Значення прізвищ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

ТАК БУВАЄ
1. Висловлюємо щиру подяку за допомогу в роботі над книгою партійним органам, колишнім командирам та бійцям полку…
2. Все ближче й ближче лягали снаряди до ворожих позицій.
3. Фашисти знали: якщо вони не впіймають десантників одразу ж після приземлення, годі буде ловити їх, коли налагодять зв’язки з місцевим населенням.
4. Виявилося, що загін десантувався біля села Н. Глянули на карту, отже опинилися в оточенні.
5. Той серпень 1944 року приніс партизанам успіхи не тільки у збройній боротьбі проти фашизму, але й широкі зв’язки з місцевим населенням.
6. Із засідки партизани в біноклі розглядали незнайомців. Вони йшли з червоними стрічками на шапках і кашкетах.
7. Від нього й дізналися бійці, що кілька днів тому біля полонини викинуто десант, і тепер той район оточено військами, у яких селах стоять гарнізони ворожих військ, де є жандармські станції.
ТАК ТРЕБА
1. Висловлюють подяку комусь за що-небудь ( або за що-небудь комусь висловлюють подяку). Отже, маємо два варіанти: Висловлюємо щиру подяку партійним органам, колишнім командирам та бійцям полку за допомогу в роботі над книгою. Або: За допомогу в роботі над книгою висловлюємо щиру подяку партійним органам, колишнім командирам та бійцям полку.
2. Не слід відривати обставину від додатка: ближче до чого. Можливі два варіанти: Снаряди лягали все ближче й ближче до ворожих позицій. Або з інверсією: Все ближче й ближче до ворожих позицій лягали снаряди.
3. При такому порядку слів потрібне уточнення, хто налагодить зв’язки з населенням.
4. Глянувши, можна побачити, а не опинитися, тому: Глянули на карту і побачили, що і т. д.
5. Слово успіхи не узгоджується з прямим додатком зв’язки. Успіхи могли б бути « у налагодженні зв’язків». Правильно: Той серпень 1944 року приніс партизанам не тільки успіхи у збройній боротьбі проти фашизму, але й широкі зв’язки з місцевим населенням.
6. Друге речення краще почати займенником ті, бо вони можна віднести до партизанів.
7. Кілька однорідних підрядних поширених речень приєднані різними сполучними словами. Зміна сполучного слова вимагає повторення присудка, інакше сполучне слово у яких можна помилково віднести до додатка попереднього підрядного речення: військами, у яких. Отже: Від нього й дізналися бійці, що кілька днів тому біля полонини викинуто десант, і тепер той район оточено військами, довідалися, у яких селах стоять гарнізони ворожих військ, де є жандармські станції.
ЧИ ВІДМІНЮЄТЬСЯ ПРІЗВИЩЕ ГРИЦА?
В одній із рецензій « Літературної України» називалося прізвище Гри́ца. То воно відмінювалося ( говорилося, що книжка « Пісні Лемківщини»вийшла « під загальною редакцією Софії Грици»), то лишалося незмінним (« Книга має ґрунтовну передмову, написану Софією Грица»).
Як же правильно? Чи відмінюване прізвище Грица, чи ні?
Прізвище Грица відмінюване. Воно належить до прізвищ іменникового типу івідмінюється, відповідно до свого закінчення, як іменник І відміни твердої групи:
Наз. Грица
Род. Грици
Дав. Гриці
Зн. Грицу
Ор. Грицою
Місц. при Гриці
Таким чином, у першому випадку в газеті надруковано правильно: «під загальною редакцією Софії Грици». У другому — треба було сказати так: «Книга має ґрунтовну передмову, написану Софією Грицою».
На це і подібні запитання нам допомагає відповісти нове, четверте, виправлене і доповнене видання « Словника власних імен людей», яке нещодавно вийшло у видавництві « Наукова думка». На відміну від попередніх трьох видань воно має невеликі, але дуже цінні додатки, куди входить « Правопис прізвищ».
ЧИ ВЖИВАЮТЬ
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ СЛОВО « ЧОТИРИЖДИ»?
