ВІТАЛІЙ СКЛЯРЕНКО

«ВЕСНА ІДЕ, КРАСУ НЕСЕ» (ПОХОДЖЕННЯ СЛОВА КРАСА)

Слово краса не має надійної етимології. Воно представлене майже в усіх слов’янських мовах і є, безперечно, праслов’янським: укр. краса ‘ ́ красота; прикраса, слава; красуня’, рос. краса ́ ‘те саме’, бр. краса ́ ‘ краса; прикраса; пилок’, діал. ‘квіти, цвітіння, колір’, друс. краса ‘ краса; прикраса; радість’, п. krasa ‘ колір ( особливо червоний); краса’, ч. krа́sа ‘ краса; красуня’, слц. krа́sа ‘ краса’, вл. krasa ‘ краса’, нл. kšasa ‘ краса; велич’, болг. діал. краса ́ ‘ змія’, м. краса, серб, краса ́ ‘ те саме’, ст. сл. краса ‘прикраса’.
Існує багато спроб пояснити походження цього слова. О. Соболевський вбачає у ньому суфікс — s- і пов’язує з * krajь, *krajьati. Ряд дослідників ( Е. Бернекер, С. Младенов) зіставляє його з лит. krо́snis ‘піч’, лтс. krãsns ‘те саме’. М. Фасмер, услід за Г. Педерсеном, зближує з дісл. hrо́sa ‘славити, хвалити’, hrо́đr ‘слава’, ісл. hrо́s, двн. hroum ‘те саме’, гот. hrō¯/рeigs ‘славний, прославлений. На думку В. Махека, псл. *krasa пов’язане з лит. grõžis ‘краса’. Ф. Славський зіставляє його з лит. kа́rštas ‘гарячий’, kar˜štis ‘спека, жара’, лтс. kar˜sa ‘те саме’, kar˜sts ‘гарячий’, kar˜sêt; ‘розпалювати, розігрівати’ і реконструює первісне значення ‘ блиск вогню’, згодом ‘ колір вогню, яскравий червоний колір’ > ‘яскравість, краса’. Автори «Етимологічного словника слов’янських мов» іменник * krasa пов’язують з дієсловом *kresati ‘кресати’, первісно ‘ створювати, творити’, яке виводять від індоєвропейського кореня * krē˘-s- або kˆrē˘-s- ( без вказівки на його значення), звідки походять також лат. creō ‘створювати’ творити, викликати до життя’, crēscō ‘ рости, збільшуватися’; первісне значення іменника * krasa реконструюється як ‘ колір життя’, звідки згодом ‘ червоний колір, рум’янець (обличчя)’, ‘цвітіння, колір ( рослин)’ і, нарешті, ‘краса’.
На наш погляд, етимологія авторів « Етимологічного словника слов’янських мов» потребує значних коректив фонетичного, словотворчого і семантичного характеру. Вони схильні виводити * krasa від дієслів * kresati, *krěsiti, споріднених між собою. Проте безпосередньо від *kresati іменник *krasa фонетично не міг постати, а дієслово * krěsiti й іменник * krěsъ, від якого походить дієслово, з’явилися, на наш погляд, у праслов’янській мові набагато пізніше, ніж іменник * krasa: вони виникли, на відміну від іменника * krasa, в той досить пізній період розвитку праслов’янської мови, коли при утворенні імен від дієслів (з кореневим ē ) чергування кореневих голосних ē з ō вже не відбувалося ( див. про це нижче). Ми вважаємо, що псл. *krasa слід виводити не від дієслів * kresati, *krěsiti, а безпосередньо від індоєвропейського дієслівного кореня * krē˘-s- (від якого автори « Етимологічного словника слов’янських мов» виводять * kresati), причому від варіанта цього кореня з довгим голосним. Іменник * krasa (<*krōsā) було утворено від індоєвропейського дієслівного кореня *krē-s- за допомогою чергування кореневих голосних і ē з ō. Постає питання, яким було значення індоєвропейського дієслівного кореня * krē˘-s-, а отже, і первісне значення іменника *krаsa? Автори « Етимологічного словника слов’янських мов» не наводять значення індоєвропейського кореня * krē˘-s-, але, оскільки утворене від нього дієслово * kresati, на їх думку, первісно означало ‘ створювати, творити’ і похідне від цього кореня лат. сreō, creāre має таке саме значення, то й індоєвропейський корінь * krē˘-s- мав би означати ‘ створювати, творити’. На наш погляд, значення індоєвропейського кореня * krē˘-s- було зовсім іншим. Воно дуже добре відбите в пізньопраслов’янських утвореннях від цього кореня — іменнику *krěsъ і дієслові * krěsіti. Для * krěsъ автори « Етимологічного словника слов’янських мов» цілком правильно встановлюють первісне значення — ‘ оживання, оживлення ( природи, людини)’, що дозволяє і для індоєвропейського дієслівного кореня * krē-s- реконструювати значення ‘ оживати ( про природу, людину), оживляти ( природу, людину)’, тим більше, що й похідному від цього кореня латинському дієслову сrеō, creāre властиве подібне значення — ‘викликати до життя’, яке, очевидно, є первісним. У такому разі іменник * krаsа первісно означав ‘ оживання природи’. Зрозуміло, що оживання природи пов’язане з весною, пор. «Весна іде, красу несе» (з народної пісні), а також вираз весна-красна. Узимку природа ніби вмирає, а весною повертається до життя, оживає, квітне, цвіте. Розквіт природи — це справжня краса. Семантичний розвиток слова * krаsа в праслов’янській мові був, очевидно, таким: ‘оживання природи’ > ‘краса’, ‘оживання природи’ > ‘цвітіння’. У болгарській, македонській і сербській мовах слово краса вживається як евфемізм із значенням ‘ змія’.
Псл. *krаsа — дуже давнє утворення. Як уже зазначалося, воно виникло в той час, коли при творенні імен від дієслів з кореневим голосним ē або е відбувалося чергування кореневих голосних ( ē з ō, е з о). Значно пізніше у праслов’янській мові від того самого дієслівного кореня * krē-s- ‘оживати ( про природу, людину), оживляти ( природу, людину)’, але вже без чергування кореневих голосних, був утворений іменник * krěsъ (<*krēsоs) ‘оживання ( природи, людини); висічений кресалом із кременю вогонь’, який в ряді слов’янських мов зазнав значних семантичних змін, пор.: рос. діал. крес ‘оживання’, друс. крhсъ ‘ сонцестояння’, хорв. krїjes ‘ вогонь, який розпалюють напередодні свята Івана Купала; найспекотніші дні літом’, серб. крёсови ( мн.) ‘час найдовших днів у році, літнє сонцестояння’, слн. krês ‘ час свята Івана Купала; літнє сонцестояння; вогонь, який розпалюють напередодні свята Івана Купала’, цсл. крhсъ ‘ сонцестояння’. Семантичні зміни цього слова зумовлені тим, що оживання природи, її розквіт пов’язані з сонцем, яке гріє все сильніше, а дні стають все довшими. Апогей розквіту природи припадає на літнє сонцестояння, до якого приурочене свято Івана Купала.
