Г. П. ПІВТОРАК

З ІСТОРІЇ СЛІВ ХОР, ХОРЕЙ, ХОРЕОГРАФІЯ

У сучасній українській літературній мові із словом хор пов’язана порівняно невелика група лексики: хор, хорист, хористка, хористи, хоровий, хорал, хори, хорей, хореїчний, хореїзувати, хоровод, хороводець, хороводник, хороводити, хормейстер, хореограф, хореографічний, хореографія. Похідні форми від слова хор утворені за законами української мови, і нині воно сприймається як споконвічно східнослов’янське. Проте це слово — грецького походження. Виникло воно в стародавній Греції: гр. χορός — « група виконавців, що виступали в трагедії й комедії; хоровод, танець з піснями, хорова пісня; місце (майданчик) для хору»; первісне значення, мабуть, «обгороджене місце для танців»; перен. — «натовп, юрба, низка, ряд». Хорове виконання пісень, які часто супроводжувалися танцями, згадується вже в Гомера. З появою в стародавній Греції урочистої хорової лірики зазнало дальшої еволюції й хорове мистецтво. На основі урочистих пісень на честь Діоніса виникла драма, в якій спочатку провідна роль належала хорові. Його учасники ( хоревти), яких було 12—15 у трагедії або 24 в комедії, вели одну з головних партій спектаклю — співали, танцювали, вели діалог з іншими акторами.
З кінця IV ст. до н. є. хор переставав бути учасником театральних вистав, але зберіг своє значення в народному побуті, на святах. Ця традиція продовжувалася і в стародавньому Римі, де з давніх-давен селяни співали хором пісень на сільських святах урожаю та на весіллях.
Античні форми хорового виконання перейшли потім у християнське богослужіння. Разом з християнством грецька назва для хору поширилася серед усіх слов’ян і нині відома всім слов’янським мовам: російське, білоруське, болгарське, македонське хор, польське, чеське словацьке chór, верхньолужицьке, нижньолужицьке chór сербохорватське хор, словенське kor.
Проте вокальна культура слов’янських народів ніколи не обмежувалася культовою сферою. Поряд з культовим співом розвивалося й поширювалося народне хорове мистецтво, яке започаткувалося ще в дохристиянські часи і відоме нам з веснянок, колядок, купальських, жниварських та інших пісень. З розвитком окремих слов’янських націй і формуванням самобутніх національних слов’янських культур, зокрема східнослов’янських, розвивалось та вдосконалювалось і їхнє вокально-хорове мистецтво, яке в кожного народу набувало специфічних рис. На Україні професійне й самодіяльне хорове мистецтво особливо розквітло, як і в інших союзних республіках, за роки Радянської влади. Це, зокрема, сприяло активному вживанню слова хор, значення якого розширилося, набуло додаткових відтінків, пов’язаних із експресивними засобами української мови.
У сучасній українській літературній мові слово хор має такі основні значення: стародавній античний хор (у Греції): «З храму виходить хор дівчат таврідських у білих одежах і в зелених вінках» (Леся Українка); «Новий і давній вік у час один сплелись, Софокла мудрого старий і юний хори» (Рильський);
група співаків, що разом виконують хорові твори:
а) професійні й самодіяльні співочі колективи: «Ще далі — хори сидячі й стоячі. Кожне село дало свій хор» (Коцюбинський); «Дарма, що це був не професіональний хор, співали-таки гарно» (Головко); «Хор бійців підхопив пісню» (Довженко); «Ось Іван Семенович прийшов до школи на співку нового хору» (Яновський); «Окрасою української художньої самодіяльності є жіночі хори-ланки» («Народна творчість та етнографія»);
учасники хорових колективів — хористи: «В малих ролях виступали декотрі хористи» (Кропивницький); «Ми з’являємось із нашим журналом у школі…, на співках між хористами і хористками» (Васильченко); «Яким, урочистий сьогодні, гукнув на хористів» (Головко); «Хористи не зводили очей з диригента» (Збанацький);
