Т. О. ФЕДОРЕНКО

ПРАВДА І КРИВДА

Антоніми є одним із яскравих засобів мовної виразності. Правильне використання антонімічних протиставлень допомагає чітко розрізняти поняття, уявлення, веде до точності і ясності мови, дозволяє виразніше підкреслити антагоністичну непримиренність зображуваного, посилює афористичність мови. У сучасній українській мові серед найуживаніших антонімічних пар, таких, як життя — смерть, любов — ненависть, горе — радість, воля — неволя, бідний — багатий, говорити — мовчати, плакати — сміятись та ін., привертає увагу правда — кривда. Антонімічна взаємодія їх особливо чітко простежується в творах письменників і полонить глибокою художністю, високим соціальним звучанням: «Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти» (Т. Шевченко); «Нема правди, не виросла, кривда повиває» (Т. Шевченко); «Скрізь неправда… скрізь! — шепотів він [ Чіпка]. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда та й кривда!.. Сказано: великий світ, та нема де дітися!.. Коли б можна, весь би цей світ виполоти, а виростив новий… Тоді б може й правда настала!..» (Панас Мирний); «До правди сповнені любов’ю, до кривди — ненавистю вщерть, за кров відплатимо ми кров’ю і переборем люту смерть!» (В. Сосюра); «Вона взнала, що таке правда і що таке кривда. Зненавиділа кривду і поклялася все своє життя служити правді» (Ю. Збанацький); «Пішли ізнов: залізо — на залізо, на кривду — правда, сонце — на пітьму!» (І. Гончаренко). Такий широкий діапазон уживання слів правда — кривда підказує невипадковість утвердження їх у мові як антонімічної єдності.
Виникли вони ще у праслов’янський період, про це говорить наявність їх в інших слов’янських мовах ( пор. укр. правда — кривда; рос. правда — кривда; білор. праўда — криўда; пол. prawda — krzywda, чес. pravda — krivda; болг. правда — кривда). Іменники правда і кривда тісно пов’язані з давніми слов’янськими словами правий і кривий.
Слово правда походить від слова правий, яке спочатку означало « уперед направлений», звідки потім виникли його інші значення: 1. «прямий, рівний»; 2. «істинний, такий як треба». Повна форма правый утворена від праслов’янської короткої *рrаvъ > правъ « прав» — «істинний, справедливий». Етимологія * рrаvъ точно не встановлена. Учені, що досліджували його походження, висловлюють різні припущення. Одне з них — кореневий елемент *рrа- сягає індоєвропейського *реr- / роr як вказівки певної грані, межі. Крім цих значень, правый ще означало відповідну руку (правицю) і невинного, тобто « правого», що підтверджується існуванням протиставлення *praυъ — *пе — рrаυъ. Це дало підставу деяким ученим зробити припущення ( долучаючи й інші факти), що « розрізнення правої і лівої руки служило способом класифікації і в юридичній практиці ( правий — винний) і, можливо, навіть використовувалося в реальній процедурі суду» (Доклады VIII съезда славистов).
Кривда пов’язана із кривий, словом, яке зберегло своє первісне значення і розвинулося із давньоруського кривыи «зігнутий, неправильний, невірний». Воно споріднене з лит. kre˘ivas «кривый», можливий також зв’язок із лит. koirўs «ліва рука».
Значення слів з часом зазнають змін. Показовою щодо цього і є доля антонімів правда — кривда. Порівняймо значення слова правда у Словнику староукраїнської мови (Словник староукраїнської мови XIV—XV ст., т. II) і у Словнику української мови (Словник української мови, т. VII) (далі ССУМ і СУМ); ССУМ, правда: 1. (Істина) правда; 2. Справедливість; 3. Праведність, чесність; 4. Присяга; 5. Договір, умови договору; 6. Судове рішення. СУМ, правда: 1) Те, що відповідає дійсності; істина; 2. Правдивість, правильність; 3) Справедливість; порядок, який ґрунтується на справедливості; протилежне кривда; 4) Уживається як назва кодексів середньовічного права. Руська правда; 5) у знач, присудк, сл. Справді, насправді; 6) у знач, вставн. сл. Справді; // Щоправда.
З наведеного видно, що останні три значення, зафіксовані у ССУМі — (4) Присяга;
правда
— кривда
прадавньої
традиції
значення
права, закону,
5) Договір, умови договору; 6) Судове рішення — історично застаріли і сучасним словником не подаються. У СУМІ вперше в лексикографічному тлумаченні слова правда з’являється антонімічний елемент тлумачення — слово-антонім кривда — якцілком усталене і нормативне, закріплене мовою; 3) Справедливість, порядок, який ґрунтується на справедливості; протилежне кривда. Як бачимо, втілення в словах-антонімах
слов’янської
