А. В. ЛАГУТІНА

Лілея

ДО ТЕРМІНА ПРИЧЕТНІ РІЗНІ МОВИ Й СТИЛІ
Сучасні назви спеціальних процесів, дій і предметів, тобто термінологія і номенклатура, створювалися протягом віків разом із формуванням словникового фонду будь-якої мови взагалі. У конкретних випадках творення спеціальних термінів або номенклатурних назв може супроводжуватися складними взаємодіями різних функціональних стилів однієї мови, а також окремих мов.
Виразним прикладом стильової та міжмовної взаємодії є формування української і російської ботанічних назв рослини родини лілейних лілія і лилия (Lilium), зазначених у «Біологічному словнику» (К., 1974). Колись О. С. Пушкін назвав цю рослину-квітку «Царица средь полей лилея горделива», а в сучасній російській мові існують назви лилия і лилея. Кожна з них уживається в своїй стильовій сфері, обидві потрібні й зрозумілі. Проте на початку XIX ст. одна з них декому вважалась небажаною. Так, М. І. Греч у книзі «Справочное место русского слова» (СПб., 1843) писав: «Не должно писать й произносить лилея, правильно: лилия». Таке зауваження свідчить, що в той час питання про стильову приналежність слів лилия, лилея не стояло.
Зіставлення сучасного стану російських лилия, лилея і українських лілія, лілея, лелія у світлі наведеного зауваження М. І. Греча свідчить, що в історії розвитку лексичних систем російської і української мов спочатку відбувалися пошуки нормативних параметрів, а пізніше сформувалась стилістична й стильова віднесеність цих слів. Це може наштовхнути на думку, що в якийсь період існування російської мови слова лилия, лилея були стилістично рівноправні, але писалися по-різному. І лише поступово в лексичній системі мови їм було знайдено певне місце. Очевидно, можна припустити, що аналогічний шлях пройшли слова лілія, лілея, лелія в українській мові.
У наш час виразно визначилась нейтральність слова лилия і застарілість, поетичність слова лилея. Саме так вони позначаються в VI томі « Словаря современного русского литературного языка» (М., 1957). А це й стало причиною того, що до складу сучасної російської ботанічної номенклатури увіходить номен лилия, в той час як лилея знаходить місце в художньому функціональному стилі. Так само до української ботанічної номенклатури причетне одне слово цього значення, дібране з кількох синонімів.
У сучасній українській мові знаходимо симетричні російським словам лілія, лілея, місце яких у лексичній системі аналогічне: у IV томі « Словника української мови» (К., 1973) слово лілія кваліфікується як нейтральне, а лілея ( як і лелія) — як застарілий поетизм.
Маємо відомості, що в першій половині XIX ст. російські слова лилия, лилея ще стилістично не розрізнялися. Так, у поетичному лексиконі О. С. Пушкіна немає стилістичного маркування слів лилия, лилея, обидва вони використовуються в поетичних текстах у тому самому стилістичному ключі: «Хвала, о юноша герой! С героем Дивным Альбиона Он верных вел в последний бой И мстил за лилии Бурбона»; «Она спасла французские лилеи. В боях ее девической рукой Поражены заморские злодеи». Це дало підставу укладачам першого тому « Словаря языка Пушкина» (М., 1956) вмістити обидва слова в одній словниковій статті й витлумачити їх як варіанти.
Так само і у Т. Г. Шевченка нема стилістичного розрізнення слів лілія, лілея: «У Італії росло Мале дівча. І красотою, святою чистою красою, Як тая лілія, цвіло»; «Така, як ти, колись лілея. На Іордані процвітала». У І томі « Словника мови Шевченка» (К., 1964) ці слова також вміщені в одній словниковій статті. А слова лелія Т. Г. Шевченко не вживав.
Дані словників і словникових картотек свідчать, що в пам’ятках російської мови слово лилия відоме з давніх часів. Наприклад, матеріали картотеки « Словаря русского языка XI—XVII вв.» (М.) містять записи XV ст., що засвідчують слово лиліи, якеспіввідноситься як синонім зі словом ирис: «И от всhх цвhт алных избралъ еси себh лиліи (на поле: ирисъ) един». Слово лиліи картотекою фіксується ще й у такому контексті: «Обhт же сандаліа ногам своим пріа же дестраріола и лиліи». Це ж слово в написанні лилии є у І. Срезневського у І томі « Материалов для словаря древнерусского языка» (СПб., 1893). Він фіксує слово лилии в значенні лілія у Біблії XV ст. і співвідносить його з більш поширеним, на його думку, в староцерковній літературі словом кринъ, що вживається в «Остромировому євангелії» (XI ст.), у « Мінеях» (XI ст.). Ніяких похідних від слова лилии І. Срезневський не подав.