б) півча в церкві: «Земля єси», — співав церковний запорозький хор» (Довженко); «Це був перший тенор соборного хору» (Смолич); «Голосили хори в полях, у відчаї металисялюди серед чорної завірюхи» (Гончар);
«І в церкві не вражали так його великодні хори, як сьогоднішнє шелестіння стерні» (Стельмах);
музичний твір, призначений для виконання хором: «Тематика хорів Леонтовича широка настільки ж, наскільки широка вона і в народній пісні» (Гордійчук); « Пісні та хори на слова великого Кобзаря виховують у дітей здорові музично-естетичні смаки, любов до рідного краю, народу» («Народна творчість та етнографія»); «Натхнений чарівною поезією Т. Г. Шевченка, прекрасні романси й хори створив основоположник української класичної музики М. В. Лисенко» («Мистецтво»);
злагоджене звучання кількох чи багатьох голосів (у таких випадках іменник хор часто виступає в формі орудного відмінка хором, тобто разом): «Ну, як, хлоп’ята? Ростемо?» — гукнув з-під черева жниварки піонервожатий. — «Ростемо! Ростемо!» — відповів хор дзвінких дитячих голосів» (Донченко); «Раптом зброя заблищала і гукнуло військо хором: «Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором!» (Леся Українка); «Чути, як за дверима в світлиці сміялись хором жінки» (Головко); «А чоловіки хором: «Кажеш, землеміри вже наїхали?» ( Головко); «Бійці запевнили хором, що постараються» (Гончар);
група істот або предметів, які разом витворюють звуки; звуки групового співу: «Блакить… пташки… з-під соловйових хоріз, Мов ніж, вражає стогін мужика» (Грабовський); «Пишно займались багрянії зорі Колись навесні, Любо лилися в пташиному хорі Пісні голосні» (Леся Українка); «Хор цвіркунів м’яко сюрчав у сухій траві» (Коцюбинський); «Зітхання ж мої обернулись у хори співучих пташок» (Кримський); «Люблю блискучий день, коли земля цвіте, Пташиний хор співає і славить у піснях тих сонце золоте» (Рильський); «…Де я колись любив і на гарматні хори Поніс своє життя, щоб сонця зір не гас»(Сосюра); «Стоголосий пташиний хор вітав небо і землю» (Донченко); « В Туркменії ариків дружний хор» (Нехода); «Вгамувалися жаб’ячі хори» (Бедзик). В окремих випадках з хоровою мелодією асоціюється шум моря, вітру тощо: «Дивись, Тарасе, грає море, Мов кінь Анархії в бою… Воно вітає синім хором Промову першую твою» (Сосюра):
група однодумців, об’єднаних спільною позицією: «Серед загального хору прислужників імперіалізму, які славословили війну [1914 року], пролунав мужній голос борців за соціалізм, за інтереси народу» («Історія КПРС», 1959 p.); «Голос української літератури, мужній і неповторний, дзвінко лунає у загальному хорі визволених народів» («Літературна Україна»);
групи людей, зібрання осіб, предметів: «А хори інших танцюристів завиваються навкруги» (Яновський); «Весь ясний соняшниковий світ стояв нерухомо, наче хор вродливих дітей, що втупили у височінь свої радісні обличчя» (Донченко).
Із словом хор етимологічно пов’язане хори «відкрита галерея або балкон у верхній частині парадного залу чи церкви для хору або оркестру»: «В нас на балах заразом танцює по сто пар, а грає по п’ять оркестрів на хорах (Нечуй-Левицький); «…На темних хорах високо під склепінням загув орган» (Нечуй-Левицький); «Найкраще буде, як на хори ми заберемся» (Панас Мирний); «Музиканти на хорах уже настроювали інструменти, щоб дзвякнути краков’як» (Довженко); «…вальс гримить з високих хорів» (Муратов); «Ще ніби недавно поряд з Вутанькою у церкві на хорах співала, чисте сопрано було…» (Гончар).
Слово хора́л «церковний урочистий хоровий спів, духовна урочиста пісня, гімн» (переважно в католиків та протестантів) виникло в епоху середньовіччя на основі латинського (cantus ) choralis « хоровий ( спів)», яке походить від грецького χορός « хор, хорова пісня». Це значення збереглося й до нашого часу. Пор.: «Аве Марія! Світлі хорали Всю мою душу вмить увібрали» (Муратов); «Я ніколи не був у Італії, але вона уявляється мені прекрасною, як хорал» (Загребельний).
