ХРАМ — ЦЕРКВА — СОБОР — КАПЛИЦЯ

Людям, не байдужим до духовних цінностей, мабуть, цікаво знати, чому культові релігійні споруди називаємо то храм, то церква, то собор, а іноді — каплиця. Адже згадаймо, тільки у Києві маємо Андріївську церкву, Покровську церкву, Успенський собор. Також пишаємося Софійським собором, Михайлівським золотоверхим собором.
Як же правильно уживати ці назви?
Найзагальнішим у цьому ряду є слово храм. У Релігієзнавчому словнику ( К., 1996) знаходимо таке його тлумачення: «узагальнене означення сакральних будівель для відправлення культу». Тобто спеціально збудована і освячена, призначена для спілкування людини з Богом споруда, незалежно від релігії чи конфесії, — це храм. Саме цим словом послуговуємося, коли хочемо сказати « культова споруда» взагалі, не наголошуючи, ідеям якого віросповідання вона служить. Загальність, всеохопність слова храм виразно звучить також у глибоко мудрій, актуальній для усіх віросповідань сентенції: «Для чого потрібна дорога, якщо вона не веде до храму?»
Інша річ, що у кожній релігії храм має специфічну, традиційну архітектурну форму і свою назву: у православних християн та греко-католиків — церква; у християн-католиків — костел; у юдеїв — синагога; у мусульман — мечеть тощо. Так, звична для українців назва церква походить від гр. kyriake і дослівно означає Божий дім. У християнстві це традиційна назва культових споруд з вівтарем і приміщенням для здійснення богослужінь, пор.: «Справжньою окрасою давнього Подолу стала церква Пирогощі» (з газ.).
Помітно урочистіше забарвлення має слово собор. Так називають « кафедральний чи головний храм міста або монастиря, де здійснюють Богослужіння особи вищої духовної ієрархії» (Релігієзнавчий словник. — К., 1996). Зрозуміло, що такі храми мають особливе значення, тому й особливе, благоговійне ставлення до них віруючих відбилося і на експресивній виражальності слова — воно закріпилося у мові з однозначно позитивним, навіть урочисто-піднесеним забарвленням: «Собор святого Юра у Львові — це велична греко-католицька святиня» (з журн.); «Никольський собор, збудований Мазепою, — надзвичайної краси церква в стилі українського бароко» (О. Довженко).
Цікаво, що помітне семантичне ускладнення слова відбулося після ознайомлення широкого читацького загалу з однойменним романом Олеся Гончара. Завдяки авторській художній та морально-етичній інтерпретації собор набув додаткового метафоричного значення « символ духовності».
А яку ж культову споруду маємо на увазі, коли кажемо каплиця, капличка? За цією назвою — ‘ невелика молитовна будівля або ж церква без вівтаря’. Саме остання обставина суттєво відрізняє її від церкви, адже через відсутність вівтаря — підвищеної частини храму, де відбувається священнодійство, — каплиці є функціонально обмеженими. Традиційно їх споруджували на цвинтарях, біля святих місць, на місцях чудотворного явлення, у пам’ять про важливі події релігійного або державно-суспільного життя, на виконання обітниць тощо. Про це є багато свідчень в історико-етнографічних працях, публіцистиці, художній літературі. Неважко помітити, що у науково-популярних текстах слова церква та каплиця часто уживаються поряд, у межах одного контексту, пор.: «Належне місце в розписах займали пам’ятки народної дерев’яної та кам’яної архітектури — церкви, каплиці, дзвіниці» (з наук. літ.).
В Україні сьогодні тисячі храмів, соборів, церков, каплиць — давніх, відновлених і новозбудованих. Вони є архітектурними свідченнями глибокої віри нашого народу, елементами його духовної культури. Так само і розрізнення та правильне вживання цих назв є складником нашої мовної культури.
Галина Сюта

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space