КИРИЛІВСЬКИЙ ЧИ КИРИЛИЧНИЙ?

Джерела нашої писемності, яка має тисячолітню історію, пов’язуються з першими слов’янськими просвітителями Кирилом ( Костянтином) та Мефодієм, місіонерська діяльність яких унаслідок пропаганди та поширення християнства серед слов’ян привела їх до створення слов’янського письма. Як відомо, перед від’їздом з місією до Моравії Кирило «сложи письмена», тобто склав абетку і почав перекладати євангельський текст, як писав один з найближчих послідовників першовчителів екзарх болгарський Іоанн, «отъ елинська >зыка ~жє ~сть грьчьскь на словhньскъ». Перша літературна обробка слов’янської мови — старослов’янська мова перекладів, виконаних Кирилом ( Костянтином) і Мефодієм та їх учнями у II пол. IX — поч. X ст., збереглася в численних списках X-XI ст. канонічних творів, що передавалися двома графічними системами — глаголицею та кирилицею. Походження глаголиці одні дослідники пов’язують із грецьким скорописом ( мінускульним письмом) з додатком деяких знаків із східних азбук, хоча, на думку інших, лише невелика кількість знаків глаголиці може бути ототожнена з грецькими літерами, решту тільки з великими натяжками можна вивести із знаків грецьких шрифтів. Деякі букви глаголиці запозичені із східних абеток, деякі складені з елементів різних шрифтів для передачі специфічно слов’янських звуків. Творцем саме цієї абетки ще з середини XIX ст., починаючи від Й. Шафарика, вважають Кирила. Кирилиця ж за походженням — грецьке ( візантійське) урочисте уставне, або унціальне, письмо; деякі її літери взяті з глаголиці, окремі — для передачі специфічних слов’янських звуків також запозичені з абеток східних мов.
Найдавніший відомий датований напис глаголицею — підпис на грецькому документі 982 p., найдавніші пам’ятки — напис на плиті з Добруджі 943 р. та напис на нагробку царя Самуїла 993 р. Більшість глаголичних пам’яток походить з македонського міста Охрида, кириличні тексти пов’язані з столицею Симеона Преславою у східній Болгарії. Палеографічний та мовний аналізи глаголичних текстів дозволив дослідникам припускати, що глаголиця більш давнє письмо, ніж кирилиця. Найдавніші пам’ятки болгаро- македонської редакції, що збереглися, писані глаголицею ( Київський місал, Рильський листок, Охридський листок, Маріїнське, Зографське, Асеманієве євангелія, Синайський псалтир, Синайський требник, Клоців збірник, Боянський та Зографський палімпсести та ін.), з найстаріших кириличних пам’яток відомі Хіландарські листки, Македонські листки, Купріянівські листки, Зографські листки, Савина книга, листки Ундольського, фрагмент Тріоді, Єнінський Апостол, Супрасльський рукопис — усе це тексти X-XI ст. Вважається, що кирилиця виникла за часів болгарського царя Симеона (893-927 pp.) і створена учнями Кирила та Мефодія, одним з її авторів був, можливо, Климент Охридський. Про пізніше походження кирилиці свідчить те, що ряд літер кирилиці запозичені із глаголиці, в кириличних текстах іноді трапляються глаголичні літери, а в глаголичних пам’ятках — пізніші приписки і пояснення кирилицею; як палімпсести ( стерті тексти, поверх яких написані нові) відомі лише глаголичні і под. Як зазначав А. Вайан, термін кирилиця — старослов’янське куриловица, позначає неправильно « письмо Кирила», термін глаголиця — більш пізній, запозиченний з хорватської мови ( пор. старослов’янське глаголъ «слово, мовлення, мова», глаголати «говорити»). Більшість вітчизняних та зарубіжних учених приймає думку про те, що Кирило створив глаголицю — штучне письмо для церковних потреб, кирилиця ж — грецьке унціальне письмо, пристосоване слов’янами ще в дохристиянські часи. Деякі дослідники вважають усе ж таки Кирила автором кирилиці, а глаголицю — давньою слов’янською абеткою, поширеною в слов’ян раніше; висловлювалося припущення і про те, що обидві азбуки побутували в слов’янському світі ще до християнізації, а Кирило лише пристосував один з варіантів для перекладу богослужбових книг. Як би там не було, а кирилиця з XI ст. поширилася у слов’янському світі, витіснивши глаголичне письмо, і лягла в основу алфавітів українського, російського, білоруського, болгарського, сербського. Залишаючи в стороні питання про походження і первинність тієї чи іншої системи письма — глаголиці чи кирилиці, звернімо увагу на вживання похідних прикметників від імені одного з першовчителів — Кирила та названої його іменем азбуки — кирилиці: кирилівський та кириличний.
