К. В. ЛЕНЕЦЬ

ОВОЧІ — ГОРОДИНА — ЯРИНА

«— Чого там [ у садку] тільки немає! — зітхнувши промовив Василь… — Мати розказує… що не тілько райські яблучка, а й аґрус, порічки, виноград, — отакими кетягами так і висить! А груш тих, а ягід усяких, а яблук?
— А що якби тобі, Грицьку, узяв та й віддав усе оте дворище? Що б ти робив?
— Я б тоді паном діло зажив.. Усе б у садку і сидів та овоч їв» (Панас Мирний).
Що це — помилка? Говорять про яблука, груші, виноград, аґрус, а потім усе це називають одним словом овоч! Адже ми сьогодні знаємо, що овочі ростуть не в садку, а на городі, в полі. І не на деревах, а в землі або як трави. А ще їх називають городиною, яриною.
Овоч (частіше множинна форма овочі) — запозичення з старослов’янської мови, у якій воно мало значення « те, що росте» (Н. Н. Шанский, В. В. Иванов, Т. В. Шанская. Краткий этимологический словарь русского языка, вид. 2-е, 1971, с. 302). З давніх-давен в українській мові слово овощ ( овоч) та інші його фонетичні різновиди вживалися на позначення різних плодів — городніх, садових, польових. Це відповідним чином відображено й у письменників і в словниках. Так, у словнику за ред. Б. Грінченка овощ фіксується як відповідник російського слова плод, а похідний прикметник овощевий — слова фруктовый. Словник Уманця і Спілки подає овощ як третій український відповідник до російського слова фрукт, а російське плод перекладає двома формами — овоч і овощ (другий і третій відповідники). В українсько-німецькому словнику Є. Желехівського та С. Недільського форми овоч і овощ розрізняються: овоч — «плід», «фрукт» взагалі, а овощ — збірне: 1) «coll. Fruchte.. 2) ..Gemtise».
Нова праця українських лексикографів — тлумачний « Словник української мови» — визначає овощ як застаріле слово; сучасна літературна норма — овоч. У цьому словнику зафіксовано три значення іменника овоч ( овощ): 1. Плоди городніх ( рідше польових) рослин та зелень, що вживається як їжа; городина. (Реалізується переважно формою множини і відповідає російському нормативному овощи та розмовному овощ): «Мати йде.. в городню бригаду вирощувати овочі» (О. Копиленко). 2. (Уживається рідко). Плоди садових ( рідше лісових) дерев та кущів; фрукти, садовина ( перекладається російськими плод, фрукт і виражається також переважно формою множини): «Чи моє плем’я їстиме овощі з мого саду?» (І. Нечуй-Левицький); «Цвіт весняний ·— літній овоч На дереві життя давав» (М. Рильський). 3. М’які плоди будь-яких рослин ( збірне, перекладається російськими плоды, овощи): «Тут була овощ огородня, садова й польова» (Панас Мирний); «Осінь розсипала овочі стиглі» (М. Зеров).
Отже, основне значення слова — перше. Воно широковживане й загальновідоме. Овоч — це те, що дає літо на додачу до хліба: цибуля, капуста, морква, буряк з ботвиною, картопля, огірки, помідори, ріпа, кавуни, редиска, баклажани, гарбузи, дині тощо.
Для щоденної потреби господарі здавна вирощували овочі на спеціальних присадибних ділянках — городах. Звідси ще такі назви того, що тут виростало: городина, огородина, городовина. Напр.: «Одна половина города зеленіла городиною, друга половина була засіяна житом» (І. Нечуй-Левицький); «Жваво торгують колгоспні ятки з городиною. Кавуни рябі й чорні, червоні помідори, сині баклажани, пізні кабачки» (Ю. Яновський); «Я повертаю в зелений ряд огородини [на базакі. — К. Л.]. В гарячому повітрі запахло кропом, петрушкою. Ряди зелені — наче зелений город» (І. Нечуй-Левицький).
Зелень, що йшла на приправу до страв, — це зілля (див. Словник Уманця і Спілки, стаття овощ): «Христя уже кришила зілля на страву» (Панас Мирний); «Ось Андрійко- Неумійко Юшку з риби став варить: Вкинув зілля, Рибку з сіллю, А води… забув налить» (Г. Бойко).
Сьогодні в побуті овочі ( городина) — те, що росте на городі ( рідше в полі), відрізняють від фруктів ( садовини), того, що росте на деревах, кущах у саду ( рідше в лісі). Це відбите, зокрема, і на сучасних вивісках магазинів: овочі — фрукти або овочевий (фруктовий) магазин, фруктові ( овочеві) соки. Запозичене слово фрукт, широковживане в усіх стилях сучасної мови, входить до активного запасу нашої лексики.
