К. С. СИМОНОВА

ПPO ЧАСТКУ НЕХАЙ ( ХАЙ)

Однією з найдавніших часток, функціонування якої простежується на власне українському мовному ґрунті, є спонукальна частка нехай. Хоч давньоруські пам’ятки цієї частки ще не засвідчують, наявність її у більшості слов’янських мов ( блр. — няхай, п. — niech, niechaj; ч. — necht’, nech; словац. — nech та ін.) вказує на праслов’янське її походження.
Виникнення частки нехай вчені пов’язують із спільнослов’янським дієсловом *nechati, nechajati («нехати», «нехаяти»)1, яке у 2 ос. однини використовувалося для творення аналітичних ( тобто описових або складних) форм наказового способу.
У староукраїнській мові частка нехай фіксується з середини XIV ст., однак значного поширення набуває лише в XVI ст. Її успадкувала і нова українська літературна мова, в якій паралельно з нехай починає активно функціонувати і скорочений її варіант — частка хай.
У сучасній українській літературній мові частка нехай ( хай) використовується як основний засіб вираження спонукальності при особових формах дієслів. Мовний аналіз висловлювань із цією часткою свідчить про те, що власне спонукальне значення частка зберігає у сполученні з дієсловами у 3 ос. однини та множини теперішнього або майбутнього часу. Пор.: «В квітках всі улиці, кричать: нехай, нехай живе свобода!» (П. Тичина); «Нехай живуть звитяжці-молодці!» (І. Кочерга); «Хай кожний в країні виростить по одному плодовому дереву» (О. Довженко). У сполученні з дієсловами 1 ос. значення спонукальності в частці нехай ( хай) дещо послаблюється: «Нехай один буду я горевати і сохнути з печалі» (І. Котляревський); «Марусю, голубонько, зайди куди-небудь, хай я з ним на самоті побалакаю» (Панас Мирний). В таких випадках передається готовність мовця виконати самому певну дію. Частка нехай ( хай) у бажально-спонукальних конструкціях, як правило, виступає у препозиції до дієслівної форми, з якою вона сполучається, і переважно на певній відстані від неї: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас» (І. Франко); «Хай собі сердиться, коли в його така сердита натура» (Т. Шевченко); «Нехай вам доленька буде щаслива І зброя легка в руці» (С. Тудор). Контактне поєднання частки і дієслівної форми властиве конструкціям, де спонукання чи наказ виражається у більш категоричній формі: «Тоді несподівано сказав: Хай залишається тут» (П. Загребельний); «Бригадою нехай командує Сашко» (О. Довженко). У контактній позиції перебувають також частка і дієслівна форма в емоційно насичених висловлюваннях та лозунгах: «Хай живуть навіки Державна Русь і Київ наш великий» (І. Кочерга); «Хай живе мир в усьому світі!». Значення емоційної насиченості й динамізму висловлювання досягається поєднанням частки нехай ( хай) з іншими ( переважно підсилювальними) частками, а також кількаразовим її повторенням: «Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами» (Т. Шевченко).
Синтаксичний характер аналізованої частки особливо виразно простежується у складному реченні, де вона виконує функцію сполучника. Якщо частка приєднує підрядне допустове речення, то вона набуває значення допустового сполучника хоч ( хоча): «Нехай прокляті ми і світом позабуті! Ми ломимо скалу, рівняєм правді путь» (І. Франко); «Хай мокро на ниві, Хай тяжко орати, Та я ж переверну ще гори ріллі» (С. Олійник). Значення допустовості зберігається і в простому реченні, якщо частка поєднується з відокремленими членами речення: «Мрії про вольність — нехай і невиразні — були тим повітрям, яким дихав Пушкін-ліцеїст» (М. Рильський). Коли частка приєднує до головного речення підрядне речення мети або умови, то вона виконує відповідно функцію сполучника мети або умови і набуває значення « щоб», «якщо»: «Заграй мені, дуднику, На дуду, Нехай своє лишенько забуду» (Т. Шевченко); «А такий був: Нехай тільки станеться кому з нашого села пригода, — головою ляже, а вирятує» (Марко Вовчок). У складі аналізованих підрядних речень частка нехай ( хай) втрачає значення спонукальності, на що вказує її зв’язок із дієсловами-присудками, які не творять форм імператива. Значення спонукальності зберігається в частці, якщо вона приєднує до головного підрядне з’ясувальне речення або виступає у складі головного речення з підрядним з’ясувальним чи умови, які приєднуються за допомогою власне сполучників або сполучникових слів. Пор. відповідно: «Скажіть, хай зайде до мене, я хочу його бачити» (В. Дрозд); «Коли поховались, нехай хоч чують» (М. Коцюбинський); «Хто почне гірке вино, то хай не кривить рота» (І. Кочерга); «Хто має мисль яку-небудь одмінну, Нехай про це зголоситься суду» (Л. Костенко).
Частка нехай ( хай) є конструктивно необхідним компонентом у складі бажальних і спонукальних конструкцій з дієслівними формами. Значення спонукальності повністю переймає на себе частка переважно у фразеологізмах, де відсутні дієслівні форми: Хай йому цур! Хай йому грець!
Досліджувана частка відзначається надзвичайно різноманітними семантико- стилістичними особливостями. За її допомогою знаходять своє вираження емоційно- експресивні моменти висловлювання, зокрема: доброзичливе побажання: «Цілую твою жінку, дітей і внучаток, нехай здорові ростуть та щасливі будуть!» (Т. Шевченко); побажання-заклик: «Нехай-бо мудрим буде Ярослав» (І. Кочерга); заклик до дії: «Нехай хоч не герої, хай пігмеї сюди прийдуть, поможуть працювати» (Леся Українка); згоду ( іноді з відтінком вимушеності): «Хай купує! — скаженіє Роман. — Хай!.. і гроші дам!.. а якже, дам!» (М. Коцюбинський); «Я згоджуюсь! Нехай за шістдесят. Вели лиш, щоб зараз дали гроші» (І. Кочерга); згоду ( з відтінком байдужості): «Нехай воно буде собі як хотя» (Сл. Б. Грінченка); пораду ( з відтінком іронії): «Нехай старий бурлакує, Гроші заробляє» (Т. Шевченко); ввічливе прохання ( з відтінком сподівання у поєднанні з часткою би): «Нехай би мені хтось добренький прислав книжки і рукописи» (Леся Українка); заохочення до дії, свідком якої хоче бути мовець: «Ану нехай і я почую, Яку там пісню ти вдереш» (Л. Глібов); обіцянку: «А яку я пісеньку склала про свою журбу! Нехай колись тобі заспіваю» (М. Кропивницький); побоювання: «Нехай господь милує! Що ж тобі за пригода така, серце!» (Марко Вовчок); недоброзичливість: «Нехай тобі присниться біс!» (І. Котляревський); застереження: «Хай знає зграя рицарських гульвіс, Як б’є ваш меч, Як пробива наш спис!», «Нехай посміє хтось загрожувать країні, Де є такі батьки, де є такі сини!» (М. Бажан) та ін. Отже, частка нехай ( хай) відіграє важливу стилістичну роль у контексті, виступає засобом відтворення певних емоцій, підкреслення модально-змістових центрів висловлювання. Безумовно, всі ці модально-експресивні відтінки підтримуються у контексті відповідними лексичними та інтонаційними засобами, однак вирішальне значення в їх вираженні має саме частка. Вилучення частки із висловлювання впливає на його зміст, а в окремих випадках висловлювання без неї неможливі.
У сучасній українській мові частка нехай та її скорочений варіант хай не мають семантичного розрізнення, оскільки вони повністю втратили зв’язок із дієсловом, від якого утворились. Як показав аналіз, не розрізняються вони й функціонально та стилістично, а також частотністю використання. Нерідко в одному висловлюванні вживаються обидва варіанти: «Нехай воюють дипломати! Хай журналісти проливають чорнило! Зупинись кров! Прийди скоріше мир!» (О. Довженко).
Внаслідок фонетичних змін, що відбулися в українській мові, в ній засвідчується значна кількість звукових варіантів частки нехай ( хай), які активно функціонують у деяких говірках, — негай, нагай, най, няй, ней, нех та ін. Окремі з них зрідка проникають і в літературну мову: «Най тії журяться, що гроші мають» (М. Коцюбинський); «На добраніч. Під ковдру. І най тобі мир» (Б. Олійник).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space