Л. Т. МАСЕНКО

ПОДНІПРОВ’Я — НАДДНІПРЯНЩИНА — ПРИДНІПРОВ’Я

Назви, що позначають певну територію за найменуванням головної ріки, належать до окремого класу власних імен. У той же час вони не вважаються офіційними географічними найменуваннями, а тому їх, як правило, не фіксують ні тлумачні словники ( відсутні вони і в 11-томному Словнику української мови), ні словники географічних назв.
У зв’язку з відсутністю чітко визначених норм територіальні назви побутують у різних мовних стилях у численних варіантах. Непослідовність у кодифікації варіантів територіальних найменувань спостерігаємо, зокрема, у перекладних словниках. До реєстру 6-томного українсько-російського словника включено назви Подніпров’я і Подніпрянщина, що перекладаються одним російським словом Поднепровье, а також найменування Придніпров’я, якому відповідає рос. Приднепровье. 3-томний Російсько-український словник фіксує ще одну територіальну назву, похідну від найменування Дніпра, — Наддніпрянщина, причому подає її двічі як український відповідник до рос. Поднепровье (поряд з Подніпров’я та Подніпрянщина) і як відповідник до рос. Приднепровье (поряд із Придніпров’я). У словнику української мови Б. Д. Грінченка в окремих статтях подано дві назви — Наддніпрянщина, що перекладається російською мовою як Приднепровье, і Подніпрянщина з рос. відповідником Поднепровье. Словник засвідчує ще одну територіальну назву, похідну від назви Дніпра, — Дніпрянщина із вужчим значенням « местность при Днепре».
Винесення назв Подніпров’я і Придніпров’я в окремі словникові статті передбачає неадекватність їх значення. Справді, є певні підстави тлумачити утворення Подніпров’я як назву великої території, розташованої вздовж обох берегів Дніпра, а Придніпров’я — як найменування вужчої області Дніпрового узбережжя, що безпосередньо прилягає до ріки. Таке семантичне розрізнення назв і похідних від них прикметників властиве, зокрема, мові художньої літератури, пор.: «Свого часу був [ Ізот Лобода] одним з найкращих металургів, на все Подніпров’я його ім’я гриміло, з Макаром Мазаєм змагався» (О. Гончар. Собор). Широко вживається назва Подніпров’я в мові української поезії:
Дав і славу йому
В Подніпров’ї всьому,
І багатство, і честь, і повагу.
(І. Манжура. Ренегат).
І гомонить широке Подніпров’я.
Лісів дзвінких осінні багряниці.
(А. Малишко. Полустанок).
Україно моя! Зацвітали сади в Подніпров’ї.
(Д. Павличко. Україно моя).
Найменування Подніпров’я зустрічаємо і в мові сучасної преси і публіцистики: «Пушкін любив Україну. Треба ж було не просто проїжджати селами й містами Подніпров’я, не просто відвідувати Київ, Кам’янку, Тульчин, Катеринослав, треба ж було закоханим поглядом побачити цю землю, полюбити її просторінь, її зорі, її заселену русалками велику ріку…» (Д. Павличко. Перстень Пушкіна. — ЛУ. 5.02.37).
Аналогічне значення має в українській мові й прикметник подніпровський:
— Боженку, підводься. Боженку, твоя Україна устала, Земля подніпровська
й бужанська на бурмах суремить:
— Ходім!
(А. Малишко. Звенигора).
Іншу семантику мають прикметники придніпрянський, придніпровський, придніпровий. У мові української класичної і радянської літератури вони відомі у значенні « той, що знаходиться на Дніпровому березі, близько від Дніпра»: «Візьмім для прикладу придніпрянський пейзаж: високий берег, яр, село внизу, ще нижче Дніпро, за Дніпром на березі каплиця» (І. Франко. Із секретів поетичної творчості); «І от нема Петруся. Загребли його в придніпровських пісках» (Г. Тютюнник. Вир); «Стояла тиша. Плесо придніпрове торкала чайка, вигнуте крило» (Л. Костенко. Над берегами вічної ріки).
Поряд із зазначеними прикметниками в українській мові побутують і паралельні утворення з префіксом над-: наддніпрянський, наддніпровський, наддніпровий: «Обминає Ганна великі биті шляхи, іде вона ярами та долинами, наддніпрянськими лугами» (І. Нечуй- Левицький. Дві московки); «Наддніпровська чайка почула й пронеслася з кигиком понад Дніпром» (М. Вовчок. Дев’ять братів і десята сестриця Галя). У поетичній мові Шевченка зустрічаємо прикметник понаддніпрянський:
Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: «Де ж я прихилюсь?
І де подінуся на світі?»
(Сестрі).
