М. Г. ШЕКЕРА

КОПИЛ, КОЛОДКА, КОПИТО ( КОПИТЦЕ)

Взуття пройшло довгий і складний шлях розвитку, починаючи від самого простого обгортання людиною ноги куском шкіри, щоб захистити її від механічних пошкоджень, і до самих сучасних її видів. З появою шевського ремесла взуття почало удосконалюватися за рахунок зовнішньої форми та зручності в користуванні. Це викликало появу і розвиток відповідних шевських інструментів та пристосувань. Одним з основних був копил «дерев’яне шевське знаряддя, що має форму ступні і яким користуються для виготовлення взуття». До кінця минулого століття взуття виготовлялося на несиметричному по формі копилі (однаковому для лівої та правої стопи). Звідси й поговірка — на один копил зшиті.
У сучасній шевській термінології слово копил вживається ще в таких словосполученнях: основний копил використовується при обробці взуття, затяжний копил — при виробленні форми взуття. Іноді ці словосполучення вживаються як синоніми. Б. Грінченко на початку XX ст. фіксує українське зазуванець зі значенням « кожний з пари чобіт так зроблений, що його можна одягати однаково на обидві ноги» (Б. Грінченко. Словарь української мови, т. 2).
З розвитком взуттєвого виробництва копили почали виготовляти парно — на ліву і праву ноги. І не випадково в діалектах фіксується множинна форма копита, що несе в собі семантику парності.
О. Г. Преображенський слово копито пов’язує з дієсловом копати (А. Г. Преображен- ский. Этимологический словарь русского языка, т. 1) (Корінь коп послужив основою і для створення терміна копил).
В українській шевській лексиці слово копито багатозначне. Це обумовлюється тим, що цих інструментів було кілька різновидів. Залізне копито призначене для ремонту підошви, дерев’яне копито — для надання взуттю відповідної форми при його пошитті.
Пам’ятки української мови XVII ст. фіксують словосполучення копыто шевскоє (Лексикон латинський Є. Славинецького, Лексикон словено-латинський Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського). Це означає, що ремонт і пошиття розрізнялися і в давньоруській мові. У пам’ятках давньоруської мови зазначена демінутивна форма копытьце зі значенням « вид взуття» (И. И. Срезневский. Материалы для словаря древнерусского языка, т. 1). Цей термін зустрічається ще в словосполученні козяче копитце, яким користувалися при грі на арфі.
Про давність походження слова копито свідчать численні фразеологічні звороти — на своє копито «на свій лад, по-своєму», з копита звалитися «упасти, знесилитися» і т. д.
Крім зазначених назв, в українській літературній мові існує ще назва колодка «шматок дерева, вирізаний у формі ступні людини, який використовують при пошитті взуття» (Словник української мови, т. 4). У діалектах маємо колотка, калудка, калутка. Останні знайшли поширення у розмовному професійному мовленні.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space