ЗАСУКАТИ РУКАВА ́ ЧИ РУКАВИ? ́

Взагалі сучасна українська літературна мова визнає обидві форми. Генетично рукава ́ — це давня форма називного-знахідного відмінка двоїни, а рукави — ́ звичайна форма множини. Таку ж паралельність форм із значенням множини допускає й іменник вуса, ́ що також позначає парний предмет. Сучасна категорія числа будується на протиставленні форм однини та множини. Як відомо, у старший писемний період існувало потрійне протиставлення — категорія числа включала ще форми двоїни, які позначали парність, кількісне поняття « два». Двоїна була втрачена мовою, більшість її форм зникли, а деякі були ототожнені й поглинуті множиною. Саме до таких раритетних форм називного-знахідного двоїни іменників чоловічого роду належать слова рукава, ́ вуса ́ із значенням парних предметів. Такі форми дуже рано зблизилися за значенням з формами множини і сучасні форми на -а, -я називного-знахідного множини вже не мають значення парності, а виражають множинність, будь-яку кількість.
У сучасній російській мові закінчення — а, -я іменників чоловічого роду поширилося не лише на назви парних предметів і закріпилося як закінчення називного-знахідного множини. Форми колишньої двоїни типу рога, берега, бока, глаза набули значення називного- знахідного множини. В інших випадках, коли форма називного-знахідного двоїни відрізнялася від форми родового однини за наголосом на закінченні, вона набувала значення називного-знахідного множини, хоча іменник і не позначав парності, наприклад, города, ́ леса, луга́, учителя ́ ́ і под. Перші випадки такого перенесення флексій у пам’ятках російської мови засвідчуються з XIV—XV ст., у старій московській писемності, за свідченням дослідників, нова форма множини на — а, -я не трапляється раніше XVI ст., у писемних пам’ятках першої половини XVII ст. вони ще поодинокі і поширюються лише з другої половини XVII ст.
Як вважають, значення називного-знахідного множини набували ті форми називного- знахідного двоїни на -а, -я іменників із значенням парності, у яких наголос множини в інших відмінках, починаючи з родового, падав на флексію, а в однині, зокрема в родовому, тримався на основі ( рог, ро́га, ро́гу і т. ін., рого́в, рога́м і т.п.).Під впливом подібних іменників із значенням парності, які колись уживалися переважно у двоїні, іменники, які з давніх часів мали наголос у множині на флексії, починаючи з родового ( леса, лесо́в, леса́м ́ і под.), також приймали у називному-знахідному множини закінчення -а, -я. Основним фактором таких перетворень, звичайно, була втрата значення двоїни, парності, коли форми двоїни назв парних предметів стали осмислюватися як форми множини, крім того відіграв роль також і вплив форм іменників у сполуках з числівниками два, три, чотири із значенням обмеженої визначеної кількості, які також походили з колишніх форм двоїни.
На відміну від російської, в українській мові форми називного-знахідного множини на -а, -я не отримали поширення. Власне в літературній мові, крім зазначених вище слів рукава, ́ вуса, такі ́ форми відсутні, а в кількісно-іменних сполуках з числівниками два, три, чотири також закріпилися форми множини із збереженням наголосу двоїни іменнників чоловічого роду (два брати). Колишні ́ форми називного-знахідного двоїни іменників чоловічого роду втрачалися українською мовою досить рано; форми на -а уже в давніх пам’ятках фіксуються зрідка. Навіть іменники на позначення парних предметів уже з XIV-XV ст. засвідчуються пам’ятками у формах множини ( наприклад: и доужи дєржа(т) вєликє роги толсты — у Повісті про трьох королів-волхвів XV ст.; роги схилити — у творах Транквіліона Ставровецького XVII ст.; отдал чоботы — в Бориспільських актах 1638 р. і под). Форми називного-знахідного множини на -а, -я відзначаються у пам’ятках дуже рідко ( наприклад: звит#жця — у Лексиконі П.Беринди 1627 р., грунта, города — в Полтавських актах XVII ст.; Ай, вы берега трависты — у Г.Сковороди). У сучасних українських говорах такі форми представлені, але не належать до поширених. Так, у поліських говірках, зокрема Київщини та Чернігівщини, вживають форми типу года, ́ ліса, ́ хліба. ́ Словники сучасної української мови для слів рукава, вуса подають обидві форми із значенням множини, проте надається перевага варіантові на — а. При виборі форми, очевидно,відіграє роль семантика слова, хоча взагалі в сучасній українській мові значення парності не виражене. Наскільки можна судити із сучасних українських словників, множинна форма на -а характерніша для слова рукава ́ із значенням « частина одягу», коли ж воно вживається із значенням «відгалуження річки», «відгалуження дерева чи куща», «пристрій у вигляді труби або кишки для відведення чи передачі рідини, газів, сипких тіл», надається перевага закінченню -и. Слово вуса ́ взагалі кваліфікується як таке, що вживається переважно у формі множини.
(Галина Лиса)

2004-2020 Культура української мови. Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution NonCommercial Share-Alike
Розробка сайту BEST SEO Space