З матеріалів картотеки до згадуваного « Словаря русского языка XI—XVII вв.» видно, що пізніше, в XVII — на початку XVIII ст., слово лилии набуває іншого значення і починає фіксуватись у вигляді лилія (« знак по-лунощи, еже есть лилія ( цветок)») або лилия (« а лилия именуется акарус»). У написанні лилия слово з XVIII ст. починають вводити до словників російської мови.
Відоме й походження російського слова лилия: воно утворилося від латинського lilium. Є. Славинецький, автор « Лексикона латинского» (К., 1973), написаного в середині XVII ст., подає це латинське слово, перекладаючи його за допомогою слов’янізму кринъ. Без жодних структурних змін воно передається російською графікою в пам’ятці XV ст.: «Цвhты и трава импокъ и лиліюмъ» (Картотека « Словаря русского языка XI— XVII ст.»).
Так само і в українській мові XIX ст. визначається положення слова лілія: Є. Желехівський і С Недільський в праці « Малорусско-німецький словар» (Львів, 1886) фіксують слово лілія, що має значення, відповідне до німецького Lille. Це закономірно, якщо згадати висловлене С. К. Буличем у праці « Заимствование слова и их значение для развития языка» (Русский филологический вестник, Варшава, 1886, № 2) зауваження, що німці були учнями римлян у садівництві й городництві і запозичили з латині більшість назв цієї галузі.
На українському матеріалі можна простежити латинське походження слова лілія. На початку XIX ст. С. Маковецький у праці «S łownik botaniczny łacińsko-małoruski» (Варшава — Краків, 1936), зібравши наявні в його розпорядженні відомості, засвідчує в літературній українській мові та її діалектах слова лілія, лилия, ліліяс, лилияс. Закінчення- фіналь — яс, яке збігається з латинським — um слова lilium, можна пояснити впливом народної латині. Саме в ній було цілком можливе плутання закінчень -us, -um II відміни латинських іменників. Поява -я на місці -и стала можливою на східнослов’янському ґрунті, оскільки в запозиченнях з латинської мови спостерігаються аналогічні коливання в закінченнях. Наприклад, Г. І. Біржакова і група авторів у книзі « Очерки по исторической лексикологии русского языка XVIII века» (Л., 1972) вказують на паралельне існування в російській мові фіналей -ум, -ий, -ия у варіантах слів на зразок семинариум, семинарий, семинария або -ум, -ий, -ь, -ия у варіантах типу консилиум, консилий, консиль, консилия.
Якщо появу російського лилия і українського лілія вдається легко пояснити, то складніше знайти пояснення до походження російського слова лилея і українського лілея. Для цього треба почати з аналізу потрібного матеріалу І тому « Толкового словаря живого великорусского языка» В. Даля ( М., 1863), в якому слова лилея, лилия розроблені, пояснені в одній словниковій статті і обидва виводяться з латинського джерела. Варто зауважити, що в цій праці вже є вивідні від лилея, лилия слова: лиливидный, пов’язане з словом лилия, і лилейка, лилейный, лилейчатый, що мають в основі слово лилея.
Вже відзначалося, що в сучасній лексикографії російське лилея і українське лілея кваліфікуються як застарілі поетизми. Початок такого визначення в російській мові покладений укладачами І тому « Толкового словаря русского языка» за редакцією Д. Ушакова ( М., 1935), які визначили слово лилея за допомогою формули то же, что, прирівнявши його значення до значення слова лилия. Тут проводиться й стилістичне маркування слова лилея за допомогою ремарок поэт., устар., що підтверджується типовим контекстом з лірики А. Фета « Как лилея глядится в нагорный ручей, Ты стояла над первою песней моей». А за довідкою IV тому « Словаря современного русского литературного языка» (М., 1957) це слово вперше фіксується в російській лексикографії в 1771 р. і походження його не пояснюється.
