Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає…
Леся Українка Промінням ясним, хвилями буйними, прудкими іскрами, летючими зірками, палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова!
Леся Українка

І. Р. ВИХОВАНЕЦЬ

БЕЗ МРІЇ НЕ МОЖНА ЖИТИ…

Хіба можна уявити сучасну українську літературну мову без чудового-пречудового. слова мрія?! Усі ми добре знаємо його. Дехто скаже, що воно в нашій мові знане з давніх-давен, з діда-прадіда. Мовляв, це безсумнівно народне слово, видобуте літературною мовою з глибин душі народу-мовотворця. Але не поспішаймо з таким категоричним висновком. Візьмімо «Кобзар» Тараса Шевченка — основоположника нашої сучасної літературної мови. Перегорнімо сторінки книжки. Виявляється, що слова мрія нема навіть у Тараса Шевченка. У чому ж річ? Як могло статись, що таке поетично-ніжне слово відсутнє в Шевченкових безсмертних творіннях? Бо ж мрія — це дума про щось прекрасне, про те, яке осонцене в наших сподіваннях. Без мрії, як співається, не можна жити… А виникло воно в пошевченківську добу. Його вигранив для української мови видатний письменник Михайло Петрович Старицький. Звичайно, так майстерно і так філігранно викувати слово можна тільки у злеті поетичного натхнення. Здається неважка справа — від дієслова утворити іменник. Отож, геніальне, довершене часто-густо ( або й завжди!) буває простим…
Чудове слово мрія, витворене за всіма найкращими мірками майстерності, влилось в океан української мови і стало в ньому необхідною і помітною золотою краплиною. Пригадаймо перші кроки цього слова, його першопочаток. Це починалось так. Михайло Старицький у 1873 р. написав вірш « До альбома О. П. К-ч». Лише через десять років, 1883 p., його опубліковано у збірці « З давнього зшитку. Пісні і думи». Михайло Старицький присвятив вірш матері Лесі Українки Олені Пчілці. Ось як звучало слово мрія в цьому вірші:
Давно промучені хвилини
Рожевих образів та мрій…
Так часом пісні згук єдиний
Зриває спогадів в нас рій.
Новостворене слово припало до душі Олені Пчілці. Воно зазвучало в її поезіях. Наприклад, у вірші « Перед морем» воно трапляється чотири рази. Як гарно тут лунає хвала нездоланності людського духа і вічній мрії:
Радо вперед! Не страшні ті простори
Лона холодного й хвилі бурливі, —
Мрії одважнії сяють, як зорі,
Мріями тими одважні щасливі!
У вірші « До Кобзаря» говориться про безсмертя нашого Кобзаря, про велич його дум, про трагедію, коли мрія залишає людину:
Юнацька мрія одвернеться, —
Іде других шукать вона…
Душа ж холодна зостанеться,
Як пустка кинута, сумна…
Сумовито, але й оптимістично вливається слово мрія у вірш « Миколі Лисенкові», присвячений давньому дорогому другові Олени Пчілки у день його смерті:
Святі думки, як зерна жита,
На світі знову оживуть,
Заквітне мрія пережита,
Пісні услід їй попливуть!
До розкрилення слова мрія причетна і донька Олени Пчілки — геніальна українська поетеса Леся Українка. Наведемо деякі уявні подробиці і міркування з цього приводу. Коли Михайло Старицький створив слово, Лесі виповнилося два роки. Воно, припавши до серця Олені Пчілці і увійшовши до її поезій, звичайно, звучало в родинному колі. Леся Українка з малих літ увібрала його красу і неповторність. Через те широко використовує вона слово мрія у своїх творах. Воно набуло в Лесиній поезії чарівливості й могуття, в сусідстві з іншими словами розгортало внутрішню силу й збагачувалося новими значеннями та відтінками.
У Лесі Українки мрія часто вживається у значенні « думка про щось бажане, жадане, прекрасне»: «Геть понад морем, над хвилями синіми В’ються, не спиняться чаєчки білії. Де тебе мають шукати на безвісті, любий мій, мрії мої бистрокрилії?»; «Я золотим квіткам віддам всі мрії, а вітрові свою дівочу волю»; «І вода помалу мене б у легкі хвилі загортала, немов дитину в тонкий сповиток, І колихала б, наче люба мрія, так тихо, тихо…»; «Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила, Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей…»; «Мріє новая! твій голос і крила огнисті Ваблять мене, я піду за тим світлом ясним Через простори і дикі дороги тернисті».
Мрія межує з бажанням. Таке переосмислення маємо у творах поетеси: «Юзя теж нагадувала пташку, але приборкану, з прихованою на дні погляду мрією вирватись кудись на волю або в ширшу клітку». Слово мрія перетинається і з словами задума, дума: «І знов я трачу тямок в тяжкій мрії»; «Вона [ Софія] всміхнулась, звернула погляд з тихою мрією на широку алею, що, мов річка, лисніла при місячнім сяйві». Мрія — це й спогад про щось дороге, близьке: «Країно рідная! Ох, ти, далека мрієї До тебе все летять мої думки». Словом мрія поетеса називає витвори уяви, напр.: «Давня повість! і на байку схожа, — Є в ній справи, єсть і мрії. Але правда, наче зірка гожа, Сипле скрізь проміння золотії»; «Ти се була, моя зоре! Хто ти, мрія чи сон, я не знаю»; «Довго я так походжала, а мрії та думи снувались, Мов на коловроті прядиво тонке»; «Фантазіє, богине легкокрила, Ти світ злотистих мрій для нас одкрила».
Мрія може зближуватись з чимсь нереальним, нездійсненним, недосяжним, з фантазією. Такий зміст відчутний у фразах: «Сестрице люба, я тобі бажаю Ясного щастя ( коли се не мрія!)»; «Коли втомлюся я життям щоденним, Щоденним лихом, що навколо бачу, Тоді я думку шлю в світа далекі, Блукає погляд мій в країні мрії». Вона у деяких рядках Лесі Українки стає синонімом слова марення: «Уночі, у сонних мріях Летимо ми геть од світу». Порівняйте вживання цього слова у значенні « привид, примара»: «Ой, мрії-мари! Страшніші ви, ніж сяя справжня буря».
А які ще значення виражає слово мрія у творах Лесі Українки? Приміром, у таких реченнях: «І вийшла [ хмарка], і стала на верхів’ї, і всміхнулась до місяця, мов дівчина білява, і заясніла, легка та прозора, мов ясна мрія»; «Якась тінь в тому [ місяця] сяйві з’явилась, Легка, блакитна, прозора і так невиразна, як мрія»? Тут це слово позначає не думку про щось жадане й бажане, не витвір уяви і не фантазію. А марево. Цим значенням і закінчимо розмову про слово мрія у творах Лесі Українки.
Зусиллями трьох поетів — Михайла Старицького, Олени Пчілки і Лесі Українки — слово мрія пишно зійшло на багатобарвній ниві української мови, розквітло, зачарувало нас своєю красою. Творець слова Михайло Старицький геніально вловив закони словотвору і подарував нам і всьому світові неповторні чари свого творіння. Слово стало потрібним, украй необхідним. Бо ж без мрії не можна жити…

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space