Українській мові властиве вживання лише прислівників « двічі», «тричі», однокореневих з числовими величинами « два» і « три», але як скорочення « жди», так і поєднання його з числовими лексемами не характерне для цієї мови (порівняйте російське « дважды», «трижды», «четырежды»).
«Двічі», «тричі» означають « два рази», «три рази» або ж — « у ( по) два рази», «у (по) три рази». Наприклад: «Вона у мене була тричі, а я в неї всього раз» (Леся Українка). Коли ж хочуть сказати про четвертий раз або про множення на чотири, вживають лише слово « чотири» чи словосполуки « чотири рази», «чотири рази по…». Порівняйте: «Пробило десь надворі чотири рази. Була північ» (Яновський); «—Коли б ви, мамо, знали, як тяжко мені. — Знаю, дитино. Ти двічі на цвинтар ходив, а я чотири…» (Стельмах); «Вже він прочитав її [ Шевченкову « Катерину»] тричі, але й тепер четвертий раз він читав її неначе вперше. І ніколи ще Катерина не припадала йому так до вподоби» (Нечуй-Левицький). У математиці вживають « двічі», «тричі», але кажуть « чотири рази по…» або якесь число « взяти чотири рази»: «чотири рази по п’ять — двадцять». Пор.: «І взяв [ учитель] шматок крейди в руки, І непомітно якось, з букви «А» Пішли ми в мандри по шляхах науки. І легко йти було, мов через луки, І ясно все, як двічі взять по два» («Радянська Україна»).
ПРАВОПИС ПРІЗВИЩ ТА ІМЕН
Написання прізвищ підпорядковується тим самим законам, правилам української мови, що й
написання загальних назв. Однак на практиці цей універсальний закон конкретизується,
видозмінюється, тому часто в написанні власних імен — особових імен та прізвищ —
спостерігаємо відхилення від правопису загальних назв.
Для особових власних назв та прізвищ характерне явище варіантності типу Анастасія і
Настасія, Антін і Антон, Дарина і Дарія, Дар’я, Костянтин і Кость, Наталія і Наталя,
Олексій і Олекса, Панас і Опанас, Афанасій, Уляна і Оляна та ін. Так само існують
паралельні форми прізвищ типу Авраменко і Овраменко, Пилипенко і Філіпенко, а також
Багатько і Богатько, Задорожний і Задорожній. І якщо з лінгвістичного погляду маємо
справу з варіантним написанням прізвища, утвореного від власної або від загальної назви, то
з юридичного такі прізвища кваліфікуються як самостійні, окремі, тому слід дотримуватися
відповідного оформлення їх на письмі. Те саме стосується прізвищ на — ів(-їв) та — ов, -ев(-єв):
Данилів і Данилов, Кравців і Кравцов, Стасів і Стасов, Федорів і Федоров. Варіантні суфікси
-івськ(ий), -овськ(ий), -евськ(ий), -євськ(ий) характерні також для прізвищ прикметникового
типу, напр.: Кістяківський, Грабовський, Гаєвський, Бондаревський, М’ястківський,
Черняхівський і Черняховський.
У різних написаннях засвідчено прізвища, в яких кінцевий приголосний основи д, т
поєднується з суфіксом — ськ(ий): в одних випадках прізвища записують за вимовою, тобто
відбивають на письмі закон чергування звуків і утворення суфікса — цьк(ий), в інших —
зберігається на письмі позначення звуків д, т і суфікса — ськ(ий), напр.: Головацький,
Новохацький і Бершадський, Забродський, Верхратський.
Серед варіантних написань поширені форми із закономірним і в закритому складі та з
о, що не чергується з і в тій самій позиції, хоч за фонетичними законами української мови
чергування має відбуватися, напр.: Білокінь і Білоконь, Кривоніс і Кривонос, Лисогір і
Лисогор, Тонконіг і Тонконог, Дробіт і Дробот та ін.
Пильної уваги потребує написання прізвищ, у яких корінь і суфікс мають звук и або і.
