О. Д. СЕМЕНЮК

ПЛЕБІСЦИТ — РЕФЕРЕНДУМ

На перший погляд, ці слова мають однакові значення, про що свідчить і тлумачення у Словнику іншомовних слів ( К., 1974), пор.: плебісцит — опит населення, всенародне голосування з найважливіших питань державного життя, референдум; референдум — всенародний опит з найважливіших питань державного життя, в якому беруть участь усі громадяни, що мають виборчі права. Новіший Словарь иностранных слов ( М., 1989) пояснює: плебисцит — всенародное голосование, референдум; референдум — всенародное голосование по какому-либо важному вопросу государственной жизни. Чому ж існує два слова на позначення одного поняття? Спробуймо з’ясувати.
Сліди обох запозичень губляться у напівлегендарній античності. Відомо, що слово плебісцит виникло на початку V ст. до н. е. у Давньому Римі, коли простий народ— плебеї, або плебс — на загальних зборах почав приймати ухвали — плебісцити (лат. plebiscitum — букв. рішення народу). Плебісцити приймалися на противагу законам, регламентованим сенатом, патриціями, і дотримуватися їх зобов’язані були лише плебеї. Ближче до III ст. до н. е. плебісцити набули загальнонародного характеру; поступово слово було витіснене нейтральним узагальненим lex — закон. Відродилося слово плебісцит у Франції часів першої республіки і позначало пропозиції уряду, представлені на затвердження народу, або подання голосів усім населенням. Можна напевне твердити, що наприкінці XIX ст. це запозичення вживалося і в російській мові ( див. словники іншомовних слів рос. мови 1881 і 1894 pp.). Фіксується воно у словниках російської і української мов, укладених після 1917 р. Саме в цей період слово набуло сучасного значення як юридичний ( державно-правовий) термін у сфері міжнародних відносин. Він позначає один із видів народного голосування з приводу відторгнення або приєднання країною певної ( чужої) території. Плебісцит може проводитися за ініціативою населення будь-якої територіальної одиниці країни — республіки, краю, штату, землі тощо. Вимагати проведення плебісциту може і населення захопленої під час воєнних дій території.
Точно визначити час виникнення слова референдум важко. Воно походить від латинського referendum — те, що має бути повідомлене. Від цього ж кореня походять слова реферат, референт, реферувати, референція, що, як засвідчують словники, були запозичені раніше, ніж референдум. Імовірно, в українській і російській мовах це слово активно почали вживати у другій половині XX ст. як таке, що позначає більш загальне поняття порівняно з плебісцитом. До того ж, компонент-поняття плебс перейшов до розряду історизмів і набув зниженого відтінку: простолюд, чернь. Отже, у сучасній українській мові референдум — прийняття громадянами, які мають виборчі права, ухвали з конституційних, законодавчих або інших внутрішньо- та зовнішньополітичних питань. Предметом конституційного референдуму є проект конституції або поправки до неї, законодавчого — проект певного закону. Газети повідомляють: «У нас навіть і система референдумів має…». Правильно сказати «референдум з питання приватної власності на землю», а не «плебісцит з питання приватної власності на землю». Зауважимо, що у нас з будь-якого, зокрема й територіального, питання може проводитися опитування ( голосування) населення тільки у формі референдуму.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space