СВІТЛАНА БОГДАН

ОЙ, ПІДУ Ж БО Я НА ЯРМАРОЧОК, НА КИМБАЛОЧОК…

Пісні є унікальною живою історією національної мови. Їх семантичний простір нерідко зберігає століттями найбільш архаїчні глибини лексики. В одній із пісень, що має типовий народний зачин ( написана автором у Західному Поліссі), знаходимо напрочуд привабливе ( і загадкове!) слово « кимбалочок». А тому виникає природне бажання розгорнути словник… Але одразу зауважу: ні лексеми кимбалочок, ні кимбалок не знайдете в жодному тлумачному словникові.
Однак відомо, що кимваль — це те ж саме, що й « крγгъ» (див.: Срезневський И. И. Словарь древнерусского языка. — М., 1989. — Т. І— Ч. 2. — С. 1208), а крγгъ мhд#нъ — кимвалъ» (Там же. — С. 1333). У В. Даля « кимвалъ. ́ м. или кимвалы мн. ст. родъ музыкального орудія, тарелки; двh чaши мhдныя сковороды, которыя бьють друг о дружку» (Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. — М., 1989. — Т. 2. — С. 108). У стцсл. кимвалъ, що походить з гр. kymbalon (металічна посудина, чаша); звідси й лат. cymbalum У ст. укр. кимвалъ, кимбалъ (Огієнко І. Етимологічно-семантичний словник української мови. — Вінніпег, 1979. — Т. 2. — С. 212). Аналогічне значення фіксує і словник М. Фасмера та тлумачний словник білоруської мови. Отже, кимвал, кімвал — це «старовинний ударний музичний інструмент, що складався з двох мідних тарілок або чаш» (СУМ). Звідси й «кимвалъный ́ звонъ», і «кимвальщик, ́ бьющій въ тарелки», і кимвали, ́ і кимваліст. ́
Як свідчать літературні джерела, тарілки — « колористичний інструмент» — був «відомий в музичному побуті багатьох народів, зокрема стародавніх слов’ян» (Гуменюк А. І. Українські народні інструменти. — К, 1967. — С. 11). Стародавні греки, скажімо, вважали, що дзвоном тарілок під час тризни можна відігнати злих духів.
Східні слов’яни використовували тарілки, за твердженням А. Гуменюка, принаймні, не пізніше епохи Київської Русі ( є зображення музикантів-скоморохів на стінах Софійського собору — перша половина XI ст., — один з яких грає на тарілках). До того ж, скоморох із тарілкою « танцює» (звернімо увагу на цю важливу деталь!). Очевидно, цей інструмент був давно відомий у Київській Русі, а художнє втілення на фресці — додаткове свідчення типовості тарілок в інструментальній практиці наших предків.
На мініатюрі в Київському псалтирі 1397 року є зображення виконавця гри на тарілках. У пізніші часи тарілки, як атрибути мистецтва скоморохів, не використовувалися. Відновлено тарілки тільки в полковій музиці Війська Запорізького.
До речі, за Далем, цимбали — те саме слово, що й кимвали, «но это нынh иное, струнное орудіе». Цимбали відомі Європі тільки з XVI ст., щоправда, під різними назвами. Назва інструмента вважається етимологічно спорідненою із кимвалами — або як пряме запозичення із грецької мови ( див. словники музичних термінів), або — з латинської мови через посередництво польської. Див., напр., в І. Огієнка: цимбали — «із польської cymbaly (однина cymbal), що походить із лат. cymbalum. Лекс. 1627. 423: Кимвал — цимбал для гранья». В українських пам’ятках назва «цимбали» документується XVI — XVIII ст. Тобто, хронологічно використання тарілок ( кимвалів) обмежується XVI ст. А отже, й виникнення пісні, де трапляється лексема «кимбалочок», можливе також до цієї часової межі.
Коли врахувати, що в народній музиці, яка супроводжувала всі ігри, календарні свята та обряди, дуже поширеними були шумові та ударні інструменти, виникнення яких своїм корінням сягає найдавніших епох, то архаїчність згаданої пісні є безсумнівною. Очевидно, ярмарочок-кимбалочок і був одним із місць, де виконували кимвальну ( кимбальну) музику.
Отже, знання про поширення кимвалів в Україні дозволяють реконструювати час виникнення пісні та побутування музичних інструментів у Західному Поліссі.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space