М. М. ФЕЩЕНКО

Я — РОМАШКА, Я — ПРОСТА РОМАШКА…

Ромашки білі,
Ніжні, милі,
Покрили поле,
Наче сніг…
(Г. Бойко)
«Я — ромашка, я — проста ромашка…» — ці рядки з вірша А. Малишка чи не найкраще і найпереконливіше свідчать про велику популярність цієї відомої на Україні квітки. Наш народ любить цю рослину і оспівав її у своїх творах як символ дівочої вроди, долі й вірності. Ромашка стала лірично-пісенною рослиною. її знають всі: і дорослі, й діти.
У побуті різні види складноцвітних рослин, кошики яких мають трубчасті квітки з віночком білих язичків, називають ромашками. Серед багатьох видів є і лікарська ромашка, її ботанічна назва ромашка звичайна (Matricaria chamomilla L.), хоч від цього вона ніскільки не втрачає своєї чарівної принадності. Як ліки ромашка відома з давніх часів. її застосовували Гіппократ, Діоскорід і Пліній. На використання цієї рослини в медицині вказує і латинська родова назва Matr icaria, яка перекладається на українську мову словосполученням маточна трава. Видове визначення являє собою видозмінену форму грецького контамінованого слова cham aimelch, яке походить від ch amai — внизу, на землі (вказівка на низький ріст рослин) і m ellon — яблуко ( квітки мають запах, який нагадує яблучний)1.
Нормативна українська назва рослини утворена за допомогою суфікса -ка від роман, першоосновою якого є давнє латинське найменування ромашки Anthem isro-mana. В. А. Меркулова, розглядаючи походження слова ромашка, вказує, що поява цієї назви пов’язана насамперед із проникненням на Русь численної середньовікової медичної літератури типу травників і лікувальників. Вона зазначає: «У середньовіковій латині рослини, які зараз мають назву ромашки, іменувалися anthem is romaпа, chamaemelum romanum. Швидке засвоєння цього терміна було пов’язане з великою популярністю лікарської ромашки як медичного засобу»2 У староруських травниках та лікувальниках рослину називають романом, романовою травою, романовим цвітом та ін. Ці найменування є свідченням того, що в українську мову латинська назва могла проникнути і без мови- посередника. Першоджерелом назв цієї рослини у мові інших слов’янських народів також було латинське rom ana. Пор.: рос. діал. ромен, рамен, білор. рамон, серб.-хорв. роман, романика, раман, рамина, польськ. діал. romen, romien, чеськ. romenek, rmenek, orman.
Утворена на латинській етимологічній основі група українських діалектних назв складається з великої кількості фонетичних і словотворчих варіантів, які мають різне суфіксальне оформлення: роман, романець, романиця, романичка, романюк, ромен, роменок, ромінчик, ромінь, ромнянок, ромун, ромунчик, ром’янок3. Деякі з цих морфологічних варіантів вузьковживані, вони не входять у систему словникового складу літературної мови. Тотожні за походженням і значенням, ці слова не однакові за частотою вживання і територіальним поширенням. Значна кількість цих розмовно-діалектних утворень має у говорах чітку географічну диференціацію. На західноукраїнській говірковій території, зокрема в закарпатських діалектах, рослина виступає під назвами романець, романиця, романок, на Волині й Поділлі поширені найменування роман, ромун, романова трава, на Поліссі ромашку називають ромнянок, ром’янок. З живої мови ці слова потрапляють у твори української художньої літератури: «Це сіно, сухеньке сіно, з зів’ялим романцем» (Гуцало). У творах С. Васильченка натрапляємо на маловідому назву ромашки. Пор.: «Діти, як галич, збили ярмарок коло ями, що ромашами та кропивою позаростала».