Шлях виникнення російського слова лилея можна пояснити, орієнтуючись на II том «Этимологического словаря русского языка» М. Фасмера ( М., 1967). Можливо, що слово лилея являє собою варіант найменування реалії, пов’язаний з грецьким словом λείριον, воно могло бути створене за аналогією до цього грецького слова при наявності в російській мові латинізму лилия. Додатково це міркування підтверджується матеріалами словенської й сербохорватської мов. У них можна побачити подвійну — латинську й грецьку — орієнтацію на першоджерела, яка відбилася в наявності слів різного походження. За даними праці Д. Симоновича « Ботанички речникнаучних и народних имена биљака са именина на русском, енглеском, немачком и француском je зикy» (Бєлград, 1959), з латинською мовою можна пов’язати словенські слова лиља, лилиjа, лиљан, а з грецькою, очевидно, зв’язані сербохорватські слова лелуjа, алелуjа i словенське лелии.
Є певні підстави для припущення, що слово лилея в російській мові з’явилося під впливом української мови в XVII — на початку XVIII ст. Для доказу цієї думки використовуємо дані лексичної картотеки Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. Картотека свідчить, що сучасні українські письменники вживають слова лілія, лілея у відповідності до стилістичних вимог: лілея звичайно знаходить місце там, де потрібна підвищена емоційність; це слово можна знайти в ліричних віршах: «Над плесом ставу сонні трави, Татарське зілля; плач лілей, — І голос милий та лукавий Напівзакоханих дітей» (М. Рильський). Зустрічається воно в пейзажній прозі: «Серед очеретів тих густо- буйних озера-свічада, а на озерах латаття, а на озерах білі лілеї» (О. Вишня). Може вживатися в інтимних прозових текстах: «Мені захотілося, щоб і в мене лежав тут хтось коханий, я б йому могла покласти лілей і посиділа б серед мармурової тиші на могилі» (Ю. Яновський).
Іншу картину спостерігаємо в дореволюційній українській літературі. Тут виразно простежується регіональна тенденція у вживанні слів лілія, лілея. Т. Г. Шевченко, М. М. Коцюбинський, Панас Мирний вживають обидва слова без стилістичного розрізнення; Леся Українка частіше звертається до слова лілея, але в ліричних контекстах також вживає й слово лілія; І. Я. Франко, О. Ю. Кобилянська переважно використовують слово лілея. Ці відомості могли б дозволити припустити, що слово лілія знаходить більше поширення на сході України, а лілея — на заході. Проте це припущення не підтверджується. Бо звичайним для сучасного побутового мовлення жителів західних областей України є слово лілія, яке збігається з пол. lilia, нім. Lilie.
У сучасній українській мові є слово лелія, більш близьке до грецького оригіналу λείριον, ніж слово лілея. Воно вживається в багатьох контекстах: «На грядках червоніли повні півонії. Огнем горіли букети жовтогарячих лелій» (І. Нечуй-Левицький); «Чудові ночі бувають на Україні, особливо весняні ночі, коли сади біліють, пахнуть лелії, коли солов’ї щебечуть» (В. Гжицький). Характерно, що слово лелія з тлумаченням і прикладами з народних творів розробив у II томі « Словаря української мови» (К., 1908) Б. Грінченко, в той час як слова лілія, лілея він лише зафіксував у реєстрі. Така вибірковість може свідчити про більшу близькість слова лелія до усної народної мови. Непрямим підтвердженням цієї думки може стати присутність у зазначеній праці похідного слова лелієнька, яке має розмовно-емоційне забарвлення. Наявність слова лелія в сучасних українських коломийках карпатського регіону також вказує на близькість слова до народнопоетичної мови: «Закувала зозулина, сіла на лелію, Піду ніби у роботу та втечу в Росію». Слово лелія має паралель в старопольській мові, про що свідчать зафіксовані у IV томі праці «S łownik staropolski» (Вроцлав — Варшава, 1963) два слова lelia, lelija, де немає аналогів до слів лилея і лілея. Це українське слово довго залишалось ведучим в українській мові: його як основне згадують у лексикографічній праці « Малорусско-німецкий словар» Є. Желехівський і С. Недільський у вигляді словникової статті « Лелія, f, s. Лілія, лилея».Ураховуючи наявність в українській мові слова лелія та його питому вагу, можна уявити такий шлях формування слова лілея: грецьке λείριον > українське лелія > метатеза ле↔лі в слові лелія під впливом слова лілія > лілея.
