Г. Т. ЯЦЕНКО

ПІВ-, НАПІВ-, ПОЛУ-

В українській мові словоскладання за допомогою компонентів пів-, полу- — явище дуже давнє ( початки його слід шукати ще в старослов’янській мові), спільне не тільки з мовами російською та білоруською, а й з усіма слов’янськими мовами.
Найстарішими утвореннями в українській мові були, очевидно, слова типу полуденний, полудневий, полуденок, полудень, полуднання, полуднувати, полуднати, полукіпок, полумисок, полуніч, полуночний, полуночник, полуночниця, полупанок. Утворювалися слова з полу- й пізніше: полуботинки, полуботки, полувал, полусукно тощо. Утворюються такого типу слова й тепер, але навряд чи можуть вони вважатися нормою сучасної української мови.
В українській літературній мові запанував компонент пів-, відбиваючи закономірності фонетичних змін. Певно, якийсь час він був єдиним продуктивним багатозначним компонентом. Про це свідчать матеріали словників українсько-німецького Є. Желехівського (1886 р.) і українсько-російського Б. Грінченка (1909 р.). Полісемантизм компонента пів- цілком відповідав полісемантизмові російського полу-, який має значення: а) «половина того, що означено в другій частині слова», наприклад: полукруг, полуоборот, полурота; б) «наполовину, пополам з чим-небудь іншим», наприклад: полуметаллический, полушелковый; в) «не зовсім, не до кінця, майже»: полубог, полудикий, полулежать, полумертвый, полусидеть, полутьма тощо.
Багатозначність українського пів- відбита в старих перекладних українсько- іншомовних словниках. Так, у реєстрі українсько-німецького словника Желехівського читаємо: піваркуш, півбожок, півкруглий, півострів, півсамогласна, півсонно, півтемний, півшовковий та ін. В українсько-російському словнику Б. Грінченка знаходимо: півколо, півкуля, півмертвий, півмісяць, піврік, півсонно, півхунт тощо. Але вже в старих російсько- українських словниках ( М. Уманця і А. Спілки, 1893 р., Є. Тимченка, 1897 р., С. Іваницького і Ф. Шумлянського, 1918 р.) до російських реєстрових слів з полу- добираються українські відповідники не лише з пів-, -полу-, а й з напів-. Наприклад: полугласный — півголосний, полудикий — напівдикий, полукруглый — півкруглий, полуживой — ледве живий, придохлий; полуодетый — не зовсім одягнений, напіводягнений; полупрозрачный— напівпрозорий, полупьяный — підпилий, напівп’яний, полусонный — заспаний, півсонний, полушелковый — півшовковий, полушерстяной — піввовняний (М. Уманець і А. Спілка); полубархат — півоксамит, полубумажный — півбавовняний, полугнилой — напівгнилий, полупрозрачный — напівпрозорий, полупуховый — напів з пухом, полупьяный — напівп’яний, полусонный — півсонний («Русско-малороссійский словарь» Є. Тимченка), полубархат — півоксамит, полубумажный — півбавовняний, полугнилой — напівгнилий, полудикий — напівдикий, полужесткокрылый — півтвердокрилий, полукруглый, — півкруглий, полумертвый — напівмертвий, полуодетый — напіводягнений, не зовсім одягнений, полупьяный — підпилий, напівп’яний, полуоткрытый — напіводкритий, напіводчинений; напіврозтулений, напіводслонений; полушелковый — півшовковий, полушерстяной — піввовняний («Російсько-український словник» С. Іваницького і Ф. Шумлянського).
У « Російсько-українському словнику» О. Ізюмова (1926 р.) такі самі відповідники з пів- і напів-, але в словнику немає паралельних форм з пів- і напів- до одного слова. Наприклад: полубумажный — півбавовняний, полугнилой — напівгнилий, полудикий — напівдикий, полумертвий — напівмертвий. Паралелізми з пів- і напів- є у « Російсько- українському словнику» (АН УРСР, т. III, 1928 р.) з таким, наприклад, написанням: полубарский — (на) півпанський, полубелый — (на ) півбілий, полушутя — півжартом, (на) півжартома і далі: полуживотное — півтварина, полупролетарский — півпролетарський, полушерстяной — піввовняний, пів-шерстяний тощо.