Іншу, не менш поширену, етимологічну групу становлять назви рум’ян, рум’янець,рум’яник, рум’янка, рум’янок, руман, руманець, руманиця, руменець, руменка4. У цій назві, можливо, не без впливу народної етимології, відбилася здатність рослини виділяти червонувату рідину, яку в давні часи використовували як барвники, для виготовлення рум’ян тощо. Ще й тепер серед народу « практикується застосування ромашки з косметичною метою»5. Нерідко зазначені варіанти можуть вживатися паралельно. Так, наприклад, у говорах правобережних районів Черкащини рослина представлена назвами румнянок, рум’янок. Форму румнянок засвідчив також О. С. Мельничук у говірках Одещини (див.: «Лексикографічний бюлетень», вип. II, 1952, стор. 92). Ботанічні аналогії цієї назви широко відомі і на території південно-західних українських говорів: рум’як, рум’янець, рум’янок (див.: Є. Желехівський, Малорусько-німецький словник, 1886, стор. 843). Ці назви набули широкого вжитку в художній та народно-поетичній творчості: «Квітнули величезні степові рум’янки» (Тулуб); «Віз викочується на невелике, заросле моріжком і рум’янком подвір’я» (Стельмах); «Ой Іванцю, подолянцю, нарви ми рум’янцю» («Етнографічний збірник»). Деякі з цих форм засвідчені новішими лексикографічними працями. Так, форму рум’янок наводить шеститомний Українсько-російський словник 1953—1963 pp. і тритомний Російсько-український словник 1968 р. Подібні назви простежуються у ряді слов’янських мов, пор. рос. діал. румяна, румяница, білор. румяніца, серб.-хорв. руменица, польськ. rumian, rumianek, чеськ. rumenice, словацьк. rumenica. Як видно з наведених паралелей, ці назви є давнішими для слов’ян утвореннями. До іншомовних запозичень треба віднести, мабуть, назву маруна, вперше засвідчену І. Верхратським6. Щодо фонетичної структури слово маруна повністю збігається з польським найменуванням rum iankowa maruna, maruna rumianek. На польське запозичення цієї назви вказує і територія поширення її в українських говорах: «А маруна посходила та пополовіла» (Головацький). Трапляється ця назва у творах українських письменників як дожовтневого, так і радянського періоду, пор.: «На шовкових трав киреї розцвітають орхідеї, крокіс, мальви, марунки і ніжненькі повійки» (Кравченко); «І всю валізу ту Вкраїни зіллям ніжним набив — васильками, маруною та пижмом» (Рильський). Проте зауважимо, що маруна — це літературне найменування зовсім іншої рослини Pyrethrum Scop. ( рос. назва поповник), тому не завжди вдається визначити, яку саме автор мав на увазі.
До згаданого синонімічного ряду входить ще й така назва, як невістка, що особливо поширена на території західноукраїнських говірок7. У закарпатських говорах вона існує поряд із похідними формами, пор.: « Витягнутий вгору листочками молочай, що розквітає на крутогорах пізно, і вівсяниця, і невістульки, і головатень» (Чендей). Названий ряд лексичних синонімів поповнює і слово наречена. З приводу цієї назви письменниця І. Вільде зазначає: «Що тут говорити про красу й багатство народної мови, коли лише слово « ромашка» має сімнадцять синонімів, а між ними й таку поетичну назву, як « наречена».
Етимологія цього слова не зовсім прозора. Найбільш імовірно, що ботанічна характеристика підкаже розуміння семантичної основи, на якій виникла назва рослини. Тому доречно буде навести тут уривок із роману Г. Тютюнника « Вир»: «Але одного разу на повному розгоні він зупинив косу і, кинувши її на землю, присів навпочіпки, і обережно, лагідно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленому затишному храмі, вся переплетена золотими нитями сонця, на високому гінкому стебельці росла лугова цариця — ромашка. Це, мабуть, була найпрекрасніша в світі квіточка: рівна, висока, з сумно нахиленою набік яскраво-жовтою, в білих ніжних, прозорих пезвати, зачарувало його… і йому хотілося доторкнутися до неї хоч пальцем. Але він утримався, щоб не збити з неї росички, не зняти дорогої краси, дарованої природою».
У художній літературі ромашка часто виступає як об’єкт порівняння, як засіб створення поетичного образу. Напр.: «Олена стояла перед ним, зніяковіла й тендітна, як травинка. У білій сукенці, тонесенька в талії, під хвилями буйного волосся, скидалася на велику ромашку» (І. Вільде).
У прямому й переносному значеннях вживається і відповідний прикметник ромашковий. Пор.: «Надщерблений місяць розтрушував над снігами прозорий ромашковий пилок» (Стельмах); «Юнь моя ромашкова, Юність яворова!» (Малишко). Звичайна ботанічна назва популярної рослини ромашки набула в українській мові значення поетичного символу.

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space