К. Г. ЧЕМЕРИС

ЛИШАТИ — ЗАЛИШАТИ — ПОЛИШАТИ

Окремі дієслова української мови, приєднуючи префікси, не зазнають змін у лексичному й граматичному значеннях. Пор.: лишати — залишати, лишити — залишити. Такі безпрефіксні й префіксальні дієслова є рівнозначними, абсолютно синонімічними в усіх значеннях. Вони не розрізняються стилістично і, як рівноправні, вільно вживаються одне замість одного:
1. Ідучи, їдучи куди-небудь, не брати з собою: «Як то приповідають: і в поле мене « є бери, і дома мене не лишай» (Свидницький); «Володар1 цього будинку залишив чудову бібліотеку. Жаль буде, якщо завтра почнеться баталія і запальна бомба влучить сюди» (Кочура).
2. Розлучатися з кимось, покидати кого-небудь, залишаючи його без уваги, допомоги, або кидати що-небудь без догляду: «Ой гірко Марусі Матусю лишати, До свекора, до свекрухи Ой та й привикати» (Забашта); « Дивись, Івасю, не одходь, братику. Возів не лишай!» (Марко Вовчок); «Мамо, — раптом обриває вона одноманітну мову матері, — скажи, чому ти залишила батька» (Бедзик).
3. Залишати після себе що-небудь, віддавати в чиє-небудь користування, передавати в спадщину. «Коло… коточку якась добра душа лишала горнятко або коновочку гуслянки» (Коцюбинський); «Ти чоловік розумний і гордий. Ми тобі залишаємо аж десять десятин твоєї ранньої землі» (Стельмах).
4. Викликати після себе що-небудь, бути причиною появи чого-небудь: «Там почались мої дороги над рідним гомоном води, де на піску маленькі ноги лишали мокрії сліди» (Сосюра); «Здавалось, з гір потекла колись бистра вода і лишила по собі висохлі кам’яні ложа» (Коцюбинський); «Над місцем, де загинув парусник, проходить крейсер і зникає, залишивши над морем хмару диму» (Яновський).
5. Іти, їхати з певного місця: «Катерина не радила йому лишати рідного краю, бо, як кажуть, в гостях добре, а вдома краще» (Чорнобривець); «Увечері поїзд залишав запорізький вокзал» (Ваш); «Наступного ранку ми залишили гостинну й привітну Прагу, вилетівши літаком до Англії» (Тичина).
6. Переставати що-небудь робити, відмовлятися від чогось: «Блажен, хто міг лишити рано Банкети юності до дна, її не випивши вина» (Пушкін, «Євгеній Онєгін», перекл. Рильського); «Коли починалася весна, ми, сільські хлопчики, залишали книжки і продовжували вже іншу « науку» на пасовищі біля отари і череди» (Цюпа); «Стара куховарка Текля залишила поратися коло печі» (Смолич).
7. Зберігати, приберігати, відкладати щось для кого-, чого-небудь: «Тобі посилаю дві фотографії, а дві собі лишаю» (Леся Українка); «Лишіть мені одну живу берізку. Один- єдиний кущ ліщини» (Муратов); «Залиш трохи й мені мастила, — гукнув козак від другої гармати, — а то коліща вже не крутиться» (Панч).
8. Зберігати, залишати щось у якому-небудь стані, положенні, не порушуючи його. «Перевертала [ пані] усе в буфеті, висувала шухляди комода і так їх лишала» (Коцюбинський); «Тим часом переодягнений Акулиною жартівник зіскочив з ліжка, залишивши його зім’ятим» (Станіславський).
Вживання дієслів лишати—залишати, лишити—залишити залежить інколи від фонетичних особливостей речення. Так, щоб уникнути великого збігу однакових приголосних ( маємо на увазі з або с) у складі слів чи на межі кількох слів, вживаються дієслова лишати— лишити. Пор.: «Хіба лишити [а не залишити] сани з ялинкою в лісі, а самому вертатись додому?» (Коцюбинський). Для збереження віршового розміру, кращого римування рядків поети також надають перевагу дієсловам лишати—лишити. Наприклад: «Такий портрет лишив художник нам, Немов стоїть Міцкевич там донині» (Рильський); «В нерівному бою лишаючи Донбас, він лампочку свою узяв про ліпший час» (Рудь). Друга префіксальна дієслівна пара полишати—полишити хоч і відома українській мові, але має свої особливості. Насамперед, у загальнолітературній мові дієслово полишати вживається з дистрибутивним значенням, тобто тоді, коли йдеться про багатьох осіб або ряд предметів чи . явищ, наприклад: «Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків» (Кобринська); «Другого дня вже і сонце підбилося високо, вже й сапальниці полишали за собою довгі рядки підсапаних буряків, а Олександра лише здалека манячіла червоною хусткою, поспішаючи на роботу» (Коцюбинський); «Ой посію співаночки довгими нивами. Ой умиюся за вами дрібними сльозами. А як мені добре буде, я вас позбираю, а як з мужем лихо буде, я вас полишаю» (Кравченко).
У західноукраїнських діалектах, що знайшли відображення у художній літературі, переважно в творах західноукраїнських письменників, дієслівна пара полишати—полишити інколи за своєю семантикою збігається з парами лишати—лишити і залишати—залишити. Із класиків української літератури слово полишати в цьому значенні вживали І. Я. Франко, О. Ю. Кобилянська, Леся Українка, зрідка — М. М. Коцюбинський. «[Субота:] …на полях селянська худоба полишає більше гною, ніж робить шкоди» (Франко); «При війську треба служити 2—3 роки без перерви, а потім час від часу вертати на якийсь час у косарню, переодягатися в цісарський стрій і йти на вправи, полишати поле й хату на жінку і діти» (Кобилянська); «Потім він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров’я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами» (Леся Українка); «Ти пішов, а мене саму полишив… З ким же я буду тепер ґаздувати, з ким буду худібчину доглядати? — питала чоловікову душу Палагна» (Коцюбинський).
Нерідко дієсловом полишати користуються і сучасні автори, іноді навіть підміняючи ним літературні дієслівні форми лишати—залишати, наприклад:
Рибалка довго ходить по дібровах,
Де чорний дрізд у муравах шовкових
Шукає спілих, медових ягід,
Де ведмедиця полишає слід,
Одточуючи пазури об кору,
Де ключ прозоро б’є з-під косогору,
І рине, і дробиться по піску.
(Рильський);
«З болем у душі полишали [бійці] рідну землю, але в серці берегли надію» (Бедзик); «Кілька разів вони зустрічалися, бачилися, і кожного разу вона полишає в його душі щось приємне» (М.Олійник).
Проникає це дієслово замість лишати й залишати і на сторінки літературно-художніх періодичних видань. Пор.: «Стельмах не занурюється в побут — … Він сказав правду — правду безсумнівну й хвилюючу — про головне, розвивати її в « побутовому» аспекті він полишає іншим…» («Вітчизна», 1962, № 4, 184); « Письменник [ Козланюк] не полишає героя в сфері родинних інтересів, індивідуалістичних прагнень самотужки вибитися з бідності» («Радянське літературознавство», 1964, № 5, 65); « Слід по собі людина полишає в зробленому нею для інших людей» («Радянське літературознавство», 1966, № 5, 28); «…оптимізм Лопе де Вега… не полишав його навіть у відображенні трагічних ситуацій» («Літературна Україна», 8.1 1963, 4).
Тенденція до штучної заміни дієслівної пари лишати—залишати ( лишити— залишити) діалектним налітати ( налишити) не має підстав в історії розвитку сучасної української літературної мови.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space