КОСТЯНТИН БУРКУТ

ЛЕКСЕМА НЕБО В ПОЕЗІЯХ О. ОЛЕСЯ, П. ТИЧИНИ, М. РИЛЬСЬКОГО

Результати комп’ютерної обробки поетичних текстів О. Олеся, П. Тичини, М. Рильського свідчать, що лексема небо входить до числа двадцяти іменників, найбільш уживаних в ідіолектах цих авторів. Вона посідає 16- те місце за частотністю слововживань у поетичному доробку О. Олеся і 9- те — у П. Тичини та М. Рильського.
Поетизм небо часто спостерігаємо у складі тропеїчних структур у ліриці П. Тичини і дещо рідше — у мовостилях М. Рильського та О. Олеся. Відомо, що будь-яка деавтоматизація сприйняття свідчить про посилення уваги мовців до поняття, ним позначуваного. З цього погляду образ небо є показовим для лірики П. Тичини й М. Рильського.
У ліриці О. Олеся багато метафор вибудовуються саме у контексті лексико-семантичного поля небо. При цьому часто актуалізуються образно-асоціативні ряди небо ( хмари — сонце — місяць — зорі — квіти): …вгорі, на вквітчанім хмарками небі, Стобарвно сяли дві зорі ( О. Олесь); Ледве сонце схід запалить, Розцвіте на небі квітка; Любов, як сонце. Вона розцвітає, як вогняна Квітка на темному небі душі тощо. Навіть у межах одного невеликого віршового фрагмента О. Олеся можемо виявити різновекторну сполучуваність образу небо: В небі квітка золота! І небо — прапор України! Таке вживання неба як семантичного складника художнього комплексу « Батьківщина» виразно перегукується із відповідними стильотвірними засобами М. Рильського: У небі дерева ширококрилі — У небі України.
Основна поетична парадигма, у рамках якої реалізуються образи неба в ліриці М. Рильського, — це художня паралель « небо — водойма»: Голубів тремтячі зграї черкають неба береги; В безодні неба потонув переливний крик.
Асоціативне мислення П. Тичини дозволяє зіставляти небо з очима коханої: І раптом — небо… шепіт гаю… О ні, то очі Ваші; Коли в твої очі дивлюся — Здається мені, мов бачу я небо прозоре.
У поетичних текстах П. Тичини антропоцентричні образи неба розвиваються до рівня розгорнутих: Застібнулось на всі ґудзики небо. Урізало скибку місяця На прогулянку… Деякі авторські інтерпретації поетизму небо пов’язані з семантичним комплексом ‘ музика’: Вдивляюся в небо, як в нотную книгу ( П. Тичина); Вдивляюся в небо, як в нотне узлісся (П. Тичина); музика тиха з неба ллється ( М. Рильський).
Досить часто образ небо у поетичному осмисленні митців набуває сакрального звучання. При цьому авторські вирішення таких тем, а також емоційні оцінки неба можуть бути доволі різними. У текстах О. Олеся відповідні образні структури відображають енергію пошуку. Пор.: Землю святую сльозами зросіть… Тихо заграйте на рідних бандурах, Небу свої каяття принесіть; Як небо наших сліз не чує, Хай земля рятує.
У мовостилі М. Рильського воно сягає кульмінаційного розвитку в семантичному зрощенні небо-Бог, актуалізованому в формі риторичного запитання ( Як небо полюбить без Бога?) або у складі глибоко релігійної за змістом метафори: Ходи зо мною в мій дитячий храм! Я розкажу тобі про небо й Бога.
Співвідносні образи Бог, ідеал у ліриці П. Тичини характеризуються експресією й епатажністю лексичного вираження: І буде так — Фальшиве небо сміхом хтось розколе. І стане світ новий і люди, як Боги. І скрізь, де буде поле, — Плуги, плуги…
Наведені міркування підтверджують, що небо є одним із семантично значущих іменників у поетичних дискурсах О. Олеся, П. Тичини, М. Рильського. Вони актуалізуються у поетичних текстах митців у рамках різних лексико-семантичних груп: ‘природа’, ‘Бог, ідеал’, ‘Батьківщина’, ‘музика’, ‘людина’.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space