З. О. КАСПРИШИН

НЕ ХВАЛИ САМ СЕБЕ — ХАЙ ТЕБЕ ЛЮДИ ПОХВАЛЯТЬ

Народні прислів’я та приказки — це невичерпне джерело мудрості народу, у них відбито його ставлення до працьовитих і ледарів, правдолюбців і хитрунів. Здавна народна мораль засуджувала тих, хто надміру хвалиться, виставляє себе з-поміж інших. Про них кажуть: «Хвастун — пустий чоловік», «Хвалися не родичами-орлами, а своїми ділами», «Дайте санчат хвасті підомчать», «Ніколи не хвались, поки гаразд . не зробиш діла».
Семантика дієслів хвалитися, хвастати, хвастатися включає в себе негативний відтінок, який передається і похідним від них іменникам хвалько, хвастун, хваст. Найчастіше у прислів’ях трапляються іменники хвалько і хвастун, напр.: «Поки хвалько нахвалиться, будько набудеться», «Хвастун іде — земля гуде, тин розлягається; на хвастуні свити нема, він величається». Синоніми хвалько і хвастун вживаються в розмовному стилі. Іменник хвалько, пов’язаний із дієсловом хвалитися, називає того, хто хвалиться. Слово хвастун співвідносне з дієсловами хвастати і хвастатися, які мають однакове значення « хвалити себе, хвалитися ким-, чим-небудь». З тими самими дієсловами пов’язаний іменник хваст — «той, хто хвастає, хвастається», напр.: «От уже й видно, що ти хваст! Чого ж то так, що як про тебе, то й пісня буде, а про мене ні?» (І. Карпенко-Карий).
Дія, яку позначають дані дієслова, спрямована на того, хто її виконує, тим часом як дієслово хвалити пов’язується, як правило, з іншою особою або предметом, хвастати — і з виконавцем дії, і з іншим об’єктом. З дієсловом хвалити співвідноситься іменник хваленик. Так кажуть і про того, кого хвалять, вихваляють, і про того, хто хвалить, вихваляє кого-, що- небудь, тобто воно пов’язане і з дієсловом хвалити, із прикметником хвалений. Про цю різницю в значенні слів хвалько і хваленик варто пам’ятати, щоб не сплутувати їх у вживанні, пор.: «Дуже любить вихвалятися, такий хвалько» (О. Корнійчук), «Підставні хваленики за плату од купців вихвалюють коні на всі боки…» (І. Нечуй-Левицький).
Того, хто хвалить, можна назвати хвалитель і хвалій. Перше слово тяжіє до книжного стилю, друге — до розмовного. Напр.: «Достоїнство хвали ціну теряє, коли хвалитель сам себе возносить» (П. Куліш), «Народна юрба розступилась, і в святковому вбранні виходять царські родичі, сусіди, друзі і всякі хвалії» (Дніпрова Чайка). Цікаво, що серед згаданих назв тільки окремі мають відповідні форми жіночого роду: хвалитель — хвалителька, хвалій — хвалійка, хвастун — хвастуха.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space