НАДІЯ СОЛОГУБ

ПРИЙШОВ СПАС — БЕРИ РУКАВИЦІ ПРО ЗАПАС

Функціонування у нашій мові назв релігійних свят переконує, що « мова — це жива схованка людського духу» (П.Мирний). Погортаємо сторінки творів української класичної літератури. Вони пересипані назвами свят, бо свята були насамперед відліком часу: «обвінчалися після Покрови», «Перед Трійцею ця звістка облетіла село» і т.д. Та не лише відліком часу були такі назви. В них — дух народу, його життя, побут, звичаї.
Ось, наприклад, 14 серпня відзначає церква день мучеників Маккавеїв, або, як кажуть у народі, свято Маковія:
На те літо
Криницю святили
На самого Маковія
І дуб посадили —
читаємо у Т.Шевченка. Цікаві мовні явища можна простежиити за назвою цього церковного свята.Маккавеї, як свідчить Біблія, — давній іудейський рід, який славився боротьбою за віру. Сама назва Маккавей, в перекладі з давньоєврейської мови, означає «молот» (символ мужності, міцності в боротьбі за віру, її очищення). Але віруючі, зокрема українці, пристосували, якщо можна так сказати, цю назву до своїх звичаїв і умов життя, пов’язали назву Маккавей з назвою рослини мак. «Ранком лине до церкви цілий карнавал осінніх квітів. Дівчата, жінки, хлопці й чоловіки — всі по-святковому вбрані йдуть до церкви й несуть на посвяту великі китиці купчаків, чорнобривців, васильків та важкі достиглі головки маку» — так описує це свято Олекса Воропай. Потім ці квіти і головки маку зберігають за образами. Є навіть вислів « маковей—зілля». А їдять у цей день смачну страву — коржі з маком або сухий корж подрібнюється на шматочки і заливається медовою ситою та розтирається з медом.
Народ зблизив назви маккавей і мак. Таке явище у мовознавстві називається народною етимологією. Народна етимологія — це намагання пояснити ту чи іншу назву за звуковою подібністю до іншого, вже відомого слова. Саме так і сталося із назвами маккавей і мак.
Свято Маковія ще називають у народі Спасом на воді ( бо вода в цей день вважається цілющою) або Першим Спасом.
І справді, через кілька днів після Маковія, 19 серпня за новим стилем церквою святкується Преображення Господнє, а в народі його називають Спас. Чому так називають?
За біблійною розповіддю, у цей день на горі Сіон з’явився лик Ісуса Христа. А народна назва Ісуса Христа, сина Божого, — спаситель, бо він розп’ятий був за гріхи людські, він спас людей… Спас, безперечно, — усічена форма від спаситель.
Свято Спаса дуже опоетизоване народом. І це природно. Літо майже позаду. Збирання врожаю закінчилося. Дозріває городина. Налилися яблука. Наповнилися соти медом. За народним звичаєм, у день Спаса святили у церкві яблука. Тож і пахне це свято яблуками, медом, останніми днями лагідного літа і близькою осінню:
Свято матері моєї — спаса,
Празник яблука та калача.
Стерень вижовклих печалі пасма,
Скрики журавлиного ключа.
Запах сіна від нового стогу,
Кукурудзи звареної мед…
(Д.Павличко)
Тут варто нагадати, що у наших церковних святах багато елементів давнішої, дохристиянської культури. Кутя, писанка, коржі з маком, свячені яблука… Про це не написано в Біблії, в церковних служебниках… Це вияв звичаїв і обрядів нашого народу, способу його життя, бачення світу.
Віруючі до Спаса не їли садовини. Перед Спасом, на Маковія, починається двотижневий піст, який у народі називається спасівка. Назва цього передосіннього періоду обросла специфічними мовними зворотами, фразеологізмами, в яких відбилися характерні природні умови цієї пори року: «куслива, як муха в спасівку», «киває головою, як кобила в спасівку».
На Спаса починалися осінні ярмарки. «Високоповажна Олександро Михайлівно! — читаємо у листі Нечуя-Левицького до своєї знайомої. — Вам, мабуть, не доводилось бачити таких силенних ярмарків, як цей, що стає тутечки в Білій Церкві, роковий ярмарок на Спаса».
Спас — це і іконне зображення Ісуса Христа, це може бути і назва церкви ( наприклад, у Межигорі, чи на Берестові):
А я, брати запорожці,
Возьму свою рясу.
Та піду поклони бити
В Межигор до Спаса.
( Т.Шевченко)
Фразеологічні звороти, прислів’я, примовки засвідчують, що Спас — це наближення осені:
Прийшов Петро — вирвав листок,
Прийшов Ілля — вирвав два,
А прийшов Спас — бери
Рукавиці про запас.
І далі:
Прийшла Пречиста — на дереві чисто.
Прийшла Покрова — на дереві голо.
Отже, назви релігійних свят — ніби рослини з глибоким коренем народного духу. І прикро, що епоха суцільного атеїзму так грубо, нігілістично, однобоко підходила до функціонування цих назв у нашій мові, намагалася вилучити їх із обігу, а значить, і збіднити мову.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space