Г. М. КОЛЕСНИК

СЕМАНТИЧНІ ВІДТІНКИ СИНОНІМІВ Приводити — призводити

Українська мова дуже багата синонімами, або близькими за значенням словами. Кожен синонім має свій, властивий лише йому відтінок у значенні або у стилістичному забарвленні. Від того, чи правильно ми вживаємо синоніми, залежить точність, ясність і зрозумілість висловлюваної думки. Для прикладу візьмімо близькі значеннями дієслова приводити і призводити. Вони подібні між собою не тільки своїм значенням, а й звучанням та написанням. Очевидно, саме тому їх часто вживають одне замість одного, припускаючись при цьому грубої помилки. Так, іноді пишуть: Спільні зусилля лікаря і пацієнта призводять до позитивних результатів. Або навпаки: Порушення вимог санітарної гігієни часто приводить до різних захворювань. У першому реченні слід було б вжити синонімічне слово приводять, а в другому — призводить. Слово призводити — це синонім негативного плану і вживати його треба, коли йдеться про щось таке, що викликає небажані наслідки або явища. Отже, призводити можна до хвороби, до каліцтва, до загибелі, до сварки, до бійки, до нещасного випадку і т. ін. В усіх інших випадках слід вживати синонім приводити: приводити в рух, приводити до рівноваги, приводити до пам’яті ( до притомності), приводити до присяги і под.
Завдавати — задавати
Слово завдавати ( завдати) — багатозначне. Основне його значення — заподіювати, чинити кому-небудь щось неприємне. Як правило, завдавати сполучається з іменниками негативного плану — біль, жаль, страх, смуток, клопіт, шкода, удар, поразка і под.; завдавати болю ( жалю), завдавати тортур ( мук), завдавати прикрості ( неприємності), завдавати клопоту ( турботи, мороки), завдавати туги ( нудьги), завдавати скорботи ( суму, смутку), завдавати страху, завдавати втрат ( втрати), завдавати удару ( поразки), завдавати шкоди ( збитків). Наприклад: «А зчорнілий, спалений посухою степ, а буйний вітер своїм серце рвучим голосінням ще більшої туги, ще гіршої нудьги завдає чумакові» (Коцюбинський); «Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш» (Метлинський); «Фашистські загарбники завдали народному господарству Білорусії величезної шкоди» («Радянська Україна»); «Щоб не завдавати жінкам клопоту, Іскров спав на кухні» (Бойченко).
У літературній мові дожовтневої доби, коли ще не були остаточно усталені норми слововживання, траплялися поодинокі випадки використання дієслова завдавати також із словами позитивного забарвлення ( про щось приємне, втішне). Наприклад: «Слава та, я признаюся, завдавала серцю втіхи» (Леся Українка). Сучасній літературній мові це явище не властиве.
У сполученні зі словами шкода, лихо, горе і под. паралельно з завдавати вживається ще синонімічне заподіювати ( заподіяти): «Смерть Анта завдала великої і непоправимої шкоди роду» (Скляренко); «Ольга тільки тепер зрозуміла, якої шкоди заподіяла собі» (Хижняк).
Вважається грубою помилкою, коли замість завдавати вживають слово наносити (нанести), яке в українській мові має інше значення. Пор.: нанести шар олова, алюмінію на щось; нанести на карту місце розташування противника; нанести снігу ( грязюки); «[Щорс] заходив до ворога з тилу і флангів, наносив блискавичний удар, не даючи противникові опам’ятатися, продовжував бій до повного розгрому» (Скляренко); «Операція так була підготовлена блискучо і наші так несподівано нанесли удар» (Тютюнник); «Шкідливі шуми і вібрації наносять значні збитки виробництву, часто викликають професійні захворювання у робітників» («Наука і життя»). У поданих прикладах треба було вжити вирази завдати удару, завдати збитків.
Слово задавати ( задати) у літературній мові дожовтневого часу виступало як замінник завдавати ( завдати): завдати жалю — задати жалю, завдати страху — задати страху і под. Наприклад: «Не задавай жалю, Ригорович! — каже йому Уласович» (Квітка- Основ’яненко); «Прости, коли задаю клопоту, я знаю, що ти не відмовиш помогти мені» (Леся Українка). Тепер ми швидше б написали: не завдавай жалю, завдаю клопоту.
Нині основним значенням слова задавати є « пропонувати, давати щось для виконання, вирішення або відповіді»: задати задачу, задати урок, задати питання і под.
Це слово вживається також як складова частина сталих словосполучень: задавати тон, задати жару, задати перцю, задати гарту, задати чосу та ін.
