Я. М. ПИЛИНСЬКИИ

ПОВИНЕН — МУСИТЬ — МАЄ

В українській мові є слова, що вживаються для вираження значення певного обов’язку, повинності або необхідності зробити щось: повинен, мусити і мати. Будучи синонімічними, ці слова все ж відрізняються одне від одного сферою вживання, сполучуваністю з іншими словами, експресивністю, різною мірою емоційного забарвлення. Не однакова також частотність уживання цих слів, їх доля в історії розвитку сучасної української літературної мови.
Наприклад, у XIX ст. письменники — представники південно-західного наріччя в єдиній українській літературній мові найчастіше вживали в усіх випадках слово мусити.
У сучасній літературній мові основним словом і за частотністю вживання, і за широтою семантики є слово повинен. Воно використовується для вираження зобов’язання зробити що-небудь, виконати якусь дію і для вираження її необхідності, вірогідності, можливості тощо. Найповніше передаючи обов’язковість виконання дії, це слово водночас залишається найбільш нейтральним стилістично незалежно від того, які сили ( зовнішні чи внутрішні) спонукають суб’єкт до дії. Пор.: «Всі, хто вступає в полк, повинні добре володіти зброєю» (О. Довженко); «Тепер така пора, що людина мусить людині помагати» (І. Франко). Як бачимо з цих двох прикладів, при всій, здавалося б, схожості значень повинен і мусити в обох реченнях більша напруженість та яскравіше емоційне забарвлення дієслова мусити не підлягає сумніву. Крім того, слово повинен, про що свідчить таке серйозне академічне видання, як Словник української мови в 11- ти томах, має цілий ряд відтінків значення, яких фактично позбавлені дієслова мусити і мати. Так, повинен вживається для вираження певного припущення з відтінком обов’язковості виконання певної дії. Слово повинен здебільшого використовується для вираження можливості, вірогідності чого-небудь: «Вони [ті, що загинули під час війни] не повинні бути ніким забуті» (О. Гончар); « Чом ви нам платить за сонце не повинні?» ( Т. Шевченко).
У подібних випадках заміна форми слова повинен відповідними формами дієслів мусити або мати фактично неможлива.
Дієслово мусити добре передає відтінок неминучості здійснення якоїсь дії під впливом сильних зовнішніх факторів або не менш сильних внутрішніх стимулів. І це вже спостерігаємо у всіх українських письменників незалежно від їх орієнтації на ті чи інші говори і від початку XIX ст. аж до сьогоднішнього дня: «Буває щастя скрізь поганцям, а бідний мусить пропадать» (І. Котляревський); «[Руфін:] І ти конечне мусиш бути на зборі? [Прісцілла:] Так» (Леся Українка); «Хто мусить, той і камінь укусить» (Приказка); «Ось ще трохи… Харків видно! Бій не рівний — аж обидно: мусимо ж перемогти» (П. Тичина). Таким чином, у сучасній літературній мові слово мусити звичайно вживається для передавання незаперечної обов’язковості або доконаності здійснення певної дії незалежно від того, відбулася вона, відбувається чи ще відбудеться.
Коли ж ми звернемося до дієслова мати з його модальним значенням, то побачимо, що воно найслабше у цьому відношенні, оскільки передає найчастіше або наперед визначену, вирішену, «заплановану» необхідність виконання певної дії ( ця необхідність звичайно викликається природним розвитком подій, станом речей) або виражає чиєсь власне бажання, переконання, наближаючись за своїм значенням до дієслова хотіти, але теж виступає як його « ослаблений» щодо експресивності синонім: «Не бійсь мене й не тікай од мене. Маю щось тобі сказати» (І. Нечуй-Левицький); «Любий дядьку… Оце по святах маю поїхати в Київ…» (Леся Українка).
Отже, повинен — найбільш стилістично нейтральне і найбільш навантажене щодо змісту слово, і тому воно може вживатися в усіх стилістичних різновидах української літературної мови ( тією мірою, наскільки взагалі в деяких з них вживаються модальні конструкції); мусити з його найбільшим ступенем модальності має вужче коло застосування, здебільшого у виразно емоційно забарвлених контекстах; мати — слово з найменшим ступенем модальності — відповідно означає або необхідність виконання дії « за домовленістю», «за розкладом» і т. ін. або намір когось щось зробити. Відхиляються від цього лише питальні речення з сильною експресією: «Ой, я нещасний, що маю діяти?» (І. Котляревський); «Як маємо робити? Як маємо бути?» ( Марко Вовчок). Разом з тим можливі і емоційно нейтральні речення подібного типу, в яких дієслово мати наближатиметься до дієслова бути, тобто значною мірою використовуватиметься для творення форм майбутнього часу: «Поясни мені мої обов’язки, що я маю робити…» (М. Стельмах).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space