряд з мертвою стихією зародки життя, тобто має творче начало, здатне породжувати. Джерело зазначеного смислового нюансу слід шукати в давньогрецькій міфопоетичній системі, в якій хаос виступає в образі міфологічної істоти, яка нешлюбним шляхом породила Ереба ( чоловічий корелят Ночі) і Ніч, що дали початок всьому живому1. Цей мотив сотворіння світу, утверджений в античній міфології, звучить у початкових словах Байронової поеми « Каїн», яку перекладала Леся Українка:
Адам: Боже! Премудрий, вічний, безконечний!
З тьми над безоднею створив ти світло
Над водами єдиним словом.
Тьма тут протиставляється безодні як породжуюча стихія мертвій.
Саме цей смисловий нюанс акцентується в заключних рядках поезії Лесі Українки «Fiat nox!», де хаос виступає як середовище, що несе в собі творчу породжуючу потенцію, містить зародки живого і в майбутньому може стати джерелом світла, тобто нового вільного життя. Поки в пітьмі хаосу звучать живі голоси, доти він не є мертвою стихією. Саме тому для повної перемоги смерті необхідно « заглушити хаос»:
«Хай буде тьма!» — сказав ти, — сього мало,
Щоб заглушить хаос і Прометея вбить.
Коли твоя така безмірна сила,
Останній вирок дай: «Хай буде смерть!»
Але перед цими заключними рядками звучить мотив нездоланності життя, що тягнеться до світла:
А чим же ти заглушиш дикий голос
Хаосу темного, крик голоду й біди
І розпачливого гукання « світла, світла»?
На нього завжди, як луна у горах,
Одважні, вільні голоси озвуться.
Смислову роль позначення стихії, яка займає проміжне становище між безоднею (символом смерті) і світлом ( символом життя), виконує слово хаос і в поезії « Часто кажуть: «ясні зорі…»:
Уночі у сонних мріях
Летимо ми геть од світу,
Хто летить в безодню чорну,
Хто в сріблясті емпіреї,
Хто хаос непевний бачить,
Хто з зірками водить коло,
А як тільки сонце гляне,
І хаос, і зорі зникнуть.
Але в другій частині вірша на перший план виступає пов’язана з поняттям хаосу символіка темної стихії, що протистоїть світлу як втіленню світової гармонії
Але єсть на світі люди
Необачні, безпорадні,
Що й при світлі сонця бачать
І хаос, і ясні зорі,
Кращі зорі, ніж небесні,
І хаос, темніший пекла.
Люди ті не знають світла,
Як там рівно, ясно, біло.
В інших поезіях Лесі Українки (« Іфігенія в Тавріді», «Ні! я покорити її не здолаю…», «Угорі так яро сяють зорі…») слово хаос уживається в значенні « первозданне змішування» стосовно морської і небесної стихії:
Закрутиться на морі сніговиця,
І море з небом зіллється в хаос.
(«Іфігенія в Тавріді»)
Цікаво зазначити, що і в згадуваних поезіях дане слово виразно тяжіє до лексико- семантичного поля, пов’язаного із поняттями « тьма, темний, чорний, безодня»:
Тобі все одно,
що, стрівши,
вогонь доведеш до пожежі,
що хвилі, спіткавши,
розгониш до бурі,
що темнії хмари в хаос помішаєш,
що вбогу хатинку, останній притулок,
важкою лавиною скинеш в безодню, —
тобі все одно!
(«Ні! я покорити її не здолаю…»)
Картини хаотичного злиття небесної і морської стихій у творчості поетеси позначені впливом поетики давньогрецької трагедії, наприклад, зображення світової катастрофи в трагедії Есхіла « Прометей закутий»:
В шумузанні шаленім хвилі морські
Хай сплетуться з шляхами небесних світил.
В вировому коловертні долі нехай:
Закинуть в Тартару чорну глибінь
Моє знесилене тіло — на смерть
Ніколи мене не вбити!
або:
В страшній боротьбі
Все змішалось — повітря і хвилі морські!
Цікаво, що аналогічний художньому понятійний і образний ряд, пов’язаний з поняттями хаосу, темряви і світла, застосовує Леся Українка і в науковому тексті — у статті « Утопія в белетристиці»: «У Метерлінка темне тло зостається десь в глибині, як спогад про хаотичне минуле землі й людськості, а центр картини, її найясніша цята — це теперішній час, і від цієї цяти йдуть промені в прийдешнє, в безкрай. Подекуди пробивається щось з давніших настроїв Метерлінкових, коли він порівнює своїх сучасників із сліпцями, що навколо себе почувають світло, а в собі темряву носять. Щось є проймаюче і героїчне в цьому образі, і віриться нам, що таким він здаватиметься й дальшим поколінням» (т. 8, с. 191-192).
Іншого значення набуває слово хаос у драматичних творах Лесі Українки. Двічі зустрічається воно в поемі « Кассандра» — перший раз у словах Андромахи, другий — у монолозі головної героїні. В обох випадках слово позначає міфічну істоту ( на що вказує і написання його в тексті драми з великої літери), яка уособлює первісну стихію, стан, що передував створенню світу. Не випадково у монолозі Кассандри Хаос порівнюється з Мойрою — охоронницею ладу у всесвіті, богинею долі, яка мала владу не лише над людьми, а й над богами. В даному разі домінує значення Хаосу як сили, що стоїть над світом, не підлягаючи його законам, оскільки є його першоджерелом:
Так, правда, годі, нащо сі благання?
Що зможуть проти долі всі боги?
Вони законам вічним підлягають
так, як і смертні, — сонце, місяць, зорі,
то світачі в великім храмі Мойри,
боги й богині тільки слуги в храмі,
і Всі владарки жорстокої риби.
Благати владарку — даремна праця,
вона не знає ні жалю, ні ласки,
вона глуха, сліпа, немов Хаос.
Ще один раз зустрічається це поняття у тексті поеми « Руфін і Прісцілла», де воно вже виступає з лексичним значенням, близьким до сучасного загальновживаного — « безладдя, сумбур, плутанина»: «[Кай Летіцій]: По щирості, то й сам я не люблю таких процесів. Завжди темне дно буває в них, — його й збагнути трудно, се хаос, лабіринт, а не процес» (т. 4, с. 138).
Отже, термін хаос зазнав у творчості Лесі Українки глибоко художнього осмислення в усій тій семантичній повноті й багатогранності, яких він набув в античній філософії і літературі протягом історичного розвитку.

Вживання слова хаос на позначення стихії, що породила морок, властиве й публіцистичному стилеві Лесі Українки, як, наприклад, у статті « Голос однієї російської ув’язненої»: «Ганьба чаклуванню зрадливої німфи, яка з хаосу віків викликала морок» (Леся Українка. Твори : У 12 т. — К.: Наук, думка, 1976. — Т. 8. — С. 17. Далі посилання на це видання).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space