МАРІЯ ШЕКЕРА

ГУЧНІ ЛИТАВРИ

Хіба обходилось колись козацьке військо без литавр, як треба було повідомити про загрозу ворожого нападу, передати наказ під час бою або ж навіть посіяти паніку в ворожому війську.
Б’ють литаври гучні,
Славне військо встає,
Січ іде, Січ іде, Січ іде
(Українська народна пісня).
Наведені слова з народної пісні є яскравим свідченням того, що серед музичних інструментів литаври у козаків були невід’ємною частиною їх військового побуту.
Слово литавра своїм корінням сягає грецької мови, де воно пов’язується із значенням «багато» і « барабан». Литавра — давній музичний інструмент, що мас форму півкулі, отвір якої затягнений шкірою. Звук литаври — гучний, розкотистий, характерний тремоло ( швидке багаторазове повторення одного звука), що створює яскраві динамічні ефекти.
До XV століття в Європі побутували маленькі литаври. Їх брали на війну, під їх звуки танцювали. Потім з’явилися литаври великих розмірів, з XVII ст. їх використовують в оркестрі.
Литавра настроюється на певний тон, і, щоб мати два звуки, в оркестрі почали застосовувати пару литавр. Звідси, очевидно, й множинна форма литаври. Найчастіше використовується в оркестрі комплект трьох різно настроєних інструментів. Паралельно з назвою литавра певний час існувала й інша — тулумбас, але вона не закріпилася і залишилася тільки в літературних описах.
Литаври в користуванні були досить незручні: перестроювати їх доводилося під час концерту. Отже, інструмент поступово вдосконалювали, він зазнавав великих змін. З появою нових реалій (XIX ст.) з’являлися й відповідні назви. Так, нові литаври, які можна перестроювати за допомогою спеціального механізму, одержали назву механічні литаври. Стрій інструмента регулюється також ступенем натягування шкіри за допомогою гвинтів. Звідси виникла назва гвинтові литаври. На сьогодні відомі механічні литаври, гвинтові литаври, дзвінкі литаври, литаври пікколо, великі литаври, середні литаври, малі литаври, маленькі ручні литаври, мідні литаври, кінні тулумбаси. Конкретизуючим компонентом у цих словосполученнях виступають прикметникові означення. В основу їх покладено: а) зовнішній вигляд, зокрема розмір інструмента: великі литаври, середні литаври, литавра пікколо (найменша за розміром, але найбільш висока за звучанням), маленькі ручні литаври, кінні тулумбаси (маленькі литаври, на яких грали, сидячи на коні); б) особливості звучання інструмента: гучні литаври (звук їх подібний до гарматного пострілу, називали їх ще набат), дзвінкі литаври (звук таких литавр нагадує грім); в) спосіб добування звуку: механічні литаври, гвинтові литаври; г) матеріал, з якого виготовлено інструмент: мідні литаври.
Слово литавра в українській мові дало похідні: литаврист «музикант, який грає на литаврах» (раніше вінще називався довбиш); литавровий «звук, утворюваний цим інструментом». Назва цього інструмента з гучним громоподібним звуком стала основою метафоричних найменувань. Переважна більшість серед них — дієслівні та іменникові словосполучення: «Балтика б’є у камінні литаври» (І. Муратов), «Весняний гомоне, Дзвени в гучні литаври долини» (Я. Шпорта), «Тне гроза у тулумбас, Буря на басолі» (В. Бичко), «Золотими литаврами сонце б’є у сині глибини свічад» (Г. Донець), «Заграли сурми і вдарили тулумбаси» (Н. Рибак), «І чути б’є важка литавра» (А. Малишко), «В тобі й сопілки плач, і дужий грім литавр» (Л. Забашта), «Дзвенить мідь литавр» (М. Бажан), «В найскладніших звукових сплавах литавр і нових пісень народжувалась народна героїчна симфонія» (О. Довженко).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space