Специфічного значення набула в українській мові територіальна назва Наддніпрянська Україна й похідна від неї Наддніпрянщина. Назва поширилась у другій половині XIX ст. Укладений в першій половині XIX ст. словник української мови П. Білецького-Носенка, в якому широко представлені територіальні назви, найменувань Наддніпрянська Україна, Наддніпрянщина ще не фіксує.
Територією виникнення назви Наддніпрянська Україна слід вважати західноукраїнські області. У тогочасній мовній практиці вона набула широкого значення — назва позначала не лише землі Подніпров’я, а фактично всю територію Правобережної й Лівобережної України, від якої на той час в силу історичних обставин були відірвані західноукраїнські землі, пор., наприклад, в історичному романі Р. Іваничука « Вода з каменю»: «І якщо ми нині не проголосимо гасло єдності нашої мови, думки, духу, пісні з Наддніпрянщиною, то завтра ми насправді станемо плем’ям рутенців, яке заникне, занидіє, загубиться». У зазначений історичний період із загальним значенням « український» вживався прикметник наддніпрянський і в таких словосполученнях, як наддніпрянська мова, наддніпрянська література, пор. цитату з рукописної праці А. Ю. Кримського « Історія української мови»: «Після війни, як Україна зробилася самостійною державою і впровадила в державне життя свою наддніпрянську мову, ми бачимо, що тая мова робить безперечний вплив і на Галичину» (А. Ю. Кримський — україніст і орієнталіст. — К., 1974. — С. 22).
Отже, історичну назву Наддніпрянська Україна, як і найменування наддніпрянська мова, наддніпрянська література і под. стосовно відповідного історичного періоду й території поширення, слід розглядати як сталі словосполучення. Вживання в цьому випадку інших лексичних варіантів територіальної назви й похідного прикметника порушує історичну традицію. Приклад помилкової заміни слова наддніпрянський на подніпровський можна навести з такого літературознавчого тексту: «Перебуваючи в Ужгороді й Львові (1840), І. Срезневський інформував українських зарубіжних братів про новини української (подніпровської) літератури, знайомив, безперечно, і з творчістю І. П. Котляревського» (Слава сонцем засіяла. — К., 1972. — С 126).
У мові сучасної преси, публіцистики і, частково, наукової літератури поширилась практика вживання форми Придніпров’я у значенні, синонімічному найменуванням Подніпров’я, Наддніпрянщина — як неофіційної назви великої території центральної України, пор.: «Автори книги журналісти В. С. Степанів та І. В. Смирнов з любов’ю розповідають про Придніпров’я як край відомих індустріальних центрів і щедрих сільськогосподарських районів» (Прапор комунізму, 4.05.83); «Її [ Катерини Білокур] твори — своєрідне художнє, але водночас документально достовірне свідчення про смаки й уподобання українського селянства 1930—1950 років, опоетизована енциклопедія культурної флори ланів, садів та городів Придніпров’я» (Макаров А. Світ образу. — К., 1977. — С. 216).
У такому значенні назва Придніпров’я кодифікована в останньому виданні УРЕ, де зазначено: «Придніпров’я, Подніпров’я — історико-географічна область, що охоплювала територію в середній течії Дніпра ( тепер Київська, Дніпропетровська, сх. частини Полтавської і Чернігівської областей)…».
Слід зазначити, проте, що для кодифікації історичної територіальної назви за найменуванням головної української ріки більше підстав мають форми Подніпров’я та Наддніпрянщина.
Недоцільно, на нашу думку, збільшувати кількість варіантів розглядуваного найменування у мові публіцистики таким оказіональним утворенням, як Придніпрянщина: «На Придніпрянщині, Поділлі, Волині, Галичині та Поліссі» (ЛУ, 8.08.85).
Щодо засвідченого в словниках варіанта Подніпрянщина, то в сучасній українській мові він вийшов з ужитку. У класичній українській літературі таке слововживання відоме в мові П. Куліша ( див. Матеріали до вивчення історії української літератури. — К.,— 1961.— Т. 2. — С. 50).
До поетизмів належить утворення Дніпров’я, що зустрічається в мові Андрія Малишка:
Як підводиться раннє світання
І в Дніпрові заквітнуть сади,
Поїздів твоїх чую дихання
І людей твоїх бачу труди.
(Де здіймаються гори Карпати).
Отже, з численних варіантів сучасного неофіційного найменування великої за обсягом території України, розташованої вздовж обох берегів Дніпра, можна рекомендувати як нормативні два варіанти — Подніпров’я і Наддніпрянщина, яким у російській мові відповідає Поднепровье. Форми ж Придніпров’я і Наддніпров’я (рос. Приднепровье) доцільніше вживати на позначення вужчої території, що безпосередньо прилягає до одного з Дніпрових берегів.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space