На зв’язок слів * krаsа і * krěsъ першим вказав А. Вайан. Проте існує й інша точка зору на походження * krěsъ — реконструкція цього слова з дифтонгом у корені (* kroір-s-) і етимологічне зближення з лит. kreiptі ‘направляти; кривити, викривляти’, kraipýtі ‘викривляти’, лтс. kraipît ‘те саме’. Від * krěsъ ‘оживання, оживлення ( природи, людини)’ походить дієслово * krěsіtі ‘ оживати ( про природу, людину), оживляти ( природу, людину), яке набагато краще зберігає в слов’янських мовах своє первісне значення, ніж іменник *krěsъ, пор. рос. діал. кресúть ‘воскрешати, оживляти’, кресúть ( огонь) ‘висікати ́ вогонь кресалом із кременю’, бр. крэсіць ́ ‘ висікати кресалом вогонь’, друс. крhсити ‘ воскресити, оживити’, п. діал. krzesić ‘ воскрешати, оживляти, приводити до притомності’, ст. ‘висікати вогонь, іскру’, ч. křísit ‘воскрешати, оживляти’, слц. kriesit’ ‘воскрешати; приводити до притомності; розбуджувати; роздмухувати вогонь’, серб. кресити ́ ( криjècити) ‘спалахувати, сіяти’, хорв. krijèsiti ‘ випускати іскри’, слн. krésiti ‘ розпалювати великий вогонь, випускати іскри’, цсл. крhсити ‘ воскрешати’. Слід вказати, що значення ‘ висічений кресалом із кременю вогонь’ для * krěsъ реконструюється нами на основі значень в слов’янських мовах не стільки іменника ( хорв., слн. ‘вогонь, який розпалюють напередодні свята Івана Купала’), скільки утвореного від нього дієслова з суфіксом — iti (рос. ‘висікати вогонь кресалом із кременю’, серб. ‘спалахувати’, хорв. ‘випускати іскри’, слн. ‘розпалювати великий вогонь, випускати іскри’). Це значення розвинулося на ґрунті праслов’янської мови з первісного значення ‘ оживання, оживлення’ внаслідок сприйняття давніми слов’янами процесу висікання вогню кресалом із кременю як оживлення вогню. Слід зазначити, що В. Махек зближує псл. *krěsiti з дісл. hressa ‘оживити, підбадьорити’.
Значення ‘ висічений кресалом із кременю вогонь’, властиве іменнику * krěsъ, дозволяє пов’язати названий іменник з дієсловом * krеsati ‘висікати’, букв. ‘оживляти’, похідним від того самого індоєвропейського кореня * krē˘-s- ‘ оживати ( про природу, людину), оживляти (природу, людину)’, але з коротким голосним. Давні слов’яни вважали, що вогонь міститься у кремені, його треба тільки оживити. Цікаво, що навіть філософи ХVІ—ХVІІ ст. дотримувалися такої думки, пор.: «Зародки знання існують у нас подібно до вогню в кремені…» (Р. Декарт). Дієслово * krеsаti представлене майже в усіх слов’янських мовах: укр. кресати ́ ‘ висікати іскри, вогонь кресалом; сильно вдаряти, сікти; блискати, спалахувати’, рос. діал. кресать ́ ( огонь) ‘висікати ́ вогонь кресалом із кременю’, бр. діал. крэса́ць ‘ висікати вогонь’, п. krzesać ‘висікати вогонь, іскру; ударяти так, щоб аж іскри летіли’, ч. křesat ‘висікати вогонь’ слц. kresat’ ‘обтісувати; висікати вогонь’, вл. křesać ‘висікати вогонь’, нл. tśasaś ‘висікати вогонь кресалом; тесати камені, тесати’, серб. крèсати ‘ висікати вогонь кресалом; тесати, обтісувати’, слн. krésаti ‘висікати вогонь, іскри; сікти, бити’. Можнапогодитися з авторами « Етимологічного словника слов’янських мов», що семантика ‘висікати’ перейнята дієсловом * krеsаti від стійкого словосполучення * krеsаti оgnь (пор. рос. діал. кресать ́ огонь), ́ однак це словосполучення означало не ‘ створювати вогонь’, як думають автори згаданого словника, а ‘ оживляти вогонь’.
На зв’язок слів * krěsъ, *krasa і * krеsаti вказує ( крім авторів « Етимологічного словника слов’янських мов») і Ф. Безлай. Е. Бернекер також зближує * krеsаti з * krаsа, яке помилково зіставляє з лит. krо́snis ‘піч’, лтс. krãsns ‘те саме’ (див. вище). Переважна більшість дослідників слова́ * krěsъ, *krasa і * krеsаti не пов’язує. А. Бецценбергер зіставляє * krеsаti з гр. κρεκω ‘ б’ю, стукаю’, В. Махек — з ч. klestіti ‘обрубувати гілля; каструвати’, лит. sklem˜bti ‘косо обрізати, обтісувати’, Й. Голуб і Ф. Копечний — з лит. kir˜stі ‘тесати, сікти’. На думку ряду дослідників ( П. Фортунатова, Е. Бернекера), це слово пов’язане з лит. krо́snis ‘піч’, лтс. krãsns ‘те саме’. Я. Отрембський розглядає * krеsаti як результат контамінації слів * česati ‘чесати, шкребти’ і * krеmу ‘кремінь’. Ф. Славський, Г. Шустер-Шевц і Ф. Безлай зближують його з * kremу і виводять від індоєвропейського кореня * (s)kеr- ‘краяти, різати’.
