НАТАЛІЯ МЕХ

ВІД СЛІВ ДО МОВЧАННЯ

Свята правда полягає не в словах, а в мовчанні і довготерпінні серця. Книга убогих духом
…Ісус Христос, Слово, яке вийшло з тиші. Свт. Ігнатій Антіохійський
Одна з історій Сказань отців пустелі розповідає про візит Теофіла, архієпископа Александрійського, до скитських монахів. Прагнучи вразити свого шановного гостя, ченці звернулися до авви Памво: «Скажи що-небудь архієпископу, щоб його навчити». Старець відповів: «Якщо його не навчило моє мовчання, то його не навчать і мої слова».
Єпископ Калліст, наводячи цю історію у своїй книзі « Внутрішнє царство», відзначив, що вона доводить надзвичайну важливість у традиції пустельництва ісихії — стану спокою або мовчання. «Бог поставив ісихію над іншими чеснотами», — стверджується у Сказаннях отців пустелі ( Внут. цар.: 94).
То що ж таке ісихія? Спробуймо відповісти на це питання, посилаючись на фахові видання.
Словник-довідник із релігієзнавства фіксує такі визначення: «Ісихазм (від грец. спокій, німотність) — вчення, що виникло у Візантії в XIV ст. За І., енергії, які виходять від божества ( у т. ч. фаворське світло), можуть сприйматися органами чуття. Тому доведення себе до екстатичного стану через повне відсторонення від життя, мовчання, нерухомість дозволить людині побачити фаворське світло, вступити в спілкування з Богом, здобути душевне спасіння. Ісихазм проповідує смирення» (К., 2004. — С. 167)
В Україні ісихазм поширився у 1- й пол. XIV ст. Важливим центром цього напряму у XIV-XVI ст. була Києво-Печерська лавра. Українських релігійних діячів і філософів приваблювала не тільки спрямованість вчення до внутрішнього світу людини, але й практичне втілення принципів ісихазму — мовчальництво, подвижництво чернецтва.
Єпископ Калліст підкреслює, що ісихія означає набагато більше, ніж утримання від зовнішнього спілкування. Це слово має багато рівнів розуміння. Він виокремлює основні його значення, починаючи з очевидних і закінчуючи прихованими. Подаємо ці значення у конспективному вигляді:
1. Ісихія та усамітнення. У найдавніших джерелах іменник « ісихаст» (hesychastes) і пов’язане з ним дієслово hesychazo переважно означали ченця, який живе усамітнено, пустельника порівняно з членами чернечої общини.
На цьому рівні поняття ісихія передусім стосується відносин людини з іншими людьми, і з усіх значень воно найзагальніше.
2. Ісихія і духовність келії. «Ісихія, — стверджує авва Руфіній у Сказаннях отців пустелі, — означає перебувати у келії зі страхом Божим, розмірковуючи про Бога і утримуючись від злості та марнославства.
Така ісихія, як матір усіх чеснот, оберігає ченця від вогняних стріл ворога». Розширюючи поняття ісихії і пов’язуючи його з пам’яттю про смерть, Руфіній закінчує такими словами: «Будьте пильними (nephe), стежте за своєю душею». Отже, ісихія пов’язана з іншим ключовим поняттям традиції пустельництва, зокрема з духовним пробудженням або пильністю.
Якщо поняття ісихія пов’язати з келією, воно усе-ж таки характеризуватиме загальний стан ісихаста в просторі, але водночас набуде глибшого духовного значення. Ісихаст, тобто надзвичайно пильна людина, яка живе в келії, не обов’язково мусить бути постійно усамітненою, а може бути також і ченцем, який живе в общині.
Ісихастом є той, хто виконує настанови авви Мойсея: «Ідіть і замкніться у своїй келії, і ваша келія усього вас навчить».
Для ісихаста ж келія є домом молитви, святинею та місцем зустрічі людини і Бога. Розуміння келії як центрального місця Божественної присутності відображене у словах сучасного коптського самітника абуни Матта аль-Мескіна. Коли його запитали, чи думав він коли-небудь про паломництво до Святої Землі, він відповів: «Святий Єрусалим — тут: усередині, у цих печерах і навколо них; до того ж моя печера — це місце, де народився Христос Спаситель; окрім цього, моя печера — це місце, де мій Спаситель Христос спочив; ще моя печера — це місце, звідки Він славно воскрес із мертвих. Єрусалим тут, просто тут, і всі духовні скарби Святої Землі знаходяться у цьому місті».
