Г. М. МИРОНОВА

НАЗВИ ОДЯГУ ВІД ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ

зокрема української. Слово сорочка Йому [ Енею] Дідона підослала, Що од покійника украла: Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок (Котляревський І. П. Енеїда.)
Серед назв, пов’язаних з матеріальною культурою суспільства, назви предметів одягу — одна з найдавніших і груп лексики, тому знати про походження і функціонування цих слів у сучасній мові важливо для вивчення історії народів та їх мов.
Найбільш звичайними у сучасних слов’янських народів є такі назви предметів одягу, як сорочка, штани, пояс, що протягом віків входили до лексичних систем слов’янських мов,
із значенням, близьким до значення цього слова в сучасній українській мові, зустрічається вже в пам’ятках давньоруської мови XI століття, напр.: и сволокоша і с него сорочку кроваву сущю, и вдаша попадь ( и) ωпрати (Лаврентіївський та Іпатіївський літописи). У текстах з релігійним змістом частіше вживалася старослов’янська форма слова срачица, напр.: В срачици одинои ( Срезневський); И проси оу него гля(дя) не имhю срачици створи любовь коупи ми срачицю (Картотека
Словника російської мови XI—XVII ст.). до складу термінологічних
Форма sracica з таким же значенням відома у сучасній словенській мові. Існують різні погляди щодо походження слова сорочка. Так, Н. В. Горяєв наводить відповідники до нього з інших мов: герм. serk-r — «сорочка», англо-сакс. serce — «панцер», швед., дат. särk— «жіноча сорочка», фін. särk — «сорочка». М. Фасмер, Н. В. Горяєв, О. Г. Преображенський вказують на зв’язок слова сорочка з лит. šarkas «одяг», мн. šarkai. Л. Нідерле вважає, що слово срачица походить безпосередньо від лат. sarca. Проте цієї думки не поділяють автори Етимологічного словника латинської мови A. Вальде і И. Гофман. Деякі дослідники вважають, що слово сорочка походить від сорока у значенні « кичка, кокошник».
Слово сорочка та похідні від нього існують в усіх східнослов’янських мовах: укр. сорочка, сороченька, сорочечка, сороченя, сорочина; рос. сорочка, сорочковий, сорочи́ца; білор. сарочка, сорочинка, сорочонка. Воно входить
словосполучень: охолоджуюча сорочка (у ракетному двигуні), захисна сорочка (у серця, у мартенів), водяна сорочка (для електрозварників), металева сорочка (для алмазів) тощо; широко вживається в українських народних прислів’ях та приказках: Чужа сорочка не гріє; Родився без сорочки, так і вмру без штанів; За спанням та лежанням і сорочки не будеш мати; Вже мені і сорочкапе мила; Своя сорочка ближче до тіла; Хвальба ( журба) сорочки не
дасть і т. ін.
Прислів’я,
приказки,
фразеологічні
звороти
зі
словом
сорочка
широко
використовуються у художніх творах: З миру по нитці голому сорочка (М. Коцюбинський, М. Кропивницький, П. Мирний, Марко Вовчок); Своя сорочка до тіла ближче ( П. Куліш, В. Кучер, О. Сизоненко, П. Козланюк); В сорочці вродився ( О. Гончар, B. Собко, Ю. Шовкопляс, М. Стельмах); Змокну до сорочки (І. Нечуй-Левицький, Г. Тютюнник, В. Сосюра, М. Рильський, П. Куліш); Остання сорочка (О. Довженко, Г. Квітка- Основ’яненко, А. Тесленко, Г. Хоткевич); Роздяг до сорочки (М. Кропивницький). У творах українських письменників слово сорочка часто супроводжується різноманітними, як правило, позитивно забарвленими епітетами: біла, полотняна, вишита, гаптована, чумацька, парубоцька; сорочка-вишиванка. Це слово або словосполучення з ним вживаються
для створення яскравих поетичних образів:
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
(Т. Шевченко);

Сьогодні знов я осінь пригадав. Яка вона спокійна і розважна! Червоний мед пила і цілий день гуляла, Тепер скидає жовті сорочки.