Дієслово * krеsаti ‘оживати, оживляти’ або його фонетичний варіант * krьsаti ‘те саме’ (з іншим ступенем вокалізму в корені, який властивий також формі * krьsnо˛ti ‘ожити, оживити’) могло вживатися не тільки стосовно вогню, але й щодо річки, закутої в лід, пор. укр. креснути ́ ‘тріскаючись, ламаючись, зрушувати з місця ( про кригу)’, скресати ́ ‘звільнятися від криги ( про річки, озера тощо), ламатися й починати рухатися ( про лід)’. В українській мові наведені слова вживаються переважно стосовно криги, але це результат пізнішого переосмислення: первісно вони означали ‘ оживати ( про річку)’. Таку давню семантику схильні вбачати в українських словах автори « Етимологічного словника української мови», вказуючи, що ці слова, найімовірніше, етимологічно пов’язані з псл. *krěsъ, яке наводиться із значенням ‘ оживлення, оживання ( природи, зокрема річок після зимової скутості)’. Слова *krьsnо˛ti і * krěsiti вважає спорідненими Ф. Міклошич. Ф. Славський і Ф. Безлай теж пов’язують псл. *krьsnо˛tі ‘жити, оживати’ з * krěsіti ‘оживати, оживляти’, вважаючи * krěsiti каузативом до * krьsn о˛ti (як lěpiti до * lьрn о˛tі).
Первісне значення дієслів * krěsiti, *krеsаti (*krьsati), *krьsnо˛ti добре збережене у старослов’янській мові в утвореннях з префіксом ‘воскресити’, ‘ воскрешати’, ‘воскресати’, ‘воскреснути’ (із старослов’янської і церковнослов’янської мов наведені слова запозичені східнослов’янськими мовами). Характерно, що Воскресіння Христове також припадає на час оживання природи, на весну.
Щорічне оживання, воскресіння природи справляло на давню людину величезне враження. Людина намагалася осмислити ці чудесні перетворення, що знайшло своє відбиття в язичницьких віруваннях давніх народностей: умирання й оживання природи, насамперед рослинності ( зміни, пов’язані з життям рослинності, найбільше вражали), ототожнювалося з якимось богом, який щорічно вмирав і знову оживав. У Стародавньому Єгипті умираючу і воскресаючу рослинність уособлював бог Осіріс, у Фінікії і Сірії — бог Адоніс ( у V ст. до н.е. культ Адоніса перенесено в Грецію, а пізніше — і в Рим), у Фрігії — бог Аттіс ( у 204 р. до н. е. культ Аттіса перенесено в Рим). Поклоніння Аттісу пов’язувалося з культом фрігійської богині Кибели, матері богів і всього живого на землі, яка відроджує вмерлу природу і дарує родючість. Немає надійних даних про час проведення свят в честь Осіріса і Адоніса, але обряди, присвячені Аттісу, проводилися весною в період весняного рівнодення: фрігійці і римляни оплакували смерть цього бога і раділи його воскресінню. Існує гіпотеза, що християнське свято Великодня, яким відзначається смерть і воскресіння Христа, було пристосовано до аналогічного свята фрігійського бога Аттіса з метою завербувати до християнства якомога більше прихильників. У давнину справді частина християн ( у Фрігії, Каппадокії і Галлії, можливо, і в самому Римі), не беручи до уваги положення місяця на небі, саме в день весняного рівнодення (25 березня) відзначали розп’яття Христа. У зв’язку з цим слід згадати, що Різдво Христове було приурочене ( і в цьому вже немає ніяких сумнівів) до зимового сонцестояння (25 грудня), оскільки цей день вважався днем народження сонця (після 25 грудня дні ставали довшими і сонце гріло все сильніше). Таким чином, між оживанням, воскресінням природи весною і воскресінням Христа існує безпосередній зв’язок. На наш погляд, зв’язок існує і між словами краса та воскресати.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space