Г. П. ПІВТОРАК

З ІСТОРІЇ ВЛАСНИХ ІМЕН:
КАЛИНА, КИЛИНА ( КУЛИНА, ЯКИЛИНА), КАТЕРИНА, МИКОЛА

На перший погляд, ім’я Калина не потребує особливих пояснень: хіба не пов’язане воно з назвою відомої кущової рослини — калини червоної (Viburnum opulus L.), що здавна полюбилася людям зовнішньою красою і цілющими властивостями, знаними й використовуваними в народній медицині? Справді, в українських народних піснях калина стала поетичним символом дівочої вроди, цнотливості й чарівності, а водночас — і уособленням знедоленої молодої жінки-кріпачки. Дуже часто до образу калини-дівчини звертався Т. Г. Шевченко. Калинові грона разом із житнім колоссям та барвінком стали одним із рослинних національних символів українців, неодмінним компонентом веселих і сумних обрядів, окрасою урочистого й святкового столу, приємним і корисним продуктом харчування. То ж і не дивно, що з назвою цієї чудової рослини1 асоціюється жіноче ім’я Калина, Калинонька, Калиночка, Калинця. ́ ́ ́ ́
А втім, походження цього імені інше. Це скорочений варіант ( без сумніву, під впливом загальної назви калина) офіційного імені Калінікія від церковнослов’янського Калиникия, яке прийшло до нас разом з християнством із грецької мови. Грецьке ім’я Καλλινικη утворилося з основ прикметника καλος « гарний, красивий» та іменника νικη «перемога», тобто « та, що здобуває ( святкує) славну перемогу». На жаль, у наш час це ім’я вживається рідко, переважно лише в Карпатах. Значно частіше трапляється воно в Польщі, відоме також росіянам (Калина), а в білорусів воно вживалося лише у початковій формі Калінікія.
Від імені Калина утворилося декілька українських прізвищ типу Калиневич, ́ Калинець, ́ Калинин, Калинин, Калинівський, Калинка, Калинович, Калиновський, Калинчу́к, Калиню́к ́ ́ ́ ́ ́ та ін.
До імені Калина дуже подібне й зовсім інше ім’я Килина ́ ( Кули́на, Якилина) з ́ пестливими формами Килинка, Килинонька, Килиночка, Киля. Поширене ́ ́ ́ ́ воно, і в інших слов’янських народів: рос. Акилина ́ (розм. Акулина), білор. Акуліна ́ (розм. Куліна), п. Akwilina, ч. Akvilina, болг. Акулина, макед. Акилина, сербохорв., словен. Akilina, ст.-слов. Акоуния. Це ім’я було запозичене через церковнослов’янську мову з грецької після введення християнства. Грецьке жіноче ім’я ‘ Аκολινα походить від лат. Aquilina, утвореного від aquilina « орлиця» (aquila «орел»), тобто буквально « орлица». На українському ґрунті первісна форма його зазнала спрощення, і в мовній практиці усталились дві найпоширеніші форми Килина ́ та Кули́на. Вони ж засвідчені і в українській художній літературі. Пор.: «Гляди ж, Кулино! Нагодуй мене так, щоб через цілісінький піст не захотілося мені їсти!» (Г. Квітка-Основ’яненко); «Ходіть, Килинко, осьде край берези ще свіже зіллячко» (Леся Українка);
«А признатись, на світі хвилина
Для Тодоса найкраща ота,
Коли в полі русява Килина
Тихим « здрастуй» його привіта» (Т. Масенко).
Кількість українських прізвищ від імені Килина ́ ( Кули́на) незначна: Кули́на, Кулине́ць, Кули́нич, Кули́нський, Кулиня́к та деякі інші.
Жіноче ім’я Катери́на дуже популярне серед усіх слов’янських і багатьох неслов’янських народів: рос, болг. Екатерина, Катери́на, білор. Кацярына, п. Каtarzyna, ч. Kateřina, слов., ́ ́
словен. Katarina, нижньо-луж. Kata, макед. Екатерина, Катарина, сербохорв. Катарина, ст.-слов. Єкатерина, нім., швед. Katarina, англ., фр. Catherine, дат. Katherina, гол. Katharina, іт. Caterina, ісп. Catalina, угор. Katalin тощо. Про популярність його серед українців свідчать численні пестливі й розмовні форми: Катря, ́ Катери́нка, Катери́нонька, Катери́ночка, Катруня, ́ Катрунька, ́ Катруся, ́ Катрусечка, ́ Катречка, ́ Катя, ́ Катечка, ́ Катюша, ́ Кася, ́ Касенька, Каська, Касуненька, Касюня, Касюнейка. Проте ́ ́ ́ ́ ́ за походженням ім’я Катери́на — не слов’янське: воно було запозичене через церковнослов’янське посередництво у давньоруську мову з грецької разом з введенням християнства. Грецьке Аικατερινη, Kαυαριν, найвірогідніше, пов’язане з прикметником καυαρος « чистий, непорочний», хоч є й інші версії. Катерина стала улюбленою героїнею багатьох українських народних пісень і деяких художніх творів. Пор. декілька прикладів з довідника « Власні імена людей» Л. Г. Скрипник та Н. П. Дзятківської. — К., 1986: «Із-за гори вітер віє, Катерина жито сіє. Катерино моя, Чорнобривко моя, Моя душечко» (Нар. пісня); «Зеленіють по садочку Черешні та вишні; Як і перше виходила, Катерина вийшла» (Т. Шевченко); «Негрів двоє славили Катюшу, Ту, що Ісаковський написав» (А. Малишко); «В мистецтва храмі сяє кольорами « Цар-колос» Катерини Білокур…» (Ю. Ющенко) та ін.