Отже, літеру и пишемо:
а) у прізвищах, які походять від загальної назви або власного імені, що має в корені и:
Вихристюк, Демидов, Калинович, Кисіль, Кияшко, Литвиненко, Скибенко, Тищенко,
Чорносвитов, Христенко;
б) у прізвищах із суфіксами: -ич, -евич, -ович (Зінич, Чубич, Базилевич, Григорович); -ик, -ик(а), —
ник ( Баранник, Кузик, Павлик, Сірик, Мандрика, Тютюнник); -ишин ( Гринчишин, Дзюбишин,
Степанишин); -ило ( Покотило, Шарпило); -иц(я), -ичко, -исько, -ищ(е), -иха ( Перепелиця,
Павличко, Іванисько, Павлище, Павлиха); -инськ(ий), -ицьк(ий) (Вертинський, Дубицький,
Петрицький);
в) у префіксі при-: Придибенко, Прилипко, Пришва, Притика.
Літеру і пишемо:
а) у прізвищах, які походять від загальної назви або власного імені, що має в корені і: Лісовий,
Сірий, Вівчаренко, Сокіл;
б) у прізвищах із суфіксами: -ів ( Ковалів, Князів, Макарів); -івськ (Хмелівський, Чернігівський,
Тетерівський); -ійськ ( Турійський).
В українських прізвищах уживаємо літеру ї: якщо прізвища походять від загальних назв
або власних імен, що мають у корені ї: на початку слова ( Їжакевич, Їздовий, Ївженко); після
м’якого приголосного звука — на письмі зі знаком м’якшення ( Ананьїв); після голосного
звука ( Моїсеєнко), а також у суфіксі — їв (Сингаївський, Тетіївський).
Апостроф в українських прізвищах уживаємо:
а) при твердій роздільній вимові після губних приголосних ( б, п, в, м, ф), р та у похідних від
власного імені Лук’ян перед я, ю, є, ї: В’юнок, П’ятківський, Мар’янчук, Лук’яненко; б) у прізвищах, які утворені від загальних назв чи власних імен, де апостроф ставиться після
приголосного перед я, ю, є, ї на стику морфем: Під’ярський, Під’яворський.

Знак м’якшення в українських прізвищах пишемо:
а) коли вони походять від загальної назви або власного імені, що мають у корені ь: Кінь,
Швець, Стельмах;
б) у суфіксах: -ець (Скиталець, Фастівець, Москалець); -зьк, -ськ, -цьк (Бузький,
Добровольський, Головацький); -еньк, -оньк (Потебенько, Зелененький, Парохонько).
Окрему проблему складає відмінювання прізвищ. Зміна українських прізвищ за
відмінками відбувається згідно з загальними вимогами правопису, однак існують певні
особливості відмінювання. Так, жіночі прізвища, які закінчуються на — о та приголосний, не
відмінюються: Катерини Василенко, Оксаною Лебідь, Таїсії Повалій, Марію Лелюх.
Прізвища, які мають закінчення іменників 1- ої відміни, відмінюються як відповідні іменники
1-ої відміни, а прізвища із закінченнями іменників 2- ої відміни відміннються за зразками
відмінювання іменників 2- ої відміни: Сорока — Сороки, Сороці, Сорокою..; Василечко —
Василечка, Василечкові ( Василечку), Василечком..; Лебідь — Лебедя, Лебедеві (Лебедю),
Лебедем..; але: Швець — Швеця, Швецеві (Швецю)…
Прізвища прикметникового типу на — ий відміннються як відповідні прикметники
чоловічого та жіночого родів: Бершадський — Бершадського, Бершадському, Бершадським..;
Полонська — Полонської, Полонській, Полонською…
Оскільки найбільш складним у сучасній правописній практиці є написання російських
прізвищ, варто запам’ятати такі основні правила.
Російський е на письмі передається: буквою е після приголосних звуків ( Лермонтов,
Державін, Озеров); б) буквою є: на початку слова ( Єгоров, Єршов, Єфимов, Єфремов); у
середині слова після голосного звука ( Воєводін, Грибоєдов, Гуляєв); у середині слова при
роздільній вимові ( Аляб’єв, Оладьєв, Євгеньєв); у суфіксах -єв, -єєв після приголосних звуків,
крім ж, ш, ч, щ та р і ц ( Тимірязєв, Алексєєв, Варфоломєєв, Федосєєв, Матвєєв, Сергєєв. Але:
Подьячев, Писарев, Муромцев, Аракчеєв, Плещеєв, Андреєв, Мацеєв); у коренях слів, коли
російському е у словах-загальних назвах, від яких походять прізвища, відповідає український і,
тобто на місці колишнього звука h ( Бєлінський ( бо рос. белый — укр. білий), Лєсков ( бо рос.