Але в сучасній українській літературній мові семантика цього слова розширилась і узагальнилась. Зберігши значення урочистої, піднесеного настрою пісні, слово хорал не обов’язково пов’язане з дією хору: як урочиста, піднесена пісня звучать ритми заводів,співи птахів. У поетичній мові дерева, вітер, сонце, зорі — все може творити хорали. Пор.: «Стріпоче птиця крильми, хрусне гілка, а потім потоне все в могутньому хоралі, в шумі віковічнім» (Хоткевич); «Але ізнову розіллється вогнем гартований хорал» (Еллан); «Нащо мені вітру хорали і фарб переливна краса?» ( Сосюра); «Земля летить крізь зоряні хорали, Щоб і собі зорею стать колись» (Сосюра);
«Ти чув тут клич, любові клич невпинний, Народних серць піднесений хорал» (Бажан); « Він не швидко навчився слухати лісові хорали» (Мушкетик); «Затисши білу костяну колодочку в руці, Юля допалювала очима конаючого ворога, а сонце їй трубило хорал, як молодій орлиці» (Тютюнник); «Крізь гомін набухаючих бруньок, крізь нестримне буяння молодого пагіння владно пробиваються звитяжні хорали» («Знання та праця»). Зрідка, проте, трапляється вживання слова хорал у знижено-сатиричному плані: «Всіх дармоїдів зібрати б у зал, Я б їм почав отакий хорал…» (Малишко).
Літературознавчий термін хоре́й «віршовий розмір — двоскладова стопа з наголосом на першому складі» в нашій свідомості вже не пов’язується із словом хор. Проте слово хорей походить від грецького χορετος, буквально « те ( таке), що має стосунок до хору», χορεία «танець, хоровод» (очевидно, рухливий танець з піснею в швидкому темпі, схожою на наші частівки). У сучасній українській літературній мові від слова хоре́й витворились похідні хореїчний, ́ хореїзувати. ́ Пор.: «Частушка має короткі хореїчні рядки, ритм, близький до танцювального» (В. Юрченко, «Деякі питання поетичної майстерності»); «[Дореволюційний перекладач] хореїзузав «силабічний» вірш Шевченка» (Рильський).
Літературній мові відоме також слово хорей у значенні « гостра жердина, якою поганяють оленів». Пор.: «Олені пристали, а він не має сили поганяти їх: хорей випав із рук і згубився» (Гжицький); «Махаючи довгим хореєм, мисливець Ган гнав оленів» (Трублаїні); «Правою рукою він [ пастух] тримає бінокль, а лівою — товсту, майже шестиметрову жердину, так званий хорей. Вона замість батога» («Знання та праця»). Але це слово до хор і хорей «віршовий розмір» ніякого стосунку не має. Воно запозичене з самодійських мов, тобто мов ряду споріднених північних народностей — ненців, енців, селькупів, нганасян. Корінь хор у цих мовах, мабуть, означає « гострий, загострений». Пор. ненецьке хар «гостряк, ніж», харед! «поганяй!».
Корінь хор- входить як перший компонент до складних слів хорово́д, хормейстер, ́ хореографія ́ та похідних від них. Слово хоровод на означення одного з найдавніших видів слов’янського вокально-танцювального мистецтва, що бере початок ще з язичества, має цілком прозору структуру: в ньому легко виділяються компоненти хор і водити. Цікаво, що ́ в південнослов’янських мовах зв’язок цього слова з іменником хор тісніший: болгарське хоро, ́ сербохорватське хöро.
Назва керівника хору хормейстер ́ виникла від слова хор і німецького Meiste r «майстер, керівник».
Складне слово хореографія ́ «танцювальне мистецтво; мистецтво створення і постановки танців та балетних спектаклів» запозичене в українську мову із західноєвропейських мов ( англ.choreography, нім. Choreographie, фр. choregraphie), найімовірніше з французької. У французькій мові воно було утворене з основ грецьких слів χορεία « танець» і γράψω) «пишу», тобто « запис, опис танців». Цей термін уперше ввів у вжиток французький учитель танців Р. Фьойє в 1700 році.
Усі ці складні слова широко вживані і в сучасній українській літературній мові. Пор.: «Дівки в хороводі — наче маків цвіт в огороді» (Нар. приказка); «Я пісню мою у пісень хороводи Вплітаю під молота дзень» (Сосюра); «В могутнім сяйві фар — хороводи сніжинок» (Кравченко); «Викладачі музичного училища навчають на шестимісячних курсах самодіяльних хормейстерів та музикантів» («Мистецтво»); «Річ у тому, що театр мав свій постійний… хор, диригента й хормейстера» (Мар’яненко); «Ти ж не знаєш, лялечко, що я вже керую хореографією свого району» (Чабанівський); «Особливо багато колоритних хореографічних картин виникає в самодіяльних колективах» («Мистецтво»).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space