В. М. ВИННИЦЬКИЙ

ПРОСТИЙ ́ ЧИ ПРОСТИЙ? ́

У живому мовленні часто виникають вагання при акцентуванні того чи іншого слова або його форми. Нерідко простежується розбіжність при визначенні наголосу слів у різних лексикографічних джерелах. Саме до таких випадків належить і акцентуація прикметника простий.
У найдавніших пам’ятках української мови XVI— XVIII ст. ця лексема в усіх відмінкових формах однини й множини вживається з накореневим наголосом — простий. З ́ таким же наголошуванням засвідчується слово про́стий і в дореволюційних словниках (М. Левченка, Є. Желехівського і С Недільського, М. Уманця і А. Спілки, Є. Тимченка, Б. Грінченка). У свій час І. Верхратський, О. Потебня також подавали прости́й. У поезії ж дожовтневої доби прикметник про́стий побутує з паралельним акцентуванням — про́стий і прости́й: І бачили на тіарі Червоного змія Прості ́ люди ( Т. Шевченко, наголос у тексті); Мені байдуже За про́стих сірих сіромах ( Т. Шевченко)1; — Мій лицарю, любий пане, та невже я вам миліша в багряниці та в короні, ніж у про́стих темних шатах? (Леся Українка). Бувають діти і в святих, Та не такі, як у прости́х (Т. Шевченко); Продаєм Або у карти програєм Людей… не негрів… а таких Таки хрещених… но прости́х (Т. Шевченко); Не мені, Великий господи, простому, Судить ́ великіє діла Твоєї волі ( Т. Шевченко); Такої певної, святої, Такої рідної, як ти, Такої щирої, просто́ї, — Вже більше, мабуть, не знайти» (П. Грабовський).
Цікаво простежити, як наголошується прикметник простий у сучасних українських словниках. Так, у четвертому томі Українсько-російського словника ( К., 1961) він зареєстрований з накореневим наголосом — про́стий. Таку ж акцентуацію подає і Орфографічний словник І. М. Кириченка ( К., 1961), а Російсько-український технічний словник ( К., 1961) уперше фіксує подвійний наголос про́сти́й без надання переваги якомусь варіантові наголошування і як приклад у значенні терміна тут наводить — «про́сти́й дріб». Словник наголосів української літературної мови М. І. Погрібного ( К., 1959) диференціює: про́стий (неспутаний) — прости́й і про́стий (звичайний, прямий). У другому, виправленому і доповненому виданні цього словника ( К., 1964) також засвідчено неоднакове акцентування залежно від значення ( правда, з деякою зміною): про́стий (неспутаний), але прости́й і про́стий (звичайний, прямий, щирий; нескладний). Різниця у наголошуванні передусім полягає в тому, що в першому виданні словника при реєстрації дублетного акцентування першим варіантом подано нафлексійний наголос (прости́й), другим — накореневий (про́стий), а в другому виданні, навпаки: першим зафіксовано кореневе наголошування, другим — нафлексійне. А в словниках, як відомо, першою формою завжди подають більш характерну для літературної мови, тобто варіант з рекомендованим наголосом. Підкреслимо, що деякі дослідники української мови підтримують таку значеннєву диференціацію за допомогою наголосу. Пізніші лексикографічні джерела, такі, як Російсько-український словник Д. І. Ганича і І. С. Олійника ( К., 1962), однотомний Українсько-російський словник за ред. В. С Ільїна ( К., 1965), засвідчують двоваріантну акцентуацію (про́сти́й) без різниці в значенні. Найновіші українські словники також реєструють паралельний наголос цього слова. Так, зокрема, тритомний Російсько-український словник ( К., 1968), Орфографічний словник української мови ( К., 1975) наводять про́стий і прости́й, а Українська літературна вимова і наголос ( К., 1973) подає про́стий і прости́й. Цікаво, що в одинадцятитомному тлумачному Словникові української мови ( К., 1970) при засвідченні термінологічного словосполучення «просте відтворення» прикметник про́сте фіксується лише з накореневим акцентуванням.
У сучасній поетичній мові лексема простий виступає з подвійною акцентуацією: А прозорість тут не про́ста: мускулиста, повнокоста… (П. Тичина); З жестом суворим і про́стим, з усміхом мудро-ласкавим, Гордим, небаченим зростом Зріс він ( Ленін) над світоміржавим ( М. Рильський); Я руку подаю братам і сестрам про́стим, Я певен, що у них не був би я лиш гостем.. (М. Рильський); Будинки величаво про́сті, Адміралтейський гострий шпиль, І кораблі, як добрі гості… (М. Рильський) (цікаво, що в поезії М. Рильського слово про́стий виступає тільки з накореневим акцентуванням); Тоді, живий, і про́стий, і пам’ятний щомиті, По-дружньому всміхнувшись, його долоню стис ( М. Бажан); Горобинцю золотий, — ой, не золотий — червоний! Як на колір ти прости́й..» (П. Тичина); Кожне серце ударами крові, обмиваючи мозок, цвіте і моє намагнічує слово, як ударниці слово просте… ́ (В. Сосюра); Схилившись поруч, друзі, Щоб зважити всі речення в листі, Знайти слова правдиві, і прості, І ́ не покірні розпачу та тузі ( М. Бажан); Та у сто раз більше хочу я не цього, Мрію, щоб добули з каменю простого… (Д. Павличко); Ти ́ знаєш, я проста, А ́ ти учений… (Д. Павличко); Слова її добрі, сердечні й прості, Ведуть ́ у життя вас — на славні путі ( В. Бичко).
Має різний наголос прикметник простий і в діалектах української мови. Аналіз акцентуації прикметника простий подаємо на основі матеріалів збірника текстів « Говори української мови» (К., 1977). У південно-східних говорах він уживається з подвійним акцентуванням: у полтавських говірках наголошується про́стий, а в степових — прости́й. У північних ( поліських) говорах ця лексема засвідчена з акцентованим коренем — про́стий. З неоднаковим наголосом виступає це слово і в південно-західних говорах. Так, наприклад, у наддністрянських говірках побутує прости́й і про́стий, а в закарпатських — про́стий.
Таким чином, в українській мові накореневий наголос прикметника про́стий є первісним, а нормативним у сучасній українській літературній мові є паралельне наголошування — про́стий і прости́й без різниці у значенні.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space