Розглянувши це все, ми поступово переходимо від загального до внутрішнього значення ісихії. Це слово означає не лише зовнішні умови і фізичний стан, а й стан душі. Воно показує стан людини, яка прагне, за словами святителя Феофана Затворника, «Стояти перед Богом з розумом у серці, і стояти так перед Ним безнастанно день і ніч, аж до кінця життя». Саме таким є значення спокою та тиші келії для ісихаста.
3. Ісихія ma « повернення до себе». Таке умоглядне розуміння ісихії наголошується у класичному визначенні ісихаста, наведеному святим Йоаном Лествичником: «Ісихаст — це той, хто в змозі тримати своє безтілесне єство у своєму тілесному домі. Це рідкісний та дивний подвиг».
Істинний ісихаст — це не той, хто йде в пустелю, а той, хто насмілився увійти всередину свого серця; не той, хто йде від людей, зачиняючи двері своєї келії, а той, хто «повертається у себе», зачиняючи двері свого розуму. «Опам’ятавшись», — говориться про блудного сина ( Лк. 15, 17); і саме це робить ісихаст. Як зазначає Василій Великий, ісихаст повертається до себе; і повернувшись усередину, він піднімається до Бога. За словами Ісаака Сиріна, він « занурюється в себе», знаходячи там сходи, що ведуть до неба.
Якщо ще раз визначити ісихаста як самітника, який живе у пустелі, можна сказати, що усамітнення — це стан душі, а не предмет географічного розташування, адже справжня пустеля пролягає в нашому серці.
Відхід від людей, мовчання, спокій — це три рівні ісихїі. Перший — просторовий: «піти від людей», умовно й реально. Другий — умовний: «мовчати», утримуватись від розмов із людьми. Виконання жодної з цих дій не перетворить нас на справжніх ісихастів; адже ми можемо зовні жити усамітнено й не розмовляти, а внутрішньо бути переповненими неспокоєм і тривогою. Щоб досягнути справжнього спокою, потрібно перейти з другого рівня до третього, із зовнішньої до внутрішньої ісихії, із звичайної відсутності розмови до активного та творчого мовчання.
Такі самі три рівні визначає й Йоан Лествичник: «Зачини двері своєї келії для тіла, двері розмови для свого язика і внутрішні двері душі від злих духів».
Різниця між рівнями ісихії має важливе значення у стосунках ісихаста із суспільством. Людина може видимо географічно переміститись у пустелю, але у своєму серці залишитись посеред міста; і навпаки — вона може фізично залишатися у місті, але бути в душі справжнім ісихастом.
Ті, хто змушені постійно говорити, теж можуть бути ісихастами. Авва Пимін зауважує: «Один здається мовчазним, але у своєму серці засуджує інших. Інший говорить з ранку до вечора, але зберігає мовчання, тобто він говорить тільки те, що є корисним для інших».
4. Ісихія і духовна убогість. Внутрішній спокій, якщо його тлумачити як охорону серця й повернення до себе, означає перехід від множинності до єдності, від багатоманітності до простоти й духовної убогості.
Цей аспект поняття ісихія можна зрозуміти з визначення прп. Йоана Лествичника: «Ісихія — це перебування за межами помислів». Тут він застосовує вислів Євагрія: «Молитва — це перебування за межами помислів».
Ісихія означає послідовне самоочищення, коли розум оголюється від візуального образу та придуманих людиною понять і в чистоті споглядає Царство Боже. Ісихаст, із цього погляду, — саме той, хто перейшов від активного до споглядального життя.
Отже, ісихаст не так уникає розмов і зустрічей з іншими, як у своєму молитовному житті відкидає всі образи, слова і міркування, які його відволікають. Він « піднімається над чуттями у цілковите мовчання». Це « цілковите мовчання», хоча й називають « духовною убогістю», аж ніяк не означає нестатки чи бідність.
Справжнє внутрішнє мовчання, або ісихія у найглибшому значенні цього слова, є те саме, що й усепрониклива молитва Святого Духа в нас. Як стверджує прп. Ісаак Сирін: «Коли Дух починає перебувати в комусь, той не перестає молитися, тому що Дух постійно молиться в ньому».
Ісихії можемо досягти лише частково. Прп. Ісаак зазначає: «Мовчання — це таємниця віку прийдешнього ( див. Внутр. Царство. — К., 2003. — С 94 — 101).
Наведене розуміння мовчання дає змогу подивитися на цей стан людини нетрадиційного, незвичного погляду: він відображає реалії релігійної картини світу. А втім, народна мудрість так само відзначає, що мовчання має перевагу над висловленим, із дитинства ми знаємо, що слово — срібло, а мовчання — золото.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space