НАТАЛІЯ МЕХ

ЗМІСТ ТЕРМІНА НАЦІОЛОГІЯ

Наприкінці ХVІІІ ст. Й. Г. Гердер вперше підніс проблему нації, передбачаючи її майбутню роль і значення як культурного та громадського чинника в новітній історії Європи. Нація для Гердера — природний орган людства; держава — « штучний витвір». Гердер стверджував, що держави, змішані з національного боку, розпадуться, і що ідеал всесвітньої людяності здійсниться в національних державах. Цей німецький філософ першим належно відрізнив «націю» від « держави», і це є незаперечною його заслугою.
Фактично розвиток досліджень про нації відбувався шляхом міжнаукового розподілу цього питання, аніж визначенням націології як окремої науки.
Один з перших дослідників національної проблеми — Ф. Й. Нойман, автор праці « Народ і нація» (1888) наводить список тих наук, для яких національне питання має, згідно з його думкою, спеціальне значення, а саме: народознавство ( етнографія), популяціоністика, антропогеографія, народне господарство, соціологія, правознавство, особливо державне і міжнародне право. Цей реєстр потребує доповнення, бо існує низка інших наук, які також займаються вивченням національних питань, наприклад, антропологія, етнологія, історія, естетика, мовознавство, політологія.
Дві науки — етнологія та етнографія — найдетальніше висвітлюють це питання. Однак, на думку О. Бочковського, «обидві ці дисципліни мають на увазі початкові фази формування народів, а не модерної нації. Вони, як правило, закінчують свої дослідження саме на порозі появи новітньої нації і через це не бачать потреби самостійної націології; решта передбачають та зумовлюють необхідність цієї наукової дисципліни» («Вступ до націології» О. Бочковський).
Націологія — наука про формування і розвиток нації. Об’єкт дослідження цієї науки — модерна нація в процесі її формування в новітню добу. Це означає, що завдання націології — з’ясувати, як етнос розвивався в попередній історичній фазі, як перетворився в модерну націю. Народ, який своєю суспільною структурою суттєво відрізняється від модерної нації, є об’єктом наукових досліджень етнології та етнографії. Націологія ( а також націографія) розпочинає наукознавчі студії там, де їх закінчує етнологія та етнографія. За своєю природою процеси суто генетичні й націогенетичні неоднакові. Тому й здобутки їхні різні: народ і нація. «Народ — так би мовити, націєтворчий сирівець, з якого може розвинутись нація. Народ — це етнографічна, ще не викристалізована національна маса. Нація ж — масово усвідомлений і організований колектив. Народ — це етногенетичний розчин; нація — це викристалізований суспільний агрегат» («Вступ до націології» О. Бочковський).
Наукова спадщина видатного українського соціолога, публіциста і політичного діяча Ольгерта Іполіта Бочковського (1884-1939) присвячена актуальній і гостро дискусійній національній темі. Дослідник зробив істотний внесок в історико-філософське осмислення світового націєтворчого процесу. У 20- ті роки О. І. Бочковський працює над розробленням наукової теорії нації, цікавиться проблемою розв’язання національних справ поневоленими народами. І згодом за Володимиром Старосольським ( який чи не перший в Європі виголосив свій курс націології) починає розвивати нову соціологічну дисципліну — націологію, теоретично обґрунтовуючи правомірність її існування. Предметом дослідження стає широке коло маловивчених питань — методологія націєзнавчих студій, природа і структура нації, етно- та націогенетичні процеси, історичний розвиток національних теорій та ідеологій країн світу. «Вступ до націології» — класична праця Ольгерта Бочковського. Твір містить огляд концепцій етно- та націогенези в європейській науці першої третини ХХ ст. та низку його ідей, що склали підвалини сучасної етнополітології. Автор зазначає: «не дивно, що й наука про націю ще й досі як слід не самовизначилася і постає як дискусійне питання серед зацікавлених наукових ділянок».