Починаючи з « Російсько-українського словника» Інституту мовознавства АН УРСР (1937 р.), помічаємо, хоч і не зовсім послідовну, диференціацію щодо значення слів із компонентами пів- і напів-: з пів- утворюються слова, що означають половину того, що виражене другим компонентом, напр.: піваркуш, півват, півзвод, піввісь, піввольт, півкрок тощо і похідні від цих слів, а з компонентом напів- утворюються слова, що означають наполовину, пополам з чим-небудь іншим, або не зовсім, не до кінця, майже, те, про що йдеться у другій половині слова. Наприклад: напівдикий, напівлежати, напівмертвий, напівсидіти, напівтемрява, напівшовковий, напівжартівливо, напівантрацит, напівфабрикат тощо.
Таким чином, компонент пів- звужує свою семантику. Ця тенденція, як уже згадувалося, дуже помітна, у « Російсько-українському словнику» Інституту мовознавства АН УРСР (1937 р.): полубелый — напівбілий, полувагон — піввагон, полуватт — півват, полугнилой — напівгнилий, полугодие — півріччя, полуграмотный — напівписьменний, напівграмотний, полудикий — напівдикий.
Непослідовність цього принципу простежується хоч би на таких прикладах: полукустарник — півчагарник, полупаразит — півпаразит, полупроводник — півпровідник, полупролетариат — півпролетаріат, полупустыня — півпустиня, полусознание — півсвідомість, полусознательный — напівсвідомий, полусон — півсон, полусонный — напівсонний тощо.
За останні десять років на Україні вийшло чимало різних перекладних словників — галузеві, «Російсько-український технічний словник» (1961 р.), останні томи « Українсько- російського словника» (1961 — 1963 рр.), «Російсько-український словник» (для середньої школи) (1962 р.), «Українсько-російський словник» (однотомник, 1964 р.), «Словник наголосів» (1964 р.) та ін. Навіть поверхове вивчення матеріалів термінологічних словників дає право сказати, що тенденція розрізняти компоненти пів- і напів- за значеннями поширилася ще більше. Більшість словників послідовно витримують цей принцип. Деяку непослідовність засвідчено в словнику « Українсько-російському», який подає як паралельні форми: напівавтомат — півавтомат, напівголий — півголий, напівголосно, рідко напівголоса — півголосом, напівдикун — рідко півдикун, напівдрімота — півдрімота, напівжартом, напівжартома — півжартом, півжартома, напівзабутий — півзабутий, напівфабрикат — півфабрикат тощо. На нашу думку, цих паралелізмів можна було б уникнути. Словник повинен не тільки фіксувати хитання в словотворі, а й рекомендувати читачеві ту форму, яка відповідає законам української мови і апробована суспільно-мовною практикою.
Практика розрізнення пів- і напів- вносить ясність, чіткість у питання словотвору з цими компонентами, допомагає уникати непотрібних, функціонально не виправданих паралелізмів у мові. Існують у мові давно усталені форми: півострів, півголосний, півзахисник та деякі інші. Слова півострів, півголосний — дуже давнього творення, проте до слова півголосний є паралельна форма напівголосний, створена за аналогією мовознавчих термінів напівкороткий, напівм’який тощо. До слова півзахисник є паралельна форма напівзахисник (картотека Інституту мовознавства). Можливо, що в даному випадку, керуючись тенденцією розрізнення значень пів- і напів-, треба було б надати перевагу саме цим формам: напівголосний, напівзахисник.
М. І. ГОЛЯНИЧ
ІДЕОГРАФІЧНІ СИНОНІМИ КОРЕНІВ ГОВОР-, КАЗ- ТА МОВ-
У сучасній українській мові група слів із значенням говоріння налічує 696 слів і 97 окремих форм: з коренем говор- 134 слова і 19 форм, з коренем каз- 188 утворень і 37 форм, з коренем мов- 374 слова і 41 форму.
Багатство лексичних одиниць з цими коренями дає можливість точно й виразно передати ту чи іншу думку, свідчить про гнучкість і різноманітність словникового складу української мови.