лес — укр. ліс), Столєтов ( бо рос. лето — укр. літо), Твердохлєбов ( бо рос. хлеб — укр. хліб).
Російське ё на письмі передається: сполученням літер йо на початку слова, після
голосних, а також після губних приголосних б, п, в, м, ф (Йолкін, Бугайов, Воробйов,
Соловйов); сполученням літер ьо в середині слова на позначення попереднього м’якого
приголосного ( Верьовка, Тьоркін, Новосьолов, Сємьоркін, Плетньов, Снєгірьов. Але у
прізвищах, утворених від спільних українських та російських імен, пишеться е: Семенов,
Федоров, Артемов); буквою о після ч, щ: Горбачов, Хрущов, Лигачов.
Російське э на письмі завжди передається літерою е: Ельяшев, Етов.
Російське и передається: буквою і на початку слова та після приголосних, крім шиплячих
ж, ч, ш, щ і ц (Іванов, Ігнатьєв, Чибісов, Гусін, Мухін, Роднін. В останніх трьох випадках —
російський суфікс — ін); буквою ї після голосних та при роздільній вимові після приголосних
(Воїнов, Абраїмов, Мар’їн, Ільїн); буквою и: після ж, ч, ш, щ і ц перед приголосними ( Жилін,
Чичиков, Шишкін, Щигров, Марциков); у прізвищах, утворених від власних імен та загальних
назв, спільних для української та російської мов ( Денисов, Кирилов, Тимофєєв, Виноградов,
Малинін, Тихомиров, Кисельов. Але: Ніколаєв, Нікітін, Філіпов — тому що вихідними є імена,
відмінні від українських); у суфіксах -ик, -ник, -ич, -ович, -євич, -иц, -ищ ( Бєликов,
Шапошников, Маничев, Марахович, Продаєвич, Голицин, Радищев); у префіксі при- ( Привалов,
Пришвін); у прізвищах, що закінчуються на -их (-ых): Климовських, Косих.
Російське ы на письмі завжди передається літерою и: Крилов, Рибін.
Російські суфікси — ск-, -цк- передаються буквосполуками — ськ, -цьк: Бабаєвський,
П’ятницький, Крамськой, Руцькой.
Російський суфікс — жск- передається буквосполукою — зьк-: Черторизький, Волзький.
У російських прізвищах при роздільній вимові після губних ( б, п, в, м, ф), к, р перед я,
ю, є, ї ставиться апостроф: Аляб’єв, В’юнков, Лук’янов, Дар’їн. При м’якій вимові цих приголосних перед голосними звуками а, у, е апостроф не ставиться: Пєтухов, Пясецький, Долгопятов.
Російські прізвища, на жаль, дуже часто передаються неправильно, що пов’язано з їх ненормативним записуванням у офіційних документах, які посвідчують особу носіїв цих прізвищ. У подібних випадках важливо робити розмежування у написанні: у юридичних документах, коли обов’язково ідентифікується прізвище носія з особою, необхідно писати так, як зазначено у паспорті, свідоцтві про народження, військовому квитку, в інших випадках — у мові засобів масової інформації, у документах, де прізвище не обов’язково ідентифікується з особою, художній, науковій літературі — писати правильно. Наприклад: у паспорті головного редактора журналу « Сучасне підприємництво» його прізвище українською мовою записано Погорелов (має бути Погорєлов, бо рос. горелый — укр. горілий). Угоди і договори від імені колективу журналу він підписує Погорелов, оскільки лише він ідентифікується як представник юридичної особи — видання. У журналі ж прізвище головного редактора завжди зазначається так, як того вимагають норми правопису, — Погорєлов.
Світлана Бибик

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space