Г. Г. РОГАЧОВА

ОБ’ЯВА ЧИ ОГОЛОШЕННЯ?

В українській мові багато слів-синонімів. Якщо вони містять нові чи додаткові відтінки у значенні, мова їх зберігає. Якщо ж існуючі синоніми стають абсолютними, один з них або поступово зникає з ужитку, або набуває якогось відмінного стилістичного забарвлення, або змінює свою лексичну сполучуваність.
Цікавою з цього погляду парою є іменники об’ява і оголошення. Це іменники одного семантичного поля. Оголошення Словник української мови тлумачить як « повідомлення, оповіщення про що-небудь». Підтверджується це й контекстами: На белебні посеред села червонясто красується нова будівля чайної, вікна в ній широкі, прозорі, біля кам’яного ґанку — щит з оголошеннями (Ю. Бедзик); Рая ніколи не зупинялась перед оголошеннями, що сповіщали про наступний кінофільм, концерт або виставу в драматичному театрі» (П. Автомонов); Найкращий спосіб — дати оголошення за кілька днів до визначеного терміну ( О. Вишня); На дверях висіло оголошення, що сьогодні в приміщенні агітпункту буде прочитано для виборців доповідь ( О. Донченко).
Іменник об’ява вживається з тим же значенням, без обмежувальної ремарки, однак тлумачення його у цьому ж словнику (« Те саме, що оголошення») уже свідчить про певне обмеження у значенні і вживанні. Справа в тому, що іменник об’ява, утворений від дієслова, позначає не стільки опредмечену дію, скільки сам предмет: плакат, листок, який містить певне повідомлення. А слово оголошення часто позначає дію за значенням оголосити. Існування словосполучень, в яких іменник оголошення не може бути замінений синонімом об’ява, є свідченням того, що вони не стали дублетними. Це такі словосполучення, як оголошення війни, оголошення конкурсу та ін. Ось лише кілька прикладів: В ніч на 24 червня [1812 p.] французи вдерлися в межі Росії без оголошення війни» (Рад. Україна); В ніч на 12 (24) червня 1812 року війська Наполеона без оголошення війни перейшли прикордонну ріку Німан і почали вторгнення в Росію ( Ком. України); «Уперто прагнучи завоювати всю Європу, Бонапарт, спираючись на вже підкорені ним народи, зібрав півмільйонну армію і без оголошення війни напав на Росію ( Іст. УРСР, т. 1); Багато які партійні працівники [Радянської республіки] дали захопити себе революційною фразою, наполягали на оголошенні імперіалістичній Німеччині [ у 1918 році] революційної війни (Іст. КПРС); [Сокіл:] — Даруйте, я трошки спізнився, хлопці. Щойно прийшло оголошення і царський маніфест про початок загальної військової мобілізації… (Я. Качура); Наше мистецтво починається задовго до оголошення спектаклю, задовго до репетиції та першого читання п’єси. І кожного разу ідейний багаж художника, його громадські, естетичні та етичні погляди лежать в основі творчого процесу ( А. Бучма). Приклади свідчать, що заміна не можлива в тих випадках, коли в іменнику оголошення переважає дієслівне значення.
Цікаво відзначити, що такі письменники XIX— початку XX ст., як Леся Українка, І. Франко, М. Коцюбинський, вживали переважно іменник оголошення. У довоєнні роки і в перше повоєнне десятиліття іменники об’ява і оголошення вживалися з однаковою частотністю. Щодо дієслів, від яких походять ці іменники, то паралельно з оголошувати вживають дієслово об’являти, ширше представлене мовленням XIX ст. Пор.: Приїздив Рудченко [ старий] і об’явив себе « трупом» для українофільства, але для всього прочого зовсім живим — давно б так! (Леся Українка); Як зібрали нас в останній раз та об’явили, що ми всі вільні.., — як заридає тоді Чайчиха!.. (М. Вовчок). Однак на сучасному етапі розвитку української мови перевагe надають дієслову оголошувати; об’являти тлумачний Словник української мови характеризує як розмовне, рідковживане. Іменник об’ява у 60- ті роки XX ст. характеризувався як розмовний ( див., зокрема, Українсько-російський словник, т. III; Русско-украинский словарь, т. II).
Характерно, що у П. Тичини, М. Рильського та інших провідних письменників помітна тенденція до широкого вживання іменника оголошення. Об’ява вживається лише за вимог римування. І в прозових текстах скрізь зустрічаємо іменник оголошення: Я спинився чомусь на тій сторінці газети, де містяться оголошення про шлюбні розлуки ( М. Рильський, Вечірні розмови, 1964, с. 24); Чимдалі менш стає на шосе людей. І глухіше чути з репродуктора якесь ( не чути слів) оголошення диктора ( А. Головко); Я не генерал, хоч ти й називаєш мене в твоєму оголошенні «генерал Макодзьоба». Я — вище генерала. Я народ! (Ю. Яновський).
У публіцистичному, науковому та діловому стилях вживається майже завжди іменник оголошення, що ще раз підтверджує його нормативність для всіх функціональних стилів.
І сьогодні ми ще зустрічаємо іменники об’ява і оголошення поруч. Тенденція до усунення дублетності в мові з часом визнає життєздатним якийсь один із них. Ми рекомендуємо вживати іменник оголошення як стилістично нейтральний.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space