Найзагальнішим виразником основного значення – позначення процесу мовлення, — різні сторони якого передаються відповідними дієслівними формами і підкреслюються їхньою семантикою, є дієслово говорити1: «1. неперех. Мати ́ здатність висловлювати думки, почуття; володіти мовою; 2. неперех. і перех. Усно висловлювати думки, погляди; розповідати про що-небудь // перен. Викладати думки, погляди ( на письмі, в друкованих працях, картинах і т. ін.); // перен. Викликати які-небудь думки, почуття; Підказувати, провіщати що-небудь; 3. неперех. Вести бесіду, розмовляти; 4. неперех і перен. Бути доказом чого-небудь, свідчити про щось, указувати на що-небудь; 5. перех. Проявлятися в чиїх- небудь думках, словах, діях; та ін.».
Одне з перших двох значень цього дієслова обов’язково входить у семантику як утворень з коренем говор-, так і до решти слів, споріднених з дієсловами казати ́ та мовити. ́ Цим досягається смислова цілісність, компактність згаданої сукупності слів.
Іменник мова (існує думка, що історично іменник мова послужив основою для утворення всіх спільнокореневих слів, в тому числі мовити), нарівні з мовити, в ́ сучасній українській мові утворює 86 слів ( здебільшого складних) і 2 форми, більшість з яких базуються на другому значенні цього іменника. «Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок; //Різновид цього комбінування у процесі вираження думок, якому властиві ті або інші ознаки».
Кожне із згаданих слів, виражаючи загальне поняття говоріння, конкретизує це значення, додає якусь нову ознаку, властивість, пізнану мовцем, тобто відбувається процес утворення ідеографічних або понятійних синонімів. Наприклад, у дієслові змовити ́ фіксується два значення: «промовити, сказати», але провідним виступає значення «заст. справляти заручини». Воно ж притаманне й іншим як спорідненим (змова, ́ змовини, ́ змовний), ́ так і словам іншого кореня — згово́рений, зговорено, ́ — що функціонують виключно з цим значенням: Коли ж відправлено послів і зговорено ́ за вінчання в церкві і весілля без прогайки, Ярослав лишив у себе Коснятина… (П. Загребельний); Як зозуля в зеленім лузі веде перед між галочками, — так молода зговорена ́ виходить на заручини з молодими сестрицями ( І. Нечуй-Левицький).
Згадане значення (« справляти заручини») не властиве всім утворенням з коренями каз-, мов- та говор-, а лише тим словам чи їх сукупності, які виражають загальне поняття «взаємної домовленості кількох чи багатьох осіб про спільні дії». Пор. ще: Одна ( сваха) чинить тісто ( на весільний коровай), друга місить, третя договорює… (Етн. зб., т. 18, с. 19); У ́
молодих на ці ниділі [ неділі] догово́р (домовленість між батьками наречених про день весілля, подарунки тощо).
Розвиток слів з коренями мов-, каз- та говор- в українській мові, як і в інших слов’янських мовах, залежить не тільки від взаємовпливів значень кожного елемента групи, але й від взаємозалежності з іншими групами, особливо з тими, що виражають процес мислення та волевиявлення: Виглянув, да аж руками сплеснув: — Се ж вона! — і ото вжетоді почав на прямоту викладувать свою мову [думки.— М. Г.] пану сотнику… (П. Куліш).
Компонент « волевиявлення» найактивніше проявляється у деяких словах з коренем каз- (на відміну від мов- та говор-), особливо в дієслові наказати ́ (як є центром синонімічної групи спонукання) і всіх похідних від нього.
Значення говоріння у таких словах відійшло на задній план, поступившись «волевиявленню, спонуканню»:
Дніпре! Дай своїм синам рідну воду пити,
накажи ти ясенам дужче шелестіти
(П. Тичина).
Розвиток даного значення лише у словах з коренем каз- пояснюється тим, що воно виступає одним з провідних у семантиці дієслова казати, ́ на відміну від мовити ́ та говорити: ́ — Чи вже б ми не радніші тебе визволити?… Хіба нам не казано, як тебе нівечити?… так що ж ти будеш робити, коли взаперті?… (Панас Мирний).
Як бачимо, розвиток слів із значенням говоріння, взаємозалежність їх між собою, а також взаємозв’язки з іншими семантичними групами, зокрема з тими, що означають процес мислення та волевиявлення, є результатом пізнання мовцем об’єктивної дійсності, глибшого проникнення в суть тих зв’язків, відношень, ознак, що характеризують поняття говоріння.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space