З. Г. КОЗИРЄВА

ЩО ЇЛИ НАШІ ПРЕДКИ

Лексика на позначення їжі займає помітне місце в словниковому складі давньоруської мови, відзначаючись давністю походження та тісним зв’язком з історією народу. Хоча слов’яни були переважно землеробами, скотарство було однією з найважливіших галузей тогочасного господарства, а продукти м’ясного харчування відзначалися різноманітністю. У розглядуваній лексиці відбивається процес становлення і розвитку матеріальної культури давньої Русі, зокрема побуту.
Загальною назвою, яка передавала поняття « м’ясна їжа, м’ясо», виступало слово м#со, успадковане давньоруською мовою від спільнослов’янської. В свою чергу, спільнослов’янське *m ęso із значенням « м’ясо, м’язи тварини» сягає праіндоєвропейської епохи. У давньоруській мові зберігається і це значення, пор.: «и похвати быка рукою за бокъ и вын# кожю съ м#сы елико ему рука за»». Узагальнений характер назви м#co підкреслювався іноді множинною формою. Ця ж назва, позначаючи м’ясні продукти, заміняла назви м’ясних страв, іноді виражала поняття « їжа взагалі»: «и въздорожиша все по търгу: и хлhбъ, и м#са, и рыбы»; «мясъ не ядуще ни вина пьюще»; «и медоу и м#съ и инhхъ въздьрж# ще с#»; «привезоша множество пшеници, и вино, и масло, и мяса, и что конемъ на потребу»; «и въ пятокъ мясъ не ясти».
Як назва м’ясного харчування засвідчуються похідні від м@со або контаміновані форми, причому в перекладних творах ( Ізборники, Хроніка Амартола): м»с»дени~, «дени~, м#сьно~, м#сьно пода»ни~, м#сораздроблень~, м#сна» пишта і под. Новгородськими грамотами XIII ст. фіксується дериват м#сникъ від м#со: гривни тимєо~єі єсєм… u смєна u м#сника за цєто єси. ~в. гривни u з#лє моє.
Загальна назва м’яса конкретизувалась залежно від виду тварин, як свійських, так і диких, яких давало полювання.
Як назви м’ясних продуктів в давньоруських пам’ятках використовувалися: 1) словосполучення слова м#со з назвою тварин: не имамъ «сти м#сь оунець; а м#со дати ωвънъ или полъть; 2) словосполучення слова м#со з прикметником, похідним від назви тварин: и нє hмь м#съ бычи; не #м бо m#сь телчихъ, ни ωвнихъ. У зв’язку з описами звичаїв чи релігійних обрядів різних народів, в яких певну роль відігравали обмеження чи заборона деяких продуктів, в пам’ятках найчастіше згадуються м#са свиные: наоучи же а божию закона ω(т)връщимс# не пріимати свины(х) м#съ; 3) назви самих тварин досить часто виступають назвами конкретних видів м’яса: «а попаше коузъма порос#»; маи» . л~а. порос#тє нє»ждь; «а намъ агньць hстьс#» (такі засоби передачі назв конкретних м’ясних продуктів характерні в основному для перекладних творів, хоча напис з Софії Київської свідчить і про поширеність його в живій мові давніх русичів); 4) найпоширенішими в оригінальних давньоруських пам’ятках, зокрема в літописах, назвами м’ясних продуктів є деривати від загальних чи конкретних назв тварин з суфіксами -ин(а): гов#дина, свинина, конина, а також звhрина, дичина, за»чина, вhверечина, медведина. (медвhжина), бобровина: «С~тославъ.. не мясъ варя, но потонку изрhзавъ конину ли, звhрину ли или говядину на углехъ испекъ ядяще».
Вживання кінського м’яса було характерним для більш ранніх періодів розвитку, пізніше конину споживають лише під час голоду ( поряд з псиною та кошатиною): «свинины не ясти, вина не пити»; «и людье изнемогошася в городh з голода, и конину ядяху»; «и начата мерети гладомъ, ядяху же и конину»; «толикъ гладъ ωдержаше и, «ко и кониноу и мьщиноу «сти имъ»; «дичина»; «ядять бо съ псы и с кошками… медведину и бобровину». Деякі продукти церквою заборонялося вживати, зокрема, медведину, удавленину, мертвечину.