Так, вираз задавати ( задати) тон означає « показувати приклад у чомусь, бути зразком для інших»: «Саме комуніст повинен був у ній [ групі] задавати тон і весь час підтримувати високий бойовий дух солдатів» (Гончар). Цей сталий вираз не слід доповнювати пояснювальними словами весь, повний і под.
Відстоювати ( відстояти) — обстоювати ( обстояти)
Названі дієслова є синонімами, основне значення яких — « захищати, боронити когось або щось». При вживанні цих слів треба зважати на їх смислові відтінки.
Відстоювати ( відстояти) частіше вживається тоді, коли йдеться про захист від нападу ворога ( зі зброєю в руках). Наприклад:
«Поля, де колос клониться тяжкий,
Сади в плодах, мов пурпур огняний,
Заводи-велетні, де людський розум
Керує мудро, вугілля й чорнозем,
Картини й книги, статуї й доми —
Це наше все, і це відстоїм ми»
(Рильський).
або:
«Твої сини в боях жорстоких
Тебе відстояли, Москва»
(Крижанівський).
Синонім обстоювати треба вживати тоді, коли йдеться про захист думки, погляду, ідеї і под. Наприклад, обстоювати свою думку, обстоювати свою точку зору, обстоювати інтереси країни і т. ін.: «Як завжди, він і тепер, у сі тривожні часи, обстоював погляд, що земля має належать до тих, хто її обробляє» (Коцюбинський). Паралельно з обстоювати має право на вживання, звичайно, і синонім відстоювати. При цьому звертає на себе увагу такий цікавий момент. Коли мовиться про не закінчену, незавершену дію ( див. наведені ілюстрації), доцільніше користуватися словом обстоювати (Промовець гаряче обстоював свої думки). Коли ж ідеться про дію закінчену, завершену — як правило, вживається синонім відстояти (Промовець нарешті відстояв свої думки).
Вогнище — осередок
Іноді запитують, як треба правильно говорити й писати — « вогнище шкідника» чи «очаг шкідника»? Слова « очаг» в українській мові не існує. Щоправда, воно іноді потрапляє на сторінки окремих видань, але ці поодинокі випадки є грубим порушенням норм української літературної мови: «Можна влаштувати очаг із каміння або дерну, вирізаного у вигляді цегли» (М. Погребецький, «В дорогу», 1953); «Біля очага був улаштований стіл із ящиків, наготовлений до вечері» (переклад твору А. Первенцева « Честь з молоду», 1949).
Російське слово очаг перекладається на українську мову — залежно від тексту і змісту — такими словами: вогнище ( огнище), осередок ( осереддя), зосередження. На означення місця скупчення і розповсюдження шкідників сільськогосподарських рослин можна вживати вираз вогнище (шкідника) або ще краще зосередження шкідника. Випадки використання слова вогнище (огнище) заслуговують на особливу увагу. Треба добре знати основні значення і відтінки цього слова, щоб не робити прикрих помилок.
Слово вогнище ( огнище), окрім прямого значення « вогонь, багаття», має ще й переносне — « місце виникнення, джерело поширення, розповсюдження чогось». Наприклад: «Усі вони грілися біля одного вогнища, кожен брав звідти світло й тепло. Огнище те — любов до країни своєї, до свого народу» (Коцюбинський); «Треба добитися того, щоб кожна фабрика, кожна електрична станція перетворилася в огнище освіти» (В.І. Ленін, Твори, т. 31, К., 1951, стор. 464). При вживанні слова вогнище ( огнище) у переносному значенні, власне, й трапляється найбільше неточностей. Подаємо далі основні, найчастіше вживані сполучення слова вогнище ( огнище) та його синоніма осередок: вогнище ( огнище) інфекції, епідемії, зараження, захворювання, ураження і т. ін.; вогнище ( огнище) війни, агресії, експансії, опору і под.; вогнище ( огнище, осередок) культури, освіти; вогнище ( огнище) індустріальне, осередок індустріальний. А ось як виступають ці слова у конкретних текстах: «Особливу увагу слід зосередити на боротьбі з шкідниками і бур’янами, зокрема знищити всі вогнища повитиці» («Хлібороб України»); «Небезпечним вогнищем міжнародної напруженості стала Західна Німеччина, де зростають сили реваншизму і мілітаризму» (Резолюція XXIII з’їзду КПРС); «Із окремих культурних вогнищ і осередків, із невеличких струмочків формувалася українська радянська культура» («Вітчизна»).
