Я. І. ОЛЬХОВИЙ

У ПЕРЕТИКУ ХОДИЛА..

Записаний Тарасом Григоровичем Шевченком текст української народної пісні « У перетику ходила» широко відомий у музикальних обробках композиторів М. Лисенка, О. Незовибатька та ін. Це пісенний монолог, що виконується в ритмі запального народного танцю, в якому в жартівливій формі дівчина хизується перед матір’ю залицянням до неї трьох наречених. Вона виспівує матері про те, що « ходила у перетику» то по горіхи, то по опеньки, то по дрова і за кожним разом закохувалася то в мірошника, то в бондаря, то у лимаря. В заключному куплеті дівчина жартівливо погрожує матері, що тій доведеться зятями мати усіх трьох залицяльників.
Пісня полонить своєю безпосередністю і щирою простотою». Тож не вдивовижу, що і зараз вона залюбки виконується аматорами художньої самодіяльності і не зникає з репертуару професійних виконавців української народної пісні.
Нашу увагу привернув рядок « у перетику ходила», повторюваний у трьох куплетах. Слід відзначити, що Б. Грінченко тлумачить слово перетика як « границя між володіннями, утворена рядом дерев». Це тлумачення супроводиться знаком запитання, тобто Б. Грінченко сумнівається у наведеному ним значенні.
Сучасні лексикографи, в тому числі й укладачі 11- томного Словника української мови повторили це визначення. Реконструйована ними форма називного перетика (на підставі Шевченкового « у перетику ходила») з наголосом на другому складі, на наш погляд, неправомірна. Якщо справді називна форма слова була б саме такою, то наголос у ній, подібно до слів переміна, перевага, перемога, передача та інших, падав би на третій склад, а не на другий, як це випливає із фіксованого силабо-тонічною ритмікою контексту даної поезії.
Очевидно, більш вірогідно виводити вихідну форму перетик, а не перетика (у пісні слово вжите в місцевому відмінку з прийменником у). Словосполучення « у перетику» означає не напрямок до об’єкта, до якого, як вважають, ходила дівчина по горіхи, а те, у що вона була одягнута, вирушаючи до лісу. Адже тільки у лісі, а не у гіпотетичній « огорожі з дерев» можна було знайти і горіхи, й опеньки, навіть хмиз. Отже, не перетику, тим більше не перетику, а перетик, як частину одежі чи спорядження, найправомірніше уявити у вигляді підручної плахти, верети чи ряднини, якою іноді ще й зараз « обтикаються» або «перетикаються» попід пояс попереду жінки-селянки, вибираючись до лісу.
На нашу думку, назва перетик як означення полотняного фартуха ( попередника) походить від дієслова перетикати, тобто встромляти, закріплюючи цей перетик-попередник під пояском. А вийшов він з ужитку, мабуть, тому, що функцію підручного рядна, в яке можна було б призбирати якусь дрібну поклажу, взяла на себе більш зручна для такого призначення запаска, яка закріплялась на стані зав’язками або ж застібувалася на петельку.
Слід ще відзначити, що слово перетик у розглянутому значенні вже не було вузькодіалектним, хоча в період укладання Грінченкового словника шевченківський текст, можливо, був єдиним, де воно було зафіксоване. Це слово, зокрема у формі перетика, використав І. Я. Франко у перших строфах віршованої казки « Абу-Касимові капці». Характеризуючи старого скупаря Абу-Касима на підставі його одягу, письменник з гумором перелічує непривабливі деталі убрання:
Лисину замість турбана
Обвивала шмата драна,
Ветха — й кольору не знать:
Плащ — верета — перетика.
Шпилька з терня, пояс з лика —
Хоч у просо шпаки гнать.
Із наведеного контексту випливає, що перетика — деталь одягу, до того ж досить примітивного, на зразок верети, котрою звичайно обтикають стан. Отже, це ще одне підтвердження нашої думки про дійсну семантику вжитого Шевченком слова.

Друкуючи статтю Я. І. Ольхового, редколегія збірника « Культура слова» не вважає, що питання про значення Шевченкового « перетику» розв’язане тепер остаточно. Однак припущення автора статті видається цілком допустимим. Річ у тому, що слово « перетика» досить поширене у багатьох українських говорах лівобережжя і правобережжя Дніпра, але тільки в значеннях « край», «межа», «огорожа», «тин», «пліт» тощо. Тому, очевидно, видатний український лексикограф Б. Грінченко, який, безперечно, знав дане слово у цьому значенні, трохи поширив його відповідно до свого розуміння Шевченкового контексту. Адже « смуга дерев» може служити межею, відгороджувати одне поле від другого і т. ін. Разом з тим Б. Грінченко супроводить це фактично реконструйоване ним значення знаком запитання, оскільки в жодному говорі смуга дерев у значенні межі-огорожі йому ( як і нам) не була відома. Чи є вірогідною така реконструкція? Цілком. І в лісосмузі можна знайти і горіхи, і опеньки, і дрова. А можливо, Шевченко тут трохи кепкує з своєї героїні, що ходила в перетику з іншою метою. Проте, слова « перетика» і « перетик», як його варіант, відомі в багатьох південно західних говорах також в значенні « різновид жіночого одягу, оздобленого поперечним візерунком». У такому значенні ці слова, безперечно, могли поширитися й на інші українські говори Середньої Правобережної Наддніпрянщини, тобто й на рідну для Шевченка говірку. На жаль, за наявними у нас джерелами, нам не вдалося встановити точніше, що саме являв собою цей різновид жіночого одягу, але в деяких записах виразно йдеться про одяг оздоблений, одяг-прикрасу. Чомусь Б. Грінченко не фіксує значення « жіночий одяг» зовсім. Можливо, воно йому, як представникові лівобережжя Дніпра, не було відоме?
Яке з припущень правильне? Треба точно з’ясувати, що ж це за « різновид жіночого одягу» і чи вживалися слова « перетик», «перетика» в такому значенні у рідній для Шевченка говірці. Це, на нашу думку, цікаве завдання для дослідників мови Великого Кобзаря.
М. М. Пилинський

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space