Б. В. ШИПРИКЕВИЧ

ДИВУВАННЯ — ЗДИВУВАННЯ — ПОДИВ

Слова дивування, здивування, подив мають спільні корені і функціонують в усному та писемному різновидах загальнонародної української літературної мови. Хоча за значенням вони синонімічні, проте їх не можна назвати абсолютними синонімами. Іноді деякі мовці помилково вважають їх взаємозамінними, що призводить до прикрих помилок.
Семантичний обсяг однокореневих іменників дивування, здивування ширший від семантичного обсягу іменника подив. Як свідчить 11- томний Словник української мови ( далі СУМ), слово дивування означає « стан людини, викликаний тим, що вражає, дивує своєю незвичайністю, незрозумілістю або несподіваністю»: «Я ніколи не то, що бачила, а й не гадала, щоб на світі було таке! — і страх перейшов у дивування» (Панас Мирний); «його дивуванню, здавалось, не було меж» (з розмови). Близькозвучним до нього є префіксальний іменник здивування, що має однакове семантико-стилістичне навантаження; він характеризує почуття, стан людини, дуже враженої чимось незвичайним, незрозумілим: «Долаючи власну сором’язливість, школярки із здивуванням слухали розповідь про майбутній фільм» (О. Гончар); «В його очах світилось здивування й підозрілість» (Ю. Смолич); «Нещодавно під час зустрічі з передовими доярками району наші колеги з інших господарств висловили здивування з приводу того, що навіть поміж собою ми називаємо одна одну тільки по імені та по батькові» (Кіровоградська правда) та ін. Отже, розглядувані іменники слід вважати абсолютними синонімами, а семантика їх багата на відтінки, зумовлені мовною ситуацією, адже дивування, здивування буває і від захоплення, радості, і від нерозуміння чогось, і від несподіванки, навіть від обурення тощо. За своїм лексичним значенням ці іменники є назвами абстрактних понять, що позначають опредметнений стан. Це віддієслівні іменники. Слід зауважити, що в мові частіше вживається слово здивування (віддієслівні іменники, утворені від дієслів доконаного виду, взагалі більш поширені в мовленні). Словники фіксують також лексеми здивовання (рідковживане) і здивованість.
Слово подив має вужчу семантичну місткість, ніж іменники дивування, здивування. Характеризуючи семантику слова подив, «Словник української мови» вказує на те, що воно означає « почуття або стан, викликані сильним враженням від чого-небудь незвичайного, несподіваного, незрозумілого, надзвичайне здивування від когось, чогось, захоплення ким-, чим-небудь, а також нерозуміння кого-, чого-небудь, сумнів, збентеженість з якогось приводу». У « Короткому тлумачному словнику української мови» (К., 1978, с. 199) значення іменника подив розкривається так: «Почуття здивування, поєднане з визнанням, пошаною, захопленням»: «Проїжджаючи оновленим Закарпаттям, раз у раз з подивом і зацікавленням натрапляєш на промовисті сліди нашої чудової сучасності» (Рад. Україна); «Викликає подив трудовий порив людей, чіткість і злагодженість у всьому збиральному конвейєрі» (з радіопередачі); «Радості подив» (заголовок статті в « Літературній Україні»). У цих текстах слово подив є синонімічним до дивування, здивування, але виражає тільки позитивну суб’єктивну оцінку.
Іноді названий іменник набуває значення « дивуватися, не розуміючи чогось»: «Викликає, м’яко кажучи, подив і позиція дирекції заводу. Створюється враження, що тут забули про необхідність боротьби з забрудненням річок» (Рідна природа).
Подекуди слово подив вживається в значенні « огляд» (СУМ): «Я не запродав своєї Терпсіхори [ статуї]. Я поставлю її на подив людський, мов у храмі» (Леся Українка). Коли ж ідеться про здивування, поєднане з осудом, обуренням, гнівом, зневагою, слід ужити дієслово дивування (або здивування). Недоречно вживати слово подив і тоді, коли йдеться про незначну емоційно-оцінну реакцію. Тому у такій, наприклад, фразі: «Чи то подив, чи розгубленість майнули в очах хлопчака, коли він серед маслюків знову побачив великий білий гриб» замість іменника подив краще вжити іменник здивування.
Таким чином, не всі компоненти синонімічного ряду дивування — здивування — подив є повністю взаємозамінними. Перші два можуть заступати третій, а третій їх заступає далеко не завжди і має дещо вужчу сферу вживання.
Аналогічно з дієсловом подивляти. Воно зберігає локальне забарвлення, і саме від нього утворилося літературне подив. Тому і вживається воно з аналогічним значенням: «Подивляємо материнську любов і безкорисливість» (Рад. жінка); «Із ран — нове життя заколоситься, що з нього світ весь буде подивлять» (П. Тичина). Досить часто його помилково вживають в окремих контекстах: «Коли із сторінок книги перед тобою постають картини жорстокого визиску робітників промисловцями Борислава, то подивляєш поведінку хижака Германа Гольдкремера, в душі закипають ненависть і лють до капіталіста…» (з курсової роботи). Тут замість подивляєш доречно було вжити засуджуєш, обурюєшся. Дієслово подивляти також рідко вживається і в значенні « розглядати»: «Олена подивляла гарного коня» (М. Коцюбинський). За спостереженнями, аналізоване слово найчастіше трапляється у західноукраїнських говірках.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space