Окреме значення має слово вогнище ( огнище), коли вживається як символ родини, сім’ї, домівки ( частіше зі словами домашнє, родинне, сімейне): «Він дім згадав, і огнище, і втіху, і добрий труд, і дружбу, і сім’ю» (Бажан); «Мама залишилася вдома, — треба ж комусь родинне огнище берегти» (Вишня). Отже, вирази домашнє вогнище ( огнище), родинне вогнище ( огнище), сімейне вогнище ( огнище) завжди означають « рідний дім, родина».
ПРОЦЕНТ -відсоток
Ще і в наш час можна почути думку, що не варто вживати запозичене слово процент, а треба користуватися лише своїм — відсоток. Слово процент — латинське з походження (pro centum «на сотню»). Воно міцно увійшло в українську мову як термін і здобуло в ній повне право громадянства. Від слова процент у нашій мові утворився цілий ряд похідних слів: процентний, процентно, процентувати, процентування і под. Воно стало складником декількох сталих словосполучень ( окремі з них — термінологічні), складних слів: процентні папери, давати гроші на проценти, на всі сто процентів, трипроцентний, стопроцентний і под.
У деяких значеннях слову процент надається виключна перевага. Зокрема, тоді, коли мовиться про « плату кредиторові за користування його грішми»: «Вишліть мені, будьте ласкаві, 1100 карбованців, і я вам з великою дякою пришлю к Новому року екземпляри книги на таку суму, або через рік гроші з невеликим процентом» (Шевченко). Або, коли йдеться про « винагороду, обчислювану з суми прибутку»: «Оддайте « Тризну» по копі, а « Гамалію» по півкопи серебром, проценти такі, які він положить» (Шевченко).
Тільки слово процент уживали у своїх творах І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Нечуй-Левицький, П. Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники. Йому надавали перевагу І. Франко та Леся Українка.
Відсоток належить до порівняно молодих слів нашої мови, бо почало зрідка вживатися лише з другої половини минулого століття ( засвідчене Російсько-українським словником М. Левченка, 1874 р.). Прозоре за значенням, воно має всі підстави, щоб уживатися паралельно зі словом процент. Спостерігається така тенденція: процент частіше трапляється в науково-технічній літературі, відсоток переважає у творах художньої літератури.
Ставлення — відношення
Ці іменники є синонімами, що означають « характер поводження з кимось, вияв думки про когось або щось і їх оцінку». Однак ці слова нерівноправні щодо вживання їх у мові. В українській літературній мові дожовтневої доби слова ставлення ще не існувало, і отже, зрозуміло, для передачі цього значення вживалося слово відношення. Твори української дожовтневої ( почасти й пожовтневої) класики дають нам чимало прикладів уживання цього слова: «Часом у мене з’являється якесь дуже скептичне і суворе відношення до сеї драми, і мені здається тоді, що в ній більше промахів, ніж чого доброго» (Леся Українка); «Мої відношення до товариства, з яким довелося довгий час прослужити укупі, не сприяють сьому з морального боку» (Мирний); «Щось рідне, братерське, батьківське вона відчула в відношенні до Суворого» (Досвітній). Поряд з відношенням у даному значенні вживалося також слово відносини: «Всі ці причепки редактора я передбачив, знаючи його погляди на газету і відносини до мене» (Коцюбинський); «Головним почуттям моїм до нього були жалощі, якісь тонкі, пекучі, що проймали кожен момент моїх відносин до нього» (Леся Українка); «Кривдунський, усупереч усім приписам і законам, уважав за нормальні відносини судді до мужички, щоби на неї насварити» (Мартович).
У пожовтневий час у цьому значенні широко вживається нове слово ставлення, а відношення і відносини залишилися у мові й понині в інших значеннєвих функціях, особливо як слова-терміни ( арифметичне відношення, виробничі відносини і под.). Слово ставлення тепер рекомендується як таке, що найбільше відповідає нормі сучасної літературної мови. Наприклад: «Я його любив, коли когось цікавить моє ставлення до нього» (Яновський); «А скільки їх, класичних прикладів чулого, людяного ставлення Володимира Ілліча до звичайних радянських людей!» («Літературна газета»);
«Життя зросло багатогранне.
В нім людське ставлення гуманне
до всіх, хто дійсно йде за мир,
росте і в глибину, і вшир»
(Тичина).