У словниках російської мови, зокрема В. Даля, С. Ожегова, Д. Ушакова та деяких інших подається лише прикметник кирилловский ( кирилловская грамота — Даль, П, 109; кирилловский шрифт — Ушаков, І, 1358; прил. кирилловский, -ая, -ое, — Ожегов, 252), звичайно словники не відбивають прикметникової форми, констатуючи лише наявність іменника кириллица (напр., 17-томний Словарь современного русского литературного языка). Московский Лингвистический энциклопедический словарь 1990 р. фіксує сполучення кириллическая азбука. Словники української мови по-різному подають це означення. Так, у СУМі маємо: кирилівський алфавіт (IV, 152); таку ж форму фіксує Українсько-російський словник за ред. І. М. Кириченка (II, 329), Українсько-російський однотомний словник, вид. 3-е та 5- е, хоча у першому та другому виданнях маємо форму кириличний, у Російсько- українському словнику засвідчена також форма кирилловский / кирилівський. Російсько- український словник наукової термінології: Суспільні науки 1994 р. подає обидва визначення: кириллический лингв. кириличний ( кириллическая азбука), кирилловский линга кирилівський ( кирилловское письмо). У науковій літературі також помітний різнобій у вживанні цього означення: кирилівський та кириличний використовуються в одному значенні. Російські вчені надавали перевагу формі кирилловский у сполученнях кирилловское письмо; кирилловская палеография; кирилловская азбука, письменность, транскрипция, рукопись, буква, надпись; кирилловские приписки, памятники,тексты,листки,отрывки,списки, кирилловский перевод, алфавит, оригинал і т. ін. (напр., у Ф. Буслаєва, П. Лаврова, Є. Карського, П.Черних, П. Кузнецова, В. Борковського, С. Никифорова та інших авторів). Хоча й прикметник кириллический вживається у таких же сполуках: кириллическая письменность, азбука, рукопись, буква; кириллические тексты, знаки і под. (напр., у Г. Хабургаєва). У болгарській традиції вживається прикметник кирилски, словоформа кирилически вважається застарілою, а Кирилов використовується як синонім до кирилски та стосовно понять, пов’язаних з Костянтином ( Кирилом). Болгарсько-український словник, виданий Інститутом мовознавства АН України 1988 p., прикметник кирилски перекладає як кирилівський та кириличний ( кирилски паметник — кирилична пам’ятка, кирилски букви — кирилівські букви). У працях болгарських палеославістів, написаних російською мовою, спостерігається таке ж подвійне вживання похідних прикметників в одному значенні: кириллические рукописи, списки (Р. Станков), кирилловская азбука (Д. Ангелов) та ін. Українські автори надають перевагу прикметникові кириличний: кириличні букви, пам’ятки; відповідники, рукописи, кирилична транскрипція, азбука, копія; кириличний шрифт, алфавіт; кириличне письмо (у М. Ф. Станівського, в академічній Історії української мови і под.).Видається доцільним розмежувати використання цих прикметників. Тобто прикметник кириличний, що є похідним від слова кирилиця, вживати на означення слів, пов’язаних з цією абеткою, напр., кирилична літера, транскрипція; кириличний шрифт, знак, текст; кирилична азбука, абетка; кириличні тексти — тексти, писані кирилицею ( за аналогією до глаголичних) і т. ін. Прикметник кирилівський, похідний від імені Кирило, слід використовувати як означення до слів, пов’язаних з цим діячем: кирилівський алфавіт — алфавіт, створений Кирилом, кирилівські переклади — переклади, здійснені Кирилом.
(Галина Лиса)

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space