Із власним ім’ям Катерина пов’язані й деякі загальні назви, зокрема Катерина (бот.) «лепеха, аїр, Acorus L.» (мотивація цієї назви і досі не з’ясована) та катеринка, (заст.) «невеликий механічний орган», катершщик (заст.) «бродячий музикант, жебрак з катеринкою». Ці назви були запозичені з польської мови, а в ній слово katarynka з тим самим значенням походить від німецької назви ляльки «schöne Katharine» « прекрасна Катерина», яка виконувала головну роль у ляльковій виставі із супроводом катеринки. Згодом назву ляльки було перенесено на інструмент. У дореволюційній царській Росії катеринками називали також грошові купюри — кредитні білети вартістю сто карбованців, на яких був зображений портрет колишньої імператриці Катерини II. Пор.: «На столі лежали цілі паки царських катеринок» (В. Кучер).
З ім’ям Катери́на пов’язані українські прізвища Катери́нко, Катренко, Катрин, Катрів ́ ́ ́ та ін.
Чоловіче ім’я Микола (зрідка — Миколай, Никола) в різних формах дуже поширене серед усіх слов’янських і багатьох європейських народів: рос. Николай, білор. Мікалай, п. Mikolaj, ч. Mikulaš, Mikolaš, Nikolai, слов. Mikulaš, верхньо- і нижньолуж. Miklawš, болг. Никола, ́ сербохорв. Никола, словен. Miklavz, ц.-слов. Никола, нім. Nikolaus, англ. Nikolas, фр., ісп., іт. Nicolas, гол. Nikolaas, швед. Niklas (зменш. Nils), дат. Nils, угор. Miklos (s = š), pyм. Nicolae. Пестливі форми його відбиті в назві твору Р. Роллана « Кола Брюньйон» та у західноєвропейському найменуванні Діда Мороза Santa Klaus « Святий Микола».
На популярність імені Микола серед українців указує розмаїття в різних регіонах України пестливих та здрібнілих форм: Миколка, ́ Миколонько, ́ Миколочко, ́ Миколя, ́ Микольцьо, ́ Миколайко, Миколайчик, Николко, Николонько, Николочко, Николик, Никольцьо, Николуньо, ́ ́ ́ ́ ́ ́ ́ ́ Николайко, Никола́йцьо, Колько, Коля. Воно ́ ́ ́ часто трапляється в українському фольклорі ( в піснях та в коломийках), у творах українських письменників. Зокрема, у словнику-довіднику «Власні імена людей». — К., 1986 Л. Г. Скрипник та Н. П. Дзятківська наводять ряд прикладів, серед яких відзначимо: «Чоловіче Миколаю, Що ти робиш, я не знаю, Що ти робиш, що ти дієш, Чом ти жита не посієш?» (Нар. пісня); «Моя хата при дорозі, віконця до сонця, Таки мені припадає любити Никольця… Ой не байка, моя мамцю, не байка, не байка, Що я собі полюбила хлопця Николайка» (Нар. пісня); «Микольцьо набив люльку» (О. Кобилянська); «Лежить тут Красношапка Миколай — Донбасу син — син милої Вкраїни» (М. Рильський); «Колько, худорлявенький, чистенько вдягнений хлопчик з розумними оченятами, лопотить босими ногами стежкою» (Григір Тютюнник) та ін.
Українське ім’я Микола ́ є видозміненою формою давнішого Николай, яке прийшло до нас разом з християнством з грецької мови. Гр. Νικολαος, утворене з іменників νικη « перемога» та λαος « народ», тобто « переможець народів». Як бачимо, в українській мові відбулося спрощення цього імені. Кінцевий немилозвучний компонент — лай ( пор. рос. лай «гавкіт собак») став однією з причин серйозних сутичок між офіційною православною церквою і старообрядцями під час розкольництва у Російській імперії в середині XVII ст.: розкольники, всупереч вимогам церковників вживати офіційні форми Николай, Миколай, ладні були швидше згоріти у вогні, аніж вимовляти осоружне й образливе — лай. Тому вони дотримувались форм Никола, Микола.
Від імені Микола в українській мові утворився ряд прізвищ: Миклош, ́ Миколаєнко, ́ Миколаєць, ́ Миколайко, ́ Миколайчу́к, Миколенко, ́ Миколик, ́ Миколинський, ́ Миколишин, ́ Миколів, ́ Николаєвич, Николайко, Николайчук, Николенко, Николин, Николишин, Николів, Николюк тощо.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space