Вживаючи слово ставлення, іноді без потреби супроводять його книжно- канцелярським зворотом з боку. Особливо недоречним є цей канцелярський штамп у художніх текстах: «Мачуха, проте, вже, видно, звикла до цього, провинність її минулого мовби вимагає саме такого ставлення з боку пасербиці». Або: «І чимдалі Варя втягувалась в роботу, тим більше й до неї самої змінювалось ставлення з боку чабанів». Як у першому, так і в другому реченні треба було замість ставлення з боку пасербиці, ставлення з боку чабанів написати просто ставлення пасербиці, ставлення чабанів.
Неправомірне вживання слова відношення (замість потрібного ставлення) іноді призводить до двозначності або й викривлення думки, що видно з такого прикладу: Прошу доповісти про твоє відношення до нової раціоналізаторської пропозиції вашої бригади. Може скластися хибна думка, ніби йдеться не про те, як оцінює один з членів бригади раціоналізаторську пропозицію своїх колег, а про те, чи має він якийсь стосунок до підготовки цієї пропозиції.
Відносини — відношення
Було розглянуто особливості вживання синонімів ставлення і відношення. Тепер перед нами інша синонімічна пара — відносини і відношення. Слово відносини, яке вживається лише у множині, означає « стосунки, зв’язки, взаємини між кимось». Відомо, що у стосунках, взаєминах можуть перебувати лише люди. Отже, слово відносини вживається тільки щодо людей, суспільства, громади, колективу і под. Наприклад: «Отож треба нам цементу, щоб нарівні з ідеєю зв’язував нас докупи, а таким цементом вважаю я щирі, чисто братерські відносини між нами, обопільну поміч, пораду» (Коцюбинський) ; «Пушкін перебував у добрих відносинах з відомим фольклористом, етнографом, істориком та біологом… Михайлом Максимовичем» (Рильський).
Раніше слово відносини вживалося ще в значенні « ставлення, прояв почуттів до когось»: «Дорогий пане Володимире! Я досі під враженням Вашої гостинності і теплих відносин до мене» (Коцюбинський). За нормами сучасної літературної мови тут треба було вжити синонім ставлення.
Слово відносини є складовою частиною значної кількості словосполучень — термінів багатьох галузей науки ( переважно гуманітарного циклу). Так, термін виробничі відносини належить до політичної економії і означає відносини, які встановлюються між людьми в процесі суспільного виробництва матеріальних благ: «Комуністичні виробничі відносини характеризуються, насамперед, наявністю єдиної — комуністичної власності, відсутністю класів і розподілом за потребами (« Комуніст України»).
Подаємо далі основні термінологічні словосполучення зі словом відносини: економічні ( господарські) відносини, особисті ( родинні) відносини, суспільні ( класові, політичні) відносини, міжнародні ( дипломатичні) відносини, торговельні ( ринкові, товарні, кредитні) відносини, феодальні ( феодально-кріпосницькі, капіталістичні) відносини, комуністичні ( соціалістичні) відносини, договірні ( правові, майнові, госпрозрахункові) відносини, внутріколгоспні ( аграрні) відносини.
Слово відношення означає « взаємозв’язок між предметами, явищами і под.». Вживається в основному як термін багатьох наук ( переважно точних). Подаємо найчастіше вживані термінологічні словосполучення зі словом відношення: арифметичне відношення, геометричне відношення, процентне відношення, відношення поверхонь многогранників, кормове відношення, білкове відношення, синтаксичні відношення, відношення мінове, відношення вартісне і под. Золоте відношення — термін в архітектурі, наприклад: «Золоте відношення — співвідношення розмірів частин будівлі, що полягає в діленні фасаду будівлі (або окремих її елементів) на такі дві нерівні частини: менша з них відноситься до більшої так, як більша до цілого» («Архітектура Радянської України»).
Житловий — ЖИЛИЙ
Ці споріднені за походженням слова, що на перший погляд видаються синонімічними, насправді не є синонімами. Кожне з них має свою сферу вживання і не може бути ужите одне замість одного. Житловий — це прикметник від слова « житло» («який відноситься до житла»). Є цілий ряд понять, означенням до яких уживається цей прикметник. Основне з них — житловий будинок — означає певний тип будівлі, який призначений для житла. А також інші, споріднені поняття: житлова площа ( житлоплоща), житлове будівництво (житлобудівництво), житлове питання, житлова комісія, житловий відділ ( житловідділ), житлове управління ( житлоуправління), житлова кооперація ( житлокооперація), житловий фонд ( житлофонд), житлове право, житлова норма, житлово-орендне кооперативне товариство ( житлокооп), житлова спілка ( житлоспілка). Наприклад: «Якість будівельно-монтажних робіт, особливо на спорудженні житлових будинків і приміщень культурно-побутового призначення, часом ще низька» («Радянська Україна»); «Вона вже прикидає собі, куди їй треба вдатись, з ким говорити, щоб була тут кухня, житлові вагончики, газети, радіо» (Гончар); «Будинки мають кілька вимірів. Але основний один — площа. Так звана житлова площа» (Копиленко).