Старослов’янськими пам’ятками з назв конкретних видів м’яса на -ина засвідчуються лише за»чина, свинина. Отже, можна вважати, що такі назви в давньоруські пам’ятки були включені з живої мови східних слов’ян без посередництва старослов’янської писемності. Утворення імен на -ина від основ — назв тварин у значенні « м’ясний продукт» є спільнослов’янським продовженням індоєвропейської спадщини.
У давньоруських пам’ятках не згадується жодної конкретної м’ясної страви, крім ковбаси1: «нhции оубо хытростью некако створ ють снhдьно, єже глаголють колбасы»; не … слово продолжное, но добро продолжену колбаса»; «добра колбаса предложенна на блюдh».
На Русі розводились всі основні види свійської птиці: кури, качки, гуси, а також голуби, лебеді, журавлі, які, за даними істориків, були також і свійськими.
Назви продуктів із свійської птиці, так як і назви продуктів із м’яса конкретних тварин, збігаються з назвами самих птахів. Загальною назвою продуктів з птахів виступала птиця: «заклати ли волъ, ли овьиъ, или птицю, или что от тhхъ, и аще подобно мяса ихъ ясти въ день воскресения»; «обhдъ же ~ ( г) б#ше по вс# дни мhръ самидалъ. л~ и мhръ моукъ… и птиць избьраны(х)».
Особливо поширені були кури. Як пережиток язичницьких вірувань курей приносили в жертву богам і таким чином вони були стравою, тісно зв’язаною з релігійним культом. Пізніше страви з курей використовували як обрядові на весіллях і похоронах. Пам’ятками фіксується, в основному, множинна форма слова коури: «а по волости куры брати», «вирьникоу вз#ти… коуръ по дво~ на день»; «се азъ кн#зъ Мьстислав… оуставл»ю ловчее… а по к~. коуръ» та у формі кур#, причому важко визначити, чи це позначення курчати, чи дорослого птаха: «а за коур# 9 коунъ»; «а в голуби и в куряти 9 коунъ».
З інших птахів, які використовувались в їжу, засвідчуються утки, гуси, лебедh, жеравh; голуби, причому важко судити, які з них були одомашнені, а які дикі, оскільки відомості про птахівництво досить скупі: одні й ті ж птахи згадуються і як свійські, і як ті, що йшли на податок, і як об’єкт полювання: «на обhдh же слоужьба бh многа… брашьно много и различьно. тетеря, гоуси, жеравие. р#бї. голоуби. коури. за»ци»; «а в голуби и в куряти 9 коунъ. а въ утки, и въ гуси, и в жеравh и в лебедь 30 рhзанъ»; «а за жеравъ 30 коунъ, а за лебедь 30 коунъ, а за гоусь 30 коунъ, а за оутовь 30 коунъ»; «Игорь… полетh соколомъ подъ мьглами избивая гуси и лебеди, завтроку и обhду и ужинh». Поряд із жертовними тваринами: «приносити богы… и овьч#, и козоу и голоубиц# и грълиц#.
Як і назви багатьох свійських тварин, назви птахів — спільнослов’янського походження, більшість з них сягає індоєвропейської доби. Як назва пташиного м’яса засвідчено лише слово тетеревина, утворене за аналогією до інших дериватів на -ина із значенням « м’ясо конкретної тварини»: «А тетеревиноу принесли ~моу б#хоу на пиръ».
У зв’язку з релігійною службою та регламентуванням монастирського побуту для позначення м’ясної їжі з’являється лексема скором <*sk ъrmъ: «черньца въ скимоу постригавъ, не дахъ «сти скорома до осмаго дни».
Таким чином, давньоруська лексика на позначення м’ясного харчування належить до найдавніших лексичних шарів. Назви м’ясних продуктів, як правило, являють собою похідні від назв відповідних тварин або омонімічні цим назвам.

Німчук В. В. Давньоруська побутова лексика. — Мовознавство, 1981, № 6, с. 35.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space