Час появи слова лілея видається можливим датувати в українській мові XVII ст., оскільки в пам’ятці цього часу « Лексикон словенороський» Памва Беринди ( К.,1 1961) знаходимо такий запис: «Крінъ: Лелhя…», де ́ слово лелhя могло відповідати звучанню лелія в зв’язку з тим, що знак h в цей час міг передавати звук і.
Уже в першій половині XVIII ст. слово лілея в орфографічній формі лилhя побутувало в українській мемуарно-діловій літературі. В написаній протягом 1717- 1767 pp. праці Я. Марковича « Дневиикъ генерального подскарбія Якова Марковича», надрукованому в журналі « Киевская старина» (1897, ч. 3), є такі випадки вживання слова лілея: «До жени лилhи, 7 кущъ пивоніи да рожи новія послалемъ». Жанр, в якому зустрічається зазначене слово, свідчить про побутовість слова лілея в українській мові.
Суттєвим аргументом на користь можливості грецького запозичення в українській мові XVII ст. може бути той факт, що в Києво-Могилянській академії, яка була важливим культурно-освітнім центром, паралельно викладали грецьку й латинську мови. Отже, в цей період можливі були запозичення в українську мову з грецької. Це важливо, оскільки дослідники мовної ситуації в Росії відзначають, що в петровську епоху, тобто в кінці XVII — на початку XVIII ст. хоча й відбувалися переклади грецьких богословських текстів на російську мову, але вони так і залишалися рукописними, маловідомими. А в 30-ті роки XVIII ст. переклади з грецької мови на російську зовсім зникають. Якщо ж врахувати, що вперше слово лилея, за свідченням « Этимологического словаря» М. Фасмера, фіксується лише в текстах М. М. Карамзіна, тобто не раніше кінця XVIII ст., вплив української мови на його появу в російській стає очевидним.
З’явившись спочатку в українській, а потім у російській мові, слова лілея і лилея утверджуються в них у кінці XVIII ст. і потрапляють до групи синонімічних слів з однаковим значенням — українську групу лілія, лелія, лілея і російську пару лилия, лилея. Поступово вносяться нормативно-стилістичні корективи у вживання їх в обох мовах. У російській мові вони відбуваються між названою парою, а в українській — між словом лілія, з одного боку, і між словами лелія, лілея — з другого. У зв’язку з цим Б. Грінченко у редагованому ним словнику розробив слово лілія таким чином: «Лілія, лії, ж. Лилея», проте він не включив у словник слово лілея, а слово лелія прирівняв до російського лилия. Дійсно, слово лілея не витіснило в українській мові слова лелія. Вони обидва зустрічаються поряд зі словом лілія в українській літературній мові і діалектах на початку XIX ст.; у вже згадуваному словнику С. Маковецького знаходимо відбиття цього стану в словах лелія, лелія, лілея, лилея.
У сучасній українській художній мові слово лілея стає широко відомим з поезій Т. Г. Шевченка. Необмежене використання засновником сучасної української літературної мови не тільки слова лілія, але й слова лілея могло стати прикладом для західноукраїнських письменників, які почали вводити слово лілея до своїх художніх творів.
Як менш звичне слово лілея могло з самого початку за визначених обставин сприйматися в плані більшого ступеня експресивності й стати поетизмом. Завдяки київській українській поетичній традиції XVII—XVIII ст. воно могло проникнути в російську поетичну і взагалі художню мову. Про експресивність російського слова лилея говорить його присутність у старовинних прислів’ях, в обрядовій поезії. Наприклад, П. Симоні опублікував у збірнику « Старинные сборники русских пословиц, поговорок, загадок и проч. XVII—XIX ст.» (СПб., 1899) прислів’я « Лилhя алая утhха малая». Форму з Діалектним « яканням» фіксує у весільній пісні О. О. Потебня: в його праці « Обзор поэтических мотивов колядок и щедровок» записані слова « Вяночик з бєлої лялеї, Што ні вєтрик нєзвєє, Ані сонце єго нєзсуше».
З викладеного стає зрозумілим, чому М. І. Греч нормативно протиставив російські слова лилия, лилея. Для нього лилея — непотрібне запозичення, якого треба позбутися. Хоч цей прогноз виявився нереальним і надалі обидва слова знайшли стилістичне пристосування, зауваження автора відбило етап у пошуках місця для двох односемантемних слів у лексичній системі мови. Для формування в межах наукового функціонального стилю ботанічної термінології російської й української мов було взято нейтральні, експресивно незабарвлені слова лилия і лілія, які пройшли випробування часом у обох мовах і різних їх стилях.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space