справедливості і протилежне — несправедливості — мова дбайливо зберегла і донесла до наших днів. Матеріали словників подають й інші значення слів правда — кривда, але тільки одне із значень слова правда має співвідносне значення в слові-антонімі кривда. Як правило, домінуючим словом в утворенні антонімічної пари виступає слово з позитивним значенням ( хоч це характерне й не для всіх антонімів). У парі правда — кривда слово правда, безперечно, є основним. Від нього, як від слова з позитивною семантикою, йдуть антонімічні « імпульси»: воно здатне вступати в антонімічні відношення з кількома словами, напр., правда — неправда, правда — брехня, правда — кривда, а слово кривда такої здатності не має. У сучасній мові іменник правда у СУМІ представлений у порівнянні з іменником кривда з більшою кількістю значень (6:3) і входить у досить велике словникове гніздо з коренем прав-. Що ж до сполучуваності з іншими словами, то й тут антонім правда вигідно виділяється, наприклад у Словнику мови Шевченка він наводиться у поєднанні зі словами святая правда, пресвятая правда, слово правди, сонце правди, апостол правди, правди голос, дума правди, правди зоря, світ правди, світоч правди, правда-воля, сонце-правда, правда-мста. У слова ж кривда набагато вужча словникова « орнаментація» (кривда злая, чорная кривда, лиха кривда та ін.). У парі правда — неправда синонімічний антонім неправда з префіксом не- має неповну, пом’якшену протилежність, тоді як у парі правда — кривда антонім кривда стає «крайньою граничною протилежністю» (Новиков Л. А., Антонимия в русском языке).
Потрапляючи в канву художнього твору, ці слова створюють його соціальний фон. Від них залежить і добір інших слів, що їх оточують. Саме на красномовному протиставленні антонімів правда — кривда, правда — неправда та їх переході з різнокореневої антонімії в однокореневу і навпаки побудовані численні прислів’я і приказки, в яких сконденсована народна мудрість: Правда та кривда як вогонь та вода; Правда кривди не любить; Правда кривду переважить; Кривда на правді не відіграється; Правда і з дна моря виринає, а неправда потопає; Правдою весь ( цілий) світ зійдеш, а неправдою ані до порога. Антонімічна пара правда — кривда з давніх пір відбиває тяжкі умови життя трудового народу в класовому суспільстві і боротьбу з гнобителями. В українському фольклорі побутують образи Правди і Kривди, які ведуть між собою непримиренний діалог. Соціальна нерівність у класовому суспільстві закріпила багатовікове існування цих образів у народній свідомості. Народні творці вдавалися до персоніфікації, наділяючи Правду і Кривду людськими рисами. Таке змалювання було зрозумілим і співзвучним трудовому народові і зумовило широку популярність образів Правди і Кривди: «Та вже ж тії Правди, Правди не зіськати, Бо стала та Кривда тепер панувати», — співалося в народній пісні.
Передові письменники гаряче використовуючи антоніми, викривали співчували
народові. У своїх творах вони, суперечності класового антагоністичного
суспільства, зображували боротьбу трудящих проти соціальної нерівності. Невипадково у Словнику мови Шевченка одне із значень слова правда — «справедливий соціальний устрій, справедливість» — є домінуючим і стоїть першим, бо саме так використовував часто слово правда Т. Г. Шевченко у своїх поезіях, створюючи гнівні, гіркі і сильні за
соціальним звучанням рядки:
Дивлюсь: неначе ті ягнята,
Ідуть задумані дівчата,
А дід ( сердешний інвалід) За ними гнеться, шкандибає,
Мов у кошару заганяє Чужу худобу. Де ж той світ!? І де та правда!? Горе! Горе!
«У нас немає іншого поета, який би так широко і майстерно використовував антонім і взагалі звертався до протиставлень, підкреслення контрастів, як Леся Українка»1. Серед улюблених антонімів Лесі Українки є і антонімічна пара правда — кривда: «У мене розум наче потьмарився, не знаю я, де правда, і де кривда» (Леся Українка);
Нема в нас, браття, ні зради лихої,
Ні кривди ми не боїмось,
Знамена держимо правди святої,
На зраду ми не піддамось
(Леся Українка).
Народні мотиви, втілені у прислів’ях і приказках, перегукуються з мотивами в казці для дітей про Правду і Кривду Панаса Мирного.
у П. Мирного
щоденна
«Нема між ними [ Правдою і Кривдою] ніякої згоди:
сварка та лайка, щоденні шкоди та перешкоди. Не рідні сестри то, а вороги люті!»
«Все
та
Кривда
розкорінюється
та
Прислів’я та приказки Правда та кривда як вогонь та вода:
Правда кривди не любить.
шириться,
Правда в постолах, а кривда у чоботях.
старшинує та панує на землі, А Правда голодна та холодна сновигає по світу, горем сита, сльозами
полита».
Високий соціальний зміст, що наповнює слова правда і кривда, сприяє їх антонімізації, а звукова подібність ( пор. однакові звуки р, в, д, а) ще й підсилює протилежність семантики цих слів. У звуковому відношенні вони є антонімічними паронімами — « одним із найцікавіших феноменів мови.., коли близькі за звучанням
слова виражають протилежні значення»2.
По-новому зазвучали слова правда — кривда в радянський час:
Ми ростемо і в височінь, і вшир,
І правда наша кривду поборола

(М. Рильський).
1
Тимошенко П.Д. Мовна майстерність Лесі Українки. − Мовознавство, 1971, № 1, с. 87. 2
Критенко А. П. Паронімія та її роль у мові. — Мовознавство, 1969, № 1, с. 50.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space