Літературні городина, садовина — нейтральні слова, але на фоні більш загального овочі сприймаються як трохи знижені, побутові. Всі три іменники вживані в різних стилях літературної української мови. Використання більш конкретних, вужчих значенням городина, садовина допомагає уникнути повторів, урізноманітити мову. Саме таку роль вони виконують, наприклад, у газетних нарисах: «Хай буде надворі пізня сльотава осінь, зимові сніговії, а в теплиці завжди літо, щедре на свіжу городину» (Рад. Україна).
У діалектах уживане ще й слово городовина.
В художніх творах трапляється ще одна назва — ярина. Цей іменник утворений від спільнослов’янського кореня яр-. У спільнослов’янській мові було слово яръ, утворене з допомогою афікса — ъ ( спочатку — словотвірної морфеми, а потім — закінчення) від індоєвроп. основи *іег «рік, весна». Початкове значення яръ — «весняний, теплий, гарячий», пор., напр.: ярка — «вівця, що народилася цієї весни», яровий хліб — «хліб, посіяний весною», ярий — «весняний» «В полонинах трави ярі сходять» (Леся Українка). Суфікс — ин(а) має значення збірності. Отже, ярина — «те, що народилося, з’явилося весною» — весняна зелень, свіжі парості. Пор. у зв’язку з цим одно із розгалужень початкового значення спільнослов’янського слова яръ — «іскристий, ясний», звідки, наприклад, російське яркий — адже свіжі весняні парості також ясні, іскряться, виграють на сонці життєвими соками; Ярило — давній слов’янський бог родючості. Згадаймо ще із роману П. Загребельного «Левине серце»: «В самому селі це місце ніколи не називалося яром, а мало назву промовистішу і трохи навіть похмуру: провалля. Бо « яр» — це яріння природи, це її примха, вибрик. Це, власне, гра природи, а відомо ж, що гра може бути тільки весела, принаймні так усі вважають».
Слово ярина засвідчується ще в « Синонімі словено-роській» — пам’ятці староукраїнської мови (XVII ст.). Воно увійшло також до « Словника української мови» П. Білецького-Носенка, де подане з двома наголосами: ярина ́ ( ярина) ́ і тлумаченням: «Всякие летние хлеба, которые сеются и поспевают летом, как-то: пшеница ярая, гречиха, ячмень, просо, овес и проч.»
У словнику за ред. Б. Грінченка ярина зафіксоване у значеннях « яровий хліб», «ярові посіви», «ярове поле». У словнику Є. Желехівського та С. Недільського ярина пов’язується не тільки з хлібами, воно має ще значення « овочі, зелень», «поле для ярового хліба», «поле для овочів, зелені»: «1) Sommergetreide.. 2) Gemüse.. 3) die Felder für 1) і 2)».
Дальший розвиток ішов у напрямі розрізнення сфери вживання кожного із указаних значень. Ярина в значенні « хліб, посіяний цієї весни» — загальновідомий термін сільського господарства. Пор. однокореневі яровий ( посів), яровина, яровизація, яровизувати, яровизований. Ярина в значенні « овочі, зелень» залишилося в діалектах. Сучасні словники подають іменник ярина з поміткою обл., наприклад, шеститомний « Українсько-російський словник».
У дореволюційних письменників ярина в значенні « овочі, зелень» уживається в художніх творах як звичайна назва. Його вживали представники різних діалектів: «За парканом був огород, засаджений яриною» (І. Франко); «— А ярина?.. Яка ж ярина?.. Ах, правда, у мене ж єсть артишоки!» (Олена Пчілка); «За обідом., дають завжди три потрави і якусь ярину» (Леся Українка). У сучасних текстах воно на місці і при тому нейтральне, коли автор змальовує побут місцевості, де це слово звичайне в такому значенні: «Дівчина поле ярину» (Д. Павличко); «В городах найшов Андрійко часник, редьку, петрушку, цибулю і намикав досить ярини, з якої думав зварити юшку» (Ю. Опільський).
У наукових, офіційно-ділових текстах поширені нейтральні нормативні назви овочі, фрукти: «Збільшується виробництво заморожених овочів та фруктів» (П. М. Білецький. Овочівництво); «Овочі — дуже цінні продукти харчування, що доповнюють хліб і жири; вони містять вітаміни, без яких не може існувати людина» (Колгоспна енциклопедія).

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space