Прикметник жилий означає « обжитий, такий, в якому живуть люди»: жила кімната, жила половина хати, жилий куток і под. Жилий будинок — будинок, в якому живуть люди (протилежним йому є пустка — нежилий будинок). Жила місцина — місцина, заселена людьми. Жиле приміщення — придатне для мешкання приміщення.
Наприклад: «Жила кімната — і всі речі в ній збережені в тому вигляді, який вони мали під час перебування там Леніна» («Пролетарська правда», 1937); «Фельдфебель повертається до жилого кутка теплушки» (Яновський).
Іноді можна натрапити на випадки неправомірного вживання прикметника жилий там, де треба було вжити житловий, і навпаки: «Жила площа, яка припадала на одну людину, не задовольняла елементарних санітарно-гігієнічних вимог» (В. Самойлович, «Жилий будинок колгоспника», К., 1956). Або розглянемо такий приклад: «Жила будівля [гуцула] звичайно складається з сіней, жилого приміщення, комори» («Дерев’яне зодчество України», К., 1949). У цьому реченні слово жилий ужите двічі: перший раз неправильно (треба замість жила будівля — житлова будівля, бо йдеться про будівлю, призначену для житла), другий раз — правильно (жилого приміщення — йдеться про приміщення, в якому, власне, живуть люди і яке існує поряд з іншими ( нежилими) частинами будівлі ( сіни, комора). А ось два речення із перекладного видання « Цусіми» Новикова-Прибоя: «Вся жила палуба моментально заворушилася» і « Один з вечорів я провів у маленькій каюті, що містилася в житловій палубі з правого борта». Не тільки у першому, а й у другому реченні треба було вжити жила палуба — тобто палуба, в якій живуть матроси.
Великий — крупний
Як в усній мові, так і на письмі слово крупний дуже часто вживають у не властивому йому значенні. Крупний — це лише такий, що складається з однорідних часточок великого розміру ( протилежним йому є дрібний): крупний пісок, крупна сіль, крупні камінці, крупні градини, крупне зерно, крупні плоди. Зазначеним рядом предметів майже вичерпується можливість уживання слова крупний: «Чим крупніше насіння того або іншого сорту, тим вища його абсолютна вага» («Колгоспна енциклопедія»). У такому самому значенні можна говорити про « крупність» піску, насіння, плодів і под.: «Норма висіву для гороху встановлюється залежно від крупності насіння» («Колгоспна енциклопедія»). У повоєнні роки, однак, слово крупний почали неправомірно вживати у тих випадках, коли треба користуватися словом великий або, залежно від змісту, — видатний, визначний. Так, неправильно пишуть і говорять: крупна рогата худоба, крупна промисловість, крупна буржуазія, крупний поміщик при правильному: велика рогата худоба, велика промисловість, велика буржуазія, великий поміщик і под.: «Нині Інститут виноградарства й виноробства імені Таїрова — це крупний, з міцною експериментально-технічною базою науковий центр»,— читаємо в одному з номерів журналу « Знання та праця», де замість крупний центр треба було вжити великий центр. А замість виразів крупний теоретик, крупний художник, крупний майстер і под. треба вживати залежно від тексту і змісту: великий ( видатний, визначний) теоретик, великий ( видатний, визначний) художник, великий ( видатний, визначний) майстер і т. п. Дуже небажаним є проникнення цього слова у твори художньої літератури: «Губи в неї були крупні, калинові»; «Вона дивилась на крупне енергійне обличчя чоловіка». Неправильним є також поширене словосполучення крупний план ( крупним планом) — коли йдеться про зображення об’єкта на фотографії, на екрані ( а також переносно — у художній літературі) так, що він займає більшу частину фото або екрана. Наприклад: «Крупним планом — фото: біля яблуні, що на ній аж гілля гнеться од плодів, стоїть дівчина». Або: «У більшості романів і повістей про сільське життя немає образів простих трудівників, відтворених крупним планом» («Вітчизна»). Зрозуміло, що у наведених вище і подібних текстах замість крупним планом треба було вжити великим ( широким) планом. Небажаним є це слово також як складова частина складних прикметників типу крупнокаліберний, крупноблочний, крупнопанельний, крупномасштабний і под. Першою частиною таких складних слів має бути « великий»: великокаліберний, великоблочний, великопанельний, великомасштабний і под.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space