(В. Поліщук);
Земля наче вбралась на різдво в білу сорочку
(М. Коцюбинський).
У давньоруській мові було відоме слово ногавици. Вперше його засвідчив Переяславський літописець: начаш# пристроати собе кошюли а не срачици… і «кі гворъ в ногавици створше образъ килы имоуще.
Етимологія цього слова досить прозора: воно є похідним від слова нога (Фасмер). Праслов’янське слово *nogavica означало, очевидно, деталь костюма, яка закривала ногу від коліна до щиколотки; про це свідчать значення слова в деяких слов’янських мовах: д.-чеськ. nogavice «панчоха», «шкарпетка», п. діал. nogawica з тим же значенням.
Слово ногавица (та його похідні) характерні для більшості слов’янських мов: болг. ногавица, ноговици, ногалка, ногачки, ногица, ногичка «овеча шкура, яку пастухи прив’язували до ніг, щоб не подряпатись колючками; штанини», макед. ногавица «холоша», с.-х. ногавице ́ «штани», ногавица «холоша», слн. nogàvica «панчоха, шкарпетка», п. nogawice, nogawica, nogawka «холоша, штанина, шкарпетка, панчоха», кашуб. nógavica «штани, панчоха, холоша», ч. nohavice «штани, холоші», в моравських наріччях nohavka, слц. nohavice «штани», в.-луж. nogajca.
У староруській « Грамоті митрополита Кипріана до преподобного Сергія Радонезького і Феодора, ігумена симоновського з скаргами на великого князя Дмитрія Івановича» (XIV ст.) знаходимо: Слуги же моя, надъ многимъ злымъ, что надъ ними здhяли, отпуская ихъ на клячахъ либивыхъ, безъ сhделъ, во оборотьhхъ лычныхъ, изъ города вывели ограбленыхъ и до сорочки и до ножевъ, и до ногавицъ, и сапоговъ и киверевъ не оставили на нихъ!» (РИБ, VI).
У говорах російської мови слово ноговица фіксується із значеннями: «штанинка, холошка»; «підколінник, окрема частина одягу або взуття, яка прикриває гомілку»; «пов’язка або нашивка на нозі свійської птиці для відзнаки» (Даль). Словник Д. М. Ушакова подає слово ногавица у значенні: частина взуття або одягу, яка закриває гомілку з коліном з позначками обласне і спеціальне. У сучасній російській літературній мові слово ногавица в значенні « одяг» не вживається.
У білоруських говорах зустрічаються дві фонетичні форми слова ганавіцы и нагавіцы1 з близьким значеннями « кальсони, штани»2. Слова нагавіцы, ганавіцы із значенням « верхні чоловічі штани» переважають у мові старшого покоління3. Білорусько- російський словник подає слово нагаві́цы (тільки у множині) «штани» з позначкою обласне.
У говорах української мови слово ногавиці та пов’язані з ним форми виступають, в основному, з одним значенням « штани»: ногавки «ногавки полотняні, холоші з грубого сукна» (Верхратський), нагавки «штани» (Верхратський), нагавиця ̀ (галицьке слово) «смугасті довгі штани» (Піскунов), ногави́ці «підштаники»; ногави́ця «одна штанина»; ногавки ́ «верхні штани» (Желехівський), ногави́ця «штанина, мн. штани суконні», ногавки ́ «штани з полотна» (Грінченко). «Словник української мови» реєструє слова ногави́ця «холоша» та ногавки ́ «полотняні штани» з позначками діалектне. Літературною нормою допускається вживання слова ногави́ці у множині із значенням « суконні штани» (СУМ).
Слід відзначити стабільність семантики слова ногавиці в українській мові на протязі всього її історичного розвитку.
Слово ногавиці неодноразово зустрічається в творах українських письменників, у народній творчості: «…вони вийшли з хижі — батько Ант, босий, у чорному гостроверхому вовняному ковпаку, грубих сірих ногавицях і такій самій сорочці…» (С. Скляренко);
А я тобі посилаю
Старі ногавиці,
Зроби собі жупанину,
З рештків — рукавиці
(С. Руданський);
Дівки вінки погубили,
Молодиці кибалиці,
А парубки ногавиці
(П. Чубинський).
«…І цей ( дід) просив за казку плату. Тому хлопець дав з себе реклик. Третьому дав за казку останні ногавиці…» (А. Калин. Закарпатські казки). Але як позначення нижньої частини чоловічого одягу слово ногавиці в українській загальнонародній мові давно вже поступилося місцем пізнішому запозиченню штани, яке поширилося в усіх східнослов’янських мовах.
Одним з традиційних елементів одягу у різних народів, у тому числі й слов’ян, є слово пояс, зафіксоване ще в пам’ятках давньоруської мови, напр.: како с # поклан# ють въ храмh рекше в ропати, сто»ще бес по»(са); и розда оубогы ( м) имhние свое. все золото и серебро. и камение дорогое, и по»сы золотыи ω(т) ца свое(го) и серебр# нье (Лаврентіївський та Іпатіївсъкий літописи).
Історичні документи свідчать про те, що пояси, як важлива частина князівського та царського одягу, переходили в спадщину. Так, великий князь Іван Данилович Калита у заповіті відписував своїм синам: «Ивану поясъ болший съ женчугомъ съ каменьемь, поясъ золотъ съ капторгами, поясъ сердониченъ золотомъ окованъ. …Андрею поясъ золотъ Фрязьский съ женчугомъ с каменьемъ, поясъ золотъ съ крюкомъ на червчатh шолку, поясъ золотъ царевьский».
Пояси могли бути із різноманітних тканин і матеріалів, з кованими металевими бляхами, дзвіночками, брязкальцями тощо4.
Пояси для мечів та щабель виготовлялись частіше з тасьми та ременів і мали чотири кінці: два з них були для застібки пояса, на який навішувались меч або шабля, а два для лука та сагайдака5.
Пояс — загальнослов’янське слово: болг. по́яс, п. pas, pasek, opasać, opaska, ч. pás, páska, pásek, слн. pojâs, pâs, с.-х. nöjac, пâс, слц. pàs, в.-луж., н.-луж. pas.
Воно походить від псл. ро-jasъ ( пор. ст.-сл. «сало «пояс», споріднене з лит. jùosta «пояс», лтш. just, juschu, гр. ζωστός « оперезаний», ξωστής «пояс», ξώγη « жіночий пояс», авест. yasta «оперезаний», алб. ngjesh «оперізую» (Преображенський, Фасмер, Младенов, Brückner, Holub-Кореčnу, Machek).
Слово пояс часто вживається у прислів’ях та приказках, народних піснях: Що вміть, так того за поясом не носить; Хоч голий, зате в поясі (Укр. народні прислів’я та приказки); Добрий товар, пояси, Що продаси, то і поїси ( Номис).
Це слово увіходить до складу фразеологічних сполучень, використаних письменниками і поетами: Кланятись у пояс (І. Нечуй-Левицький, П. Гулак-Артемовський, М. Стельмах, П. Тичина, П. Куліш); Заткнути за пояс (М. Кропивницький, Панас Мирний, Г. Квітка-Основ’яненко, Остап Вишня, О. Гончар, В. Кучер, М. Рудь);
Везе Марко Катерині
Сукна дорогого,
А батькові шитий пояс
Шовку червоного
(Т. Шевченко).
Слово пояс у сучасній українській мові набуло багато переносних значень; воно входить до складу спеціальних термінів: пояс стародавніх споруд; плечовий пояс, пояс задніх і пояс передніх кінцівок (анатом.); кульовий пояс (геометр.); пояс постійної температури; вулканічний, сейсмічний пояс (геофіз.); пояс астероїдів (астроном.); рудний, золоторудний, гірський пояс (геолог.); кліматичні пояси: помірний, жаркий, холодний (географ.); пояс оборони (війск.); рятувальний пояс; ловчі пояси; плодовий, клейовий, водний, зелений пояси (агроном.); декоративний пояс (архітект.).
Таким чином, найбільш поширені назви одягу ( сорочка, пояс) належать до найпродуктивніших лексичних елементів слов’янських мов і використовуються як складова